Справа № 638/22892/24
Провадження № 1-кп/638/1194/25
Іменем України
03 липня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді: ОСОБА_1
Судді : ОСОБА_2 ,
Судді: ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024221200001709 від 14.08.2024 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки селища Маралиха, Алтайского краю, рф, громадянки України, росіянки, з вищою освітою, яка офіційно працює на посаді провідного юриста концерну «Європейський», не заміжня, на утриманні неповнолітніх дітей не має, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судима,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч.1 ст. 14, п.п.6, 11, ч. 2 ст. 115 КК України;
встановив:
У провадженні Шевченківського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження № 12024221200001709 від 14.08.2024, за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч.1 ст. 14, п.п.6, 11, ч. 2 ст. 115 КК України.
03 липня 2025 року прокурор ОСОБА_5 надав клопотання, де просив накласти арешт на 12/100 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 .
Клопотання обґрунтоване тим, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання за санкцією п. 6 ч.2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна.
Вказав, що незастосування цього заходу може вплинути на сторону захисту та будуть вжиті заходи та вчинені дії направленні на знищення, переоформлення вищевказаного майна, що зумовить труднощі чи неможливість виконання рішень суду в частині призначення покарання у вигляді конфіскації майна, у зв'язку з чим, у сторони обвинувачення виникає необхідність накладення арешту шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди, стосовно вищевказаного майна, тобто проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження, здійснювати будівельні роботи.
У підготовчому судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив задовольнити.
Обвинувачена та захисник проти задоволення клопотання прокурора не заперечували.
Потерпілий не заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши сторін, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
- збереження речових доказів;
- спеціальної конфіскації;
- конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
- відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Для кожної з правових підстав арешту (мети його накладення) кримінальний процесуальний закон визначає особливості розгляду та коло питань, які мають враховуватися судом.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна, який накладається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, суд має враховувати (ч. 5 ст. 170, ч. 2 ст. 173 КПК України):
- правову підставу для арешту майна;
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;
- наявність достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна;
- розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
- наслідки арешту майна для обвинуваченого, третіх осіб.
Також на особу, яка подала клопотання про арешт майна, покладено обов'язок довести (ч. 1 ст. 173 КПК України):
- необхідність такого арешту;
- наявність ризику приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Як уже зазначалось судом, арешт полягає у тимчасовому позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, тобто його застосування пов'язане з втручанням у право власності особи.
Разом з тим, метою застосування заходу забезпечення кримінального провадження є досягнення дієвості цього провадження, і застосовується він за клопотанням уповноваженої на те особи, визначеної КПК України.
За змістом ч. 10 ст.170КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі Бакланов проти Російської Федерації , Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі Фрізен проти Російської Федерації , Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A № 98).
За результатами розгляду клопотання прокурора про арешт належної ОСОБА_8 квартири, колегія суддів дійшла наступного висновку.
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч.1 ст. 14, п.п.6, 11, ч. 2 ст. 115 КК України.
Санкція злочину за ч. 3 ст. 27, ч.1 ст. 14, п.п.6, 11, ч. 2 ст. 115 КК України, передбачає призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.
Також, згідно з відомостей з державного реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності належить 12/100 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
У зв'язку з тим, що ОСОБА_8 може бути призначене додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, накладення арешту на її майно відповідає вимогам розумності і співрозмірності обмеження права власності та завданням кримінального провадження, і не становить надмірного втручання у права обвинуваченої чи третіх осіб.
Крім того, прокурор у клопотанні обґрунтував необхідність накладення арешту майна запобіганням можливості його приховування, передачі чи відчуження з метою уникнення конфіскації, що, враховуючи приписи п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, відповідає меті, з якою допускається арешт майна.
Разом з тим, колегія суддів відмовляє у задоволенні пункту 2 прохальної частини клопотання, оскільки частиною 1 ст. 170 КПК України вже передбачено тимчасове позбавлення власника майна права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, на яке може бути застосована конфіскація майна.
Таким чином, оцінивши потреби судового розгляду, правову підставу для арешту майна, враховуючи наслідки арешту майна для інших осіб, виходячи із розумності та співмірності обмеження в результаті накладення арешту на майно, завданням кримінального провадження, суд вважає клопотання прокурор таким, що підлягає задоволенню.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст.177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 205, 206, 331, 369, 372, 395 КПК України, суд, -
ухвалив:
Клопотання прокурора - задовольнити частково.
Накласти арешт на 12/100 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
В іншій частині - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 04.07.2025 о 10:00 год.
Головуючий ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_3
Суддя ОСОБА_2