ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.06.2025Справа № 910/5779/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, будинок 14)
доПриватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25)
простягнення 1 778 631 грн 00 коп.
Представники сторін:
від позивачаЛисенко Є.А.
від відповідачаСалівон В.І.
07.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 1 778 631 грн 00 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з реєстрації податкової накладної за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 27.05.2019 № 0503-02041 на суму 10 671 789 грн 00 коп., у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та відповідно скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 1 778 631 грн 00 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 відкрито провадження у справі № 910/5779/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.06.2025.
26.05.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
28.05.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
В підготовчому засіданні 09.06.2025 суд, керуючись пунктом 3 частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.06.2025.
17.06.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
23.06.2025 в судове засідання з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просить суд відмовити позивач в задоволенні позову.
У судовому засіданні 23.06.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін та розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
27.05.2019 між Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (оператор системи передачі за договором, відповідач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (користувач за договором, позивач у справі) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0503-02041, відповідно до умов якого відповідач зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії, а позивач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов договору.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.12.2022 у справі № 908/1325/22 з Публічного акціонерного товариства Запоріжжяобленерго на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" стягнуто заборгованість за послуги надані в період березень-серпень 2022 року, згідно договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 27.05.2019 № 0503-02041, в розмірі 128 061 468 грн 03 коп., 3% річних у розмірі 871 514 грн 21 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 839 169 грн 58 коп. та судовий збір у розмірі 852 598 грн 82 коп.
Відповідно до платіжної інструкції від 29.06.2023 № 5224 Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" було проведено платіж на суму 10 671 789 грн 00 коп. (у т.ч. ПДВ 1 778 631 грн 50 коп.) з призначенням платежу: "Погашення боргу за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0503-02041 від 27.05.2019 за рішенням суду - справа 908/1325/22".
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що всупереч вимог податкового законодавства відповідач всупереч вищезазначеному призначенню платежу, зарахував частину вказаних коштів на погашення 3% річних у розмірі 871 514 грн 10 грн., інфляційних витрат у розмірі 2 839 169 грн 58 коп. та судового збору у розмірі 852 598 грн 82 коп., про шо склало в Єдиному реєстрі податкових накладних дві окремі податкові накладні ПН № 2950 від 30.06.2023 на загальну суму 6 108 506 грн 39 коп., в т.ч. ПДВ 1 018 084 грн 40 коп. та ПН № 3566 від 30.06.2023 на загальну суму 4 563 282 грн 61 коп., в т.ч. ПДВ 760 547 грн 00 коп., чим позбавив позивача права на зменшення податкового зобов'язання шляхом віднесення суми податку на додану вартість у розмірі 1 778 631 грн 50 коп. до складу податкового кредиту, що призвело до понесення позивачем збитків у вказаній сумі.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з пунктом 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кредиту України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних. Платники податку, які застосовують касовий метод податкового обліку, суми податку, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не включені до податкового кредиту протягом періоду 365 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних у зв'язку з відсутністю фактів списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, мають право на включення таких сум до податкового кредиту у звітному податковому періоді, в якому відбулося списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів/послуг, але не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати такого списання, надання інших видів компенсацій. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) відповідно до підпункту 191.1.2 пункту 191.1 статті 191 цього Кодексу оператором поштового зв'язку, експрес-перевізником.7.13. Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг, отже з огляду на положення статті 201 Податкового кодексу України саме на відповідача покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Статтею 534 Цивільного кодексу України унормовано черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.
Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 916/2357/22 :
Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.
Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту "призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.
Відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.
Аналогічний порядок встановлено й у наразі чинній Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та сторонами не спростовано, що відповідно до платіжної інструкції від 29.06.2023 № 5224 Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" було проведено платіж на суму 10 671 789 грн 00 коп. (у т.ч. ПДВ 1 778 631 грн 50 коп.) з призначенням платежу: "Погашення боргу за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0503-02041 від 27.05.2019 за рішенням суду - справа 908/1325/22".
Керуючись положеннями статті 534 Цивільного кодексу України, якою визначено черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, отримані згідно платіжної інструкції №5224 від 29.06.2023 грошові кошти Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" було відображено в бухгалтерському обліку наступним чином: 4 563 282 грн 61 коп. - зараховано в рахунок погашення судового збору (852 598 грн 82 коп.), інфляційних втрат (2 839 169 грн 58 коп.), та 3% річних (871 514 грн 21 коп.); 6 108 506 грн 39 коп. - зараховано в рахунок погашення основної заборгованості, складено податкову накладну № 2950 від 30.06.2023 та 18.07.2023 зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.
На підставі звернення позивача за вих. № 007-72/4238 від 15.08.2023 про зарахування повної суми платежу № 5224 від 29.06.2023 в погашення боргу за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0503-02041 від 27.05.2019, відповідачем здійснено: погашення судового збору в сумі 852 598 грн 82 коп.; погашення інфляційних втрат в сумі 2 839 169 грн 58 коп.; погашення 3% річних 871 514 грн 21 коп.; відновлено погашення зобов'язань по договору передачі е/е № 0503-02041 на підставі платіжного доручення № 5224 від 29.06.2023 в сумі 4 563 282 грн 61 коп.; відновлено податкові зобов'язання з ПДВ по договору з передачі е/е № 0503-02041 в сумі 760 547 грн 10 коп.
Нормами чинного законодавства не передбачено заборони складати кілька податкових накладних у разі оплати товару однією сумою або у разі одноразової поставки товарів/послуг. Отже, платник податку Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" після настання першої з умов виникнення податкових зобов'язань, встановлених статтею 187 Податкового кодексу України, склав та подав на реєстрацію податкові накладні, а відтак доводи позивача про порушення відповідачем порядку оформлення спірних податкових накладних є таким, що не відповідає дійсності.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Системно проаналізувавши наведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту наявності протиправної поведінки відповідача щодо реєстрації двох податкових накладних на здійснений позивачем платіж, у зв'язку з чим відсутність елементу складу господарського правопорушення - протиправної поведінки відповідача, свідчить про відсутність підстав застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 1 778 631 грн 00 коп. збитків є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ч. 2, 4 ст. 48, ст. 123, п. 1 ч.1, ч. 4 ст. 231, ст. 234, ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено: 04.07.2025
Суддя Н.Плотницька