04 липня 2025 року м. Харків Справа № 922/4755/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Стойка О.В.,
без виклику учасників справи,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест", м. Дніпро (вх. №779 Х/2),
на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 (повне рішення від 04.03.2025) у справі № 922/4755/24 (суддя Шарко Л.В.),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест", м. Дніпро,
до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків,
про стягнення 271068,58грн,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (далі - ТОВ "Євроінвест") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (далі - АТ "Українські енергетичні машини") про стягнення:
- індексу інфляції у розмірі 196053,58грн та 3% річних у розмірі 62121,50грн, нарахованих на заборгованість, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20;
- індексу інфляції у розмірі 9781,58грн та 3% річних у розмірі 3111,92грн, нарахованих на заборгованість, що стягнута додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20.
Також у позовній заяві ТОВ "Євроінвест" просило суд в порядку ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання нарахувати відповідачу:
1) інфляційні втрати, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024 по дату повного погашення боргу, за формулою:
Сінф.втрат = Сп х Пс, де: Сінф.втрат - сума інфляційних втрат за період прострочки. Сп - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на початок періоду. Пс - індекс інфляційного розрахунку за весь період прострочки, розрахунок, якого здійснюється за формулою: Пс = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 ). ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІz - індекс інфляції за останній місяць прострочення, та стягувати ці інфляційні втрати з відповідача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення. Розрахунок інфляційних втрат в позові виконано станом на 15.11.2024;
2) 3% річних, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 04.12.2024 по дату повного погашення боргу, за формулою:
Сума санкції = Ск x 3 % (ст.625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де Ск - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець періоду, Д - кількість днів прострочення, та стягувати даний відсоток з відповідача на користь позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення. Розрахунок суми 3% річних в позові виконано станом на 25.12.2024.
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4066,03грн та 7000,00грн витрат на правничу допомогу позивач просив покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено грошові зобов'язання з оплати заборгованості, що стягнута Господарським судом Харківської області за рішенням від 02.10.2020 та додатковим рішенням від 19.10.2020 у справі №922/2404/20, у зв'язку з цим позивачем нараховано на таку заборгованість 3% річних та інфляційні втрати на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України за період прострочення такого зобов'язання (невиконання судового рішення).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4755/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Приймаючи рішення у даній справі, господарський суд першої інстанції встановив, що позивач нараховує:
1) інфляційні втрати за період з 02.10.2020 по 15.11.2024 на загальну суму боргу за рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20 в сумі на 293218,42грн, а також 3% річних за період з 02.10.2020 по 25.12.2024 на суму боргу 489272,00 (293218,42 + 196053,58);
2) інфляційні втрати та 3% річних у зв'язку з невиконанням додаткового рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20 на загальну суму боргу 15000,00грн за період з 19.10.2020 по 15.11.2024.
Разом з цим, проаналізувавши зміст рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20, судом з'ясовано, що ним було стягнуто з відповідача на користь позивача 22772,84грн - 1% річних та 226112,30грн - інфляційних втрат за порушення господарського зобов'язання.
З огляду на такі обставин, суд дійшов висновку, що зазначені нарахування за своєю правовою природою є мірою відповідальності боржника перед кредитором, а не грошовим зобов'язанням, у зв'язку з чим до відповідача не можуть бути повторно застосовані санкції у вигляді стягнення річних та втрат від інфляції.
У зв'язку з цим суд вважав, що правомірним є нарахування річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу, яка у даному випадку була погашена відповідачем ще до ухвалення рішення у справі №922/2404/20 та не була стягнута судом.
При цьому, судом відзначено, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на встановлену рішенням суду заборгованість, яка складається виключно із суми інфляційних втрат та відсотків річних, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.
Крім того, за висновком місцевого суду, на стягнуті судовими рішеннями у справі №922/2404/20 суми судового збору та витрат на професійну правничу допомогу також не можуть бути нараховані 3% річних та збитки від інфляції, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов'язань за договором.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач - ТОВ "Євроінвест" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4755/24 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача на свою користь:
- індекс інфляції у розмірі 196053,58грн та 3% річних у розмірі 62121,50грн, нараховані на заборгованість, стягнуту рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20;
- індекс інфляції у розмірі 9781,58грн та 3% річних у розмірі 3111,92грн, нараховані на заборгованість, стягнуту додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20.
Також апелянт просить в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 10 ст. 238 ГПК України зобов'язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:
- нарахувати відповідачу інфляційні втрати, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 16.11.2024 по дату повного погашення боргу;
- нарахувати відповідачу 3% річних, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 26.12.2024 по дату повного погашення боргу.
Роз'яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що:
• Врахування інфляційних втрат за поточний місяць здійснюється від сумарного боргу стягнутого в рішеннях №922/2404/20 та у цій справі з урахуванням інфляційної складової за попередні місяці з дотриманням математичної послідовності;
• Враховуючи компенсаційну природу відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, нарахування 3% здійснити від сумарного боргу, стягнутого в рішеннях №922/2404/20 та у цій справі з урахуванням інфляційної складової за усі попередні місяці прострочення;
• У разі часткової сплати боргу, - 3% річних нараховуються окремо на кожну суму часткової оплати боргу в тому числі і на залишок заборгованості, за весь період прострочення кожної такої суми часткової сплати боргу та суми сплаченого залишку.
• Загальну суму боргу з врахуванням інфляційних втрат та суми самих інфляційних втрат нараховувати починаючи з 16.11.2024 за наступними формулами:
Сінф.втрат = Сп х Пс - Сп;
Де: Сінф.втрат - сума інфляційних втрат, що нарахована за розраховуємий період прострочення.
С= Сп х Пс - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець обчислюємого періоду.
Сп - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на початок періоду.
Пс - індекс інфляційного розрахунку за весь період прострочки, розрахунок, якого здійснюється за формулою:
Пc = (II1 : 100 ) x ( II2 : 100 ) x ( II3 : 100 ) x ... ( IIZ : 100 )
П1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
IIZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
• При цьому розрахунок 3% річних здійснювати за період починаючи з 26.12.2024 за формулою:
Сума санкції = С х 3% (ст.625 КУ) Ч Д: 365 : 100, де С = Сп х Пс - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець обчислюємого періоду; Д - кількість днів прострочення.
Позивач також просить стягнути з відповідача судовий збір за подання позову та апеляційної скарги, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00грн.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані наступним:
- з огляду природу простроченого грошового зобов'язання як триваючого порушення, право на позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає кожен день з моменту порушення грошового зобов'язання, що призводить до щоденного збільшення загальної суми боргу на 3% річних та інфляції, у разі її наявності, що були нараховані за попередній день до моменту повного його виконання. Отже, нараховані за кожен день прострочення і несплачені боржником наступного дня, що слідує за днем прострочення, інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних, теж стають простроченим грошовим зобов'язанням;
- оскільки нараховані інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних, що нараховані за кожен день прострочення і несплачені з наступного дня, що слідує за днем прострочення, автоматично теж стають простроченим грошовим зобов'язанням, то відповідно такі прострочені грошові зобов'язання теж підлягають захисту від інфляції та застосуванню до них плати за неправомірне користування ними боржником з моменту настання прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України; наведеним також спростовуються необґрунтований висновок місцевого суду про те, що 3% річних та збитки від інфляції не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу;
- з огляду на викладене, апелянт вважає, що вимоги ст. 625 ЦК України поширюються і на суму інфляційних втрат та 3% річних, які уже раніше були нараховані та присуджені до сплати кредиторові, як невід'ємна частина основного простроченого грошового боргу, однак такі нарахування не були сплачені боржником, а отже залишаються простроченою частиною основного грошового зобов'язання;
- після здійснення самостійної перевірки наведених у позові розрахунків сум вимог, в них, за відсутності будь-яких методологічних помилок, позивачем було виявлено деякі допущені технічні і арифметичні помилки, що привели навпаки до не включення усіх сум, на які має право позивач, до сум фактично заявлених ним вимог. У зв'язку з цим позивач вважає за необхідне виправити такі технічні помилки, що були допущені в формулах, використаних ним для розрахунку інфляційних втрат і 3% річних та які не впливають на їх зміст, та навести їх в апеляційній скарзі у виправленому і більш читаємому вигляді;
- відмова суду в задоволенні вимоги зобов'язати орган, що буде виконувати рішення суду, нарахувати і стягнути одночасно інфляційні втрати і 3% річних за весь період прострочення до повного їх погашення в повному обсягу, порушує права позивача на отримання в повному обсязі належні йому інфляційній втрати та 3% річних, які боржник повинен сплатити за весь період прострочення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 апеляційну скаргу ТОВ "Євроінвест" на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4755/24 залишено без руху; встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати до Східного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у сумі 6099,05грн.
У строк, визначений судом скаржник надіслав до апеляційного суду заяву про усунення недоліків (вх. №4944 від 21.04.2025), до якої додано платіжну інструкцію АТ "Райффайзен Банк" від 18.04.2025 на суму 6099,05грн.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025, у зв'язку із відпустками суддів Здоровко Л.М. та Білоусової Я.О., для розгляду справи сформовано колегію судді у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Стойка О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 поновлено ТОВ "Євроінвест" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі № 922/4755/24; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга ТОВ "Євроінвест" на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4755/24 буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
15.05.2025 до Східного апеляційного господарського суду від АТ "Українські енергетичні машини" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги позивача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Узагальнені доводи відзиву позивача зводяться до наступного:
- до стягнутих судовим рішенням у справі №922/2404/20 сум річних та інфляційних втрат, які за своєю суттю є мірою відповідальності відповідача перед кредитором не можуть бути повторно застосовані санкції у вигляді стягнення 3% річних та втрат від інфляції, нараховані позивачем, оскільки правомірним є нарахування річних та інфляційних втрат виключно на суму основного боргу;
- відповідач звертає увагу, що сума основного боргу була погашена відповідачем ще до винесення зазначеного рішення від 02.10.2020 у справі №922/2554/20, тоді як компенсаційні нарахування здійснені саме за несвоєчасну оплату за поставку товарів, а не за неоплату;
- висновки Верховного Суду у справах, на які посилається позивач, не стосуються паралельного нарахування річних та інфляційних витрат на раніше здійсненні такі нарахування, за умови погашення суми основного боргу;
- отже, на думку відповідача, нарахування позивачем інфляційних втрат та відсотків річних на заборгованість, стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20 (суми інфляційних втрат та відсотків річних), є таким, що суперечить ст.ст. 3, 509, 625 ЦК України та не відповідає встановленим обставинам у справі, зокрема, й обставинам визначеним у рішенні від 02.10.2020 у справі №922/2404/20 щодо погашення основної суми боргу до прийняття рішення;
- враховуючи те, що рішенням по справі №922/2404/20 суд не стягував основний борг, оскільки він був погашений до розгляду тієї справи та, відповідно, не стягує його у цій справі №922/4755/24, тому положення ч. 10 ст. 238 ГПК України не підлягають застосуванню.
26.05.2025 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Євроінвест" надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем зазначено про необґрунтованість доводів відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
27.06.2025 до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Євроінвест" надійшли додаткові пояснення, в яких позивач вказав, що місцевим судом в оскаржуваному рішенні неправомірно звужено межі застосування ст. 625 ЦК України виключно до суми простроченого основного боргу, під яким місцевий суд помилково вважав виключно ту суму основного боргу, що утворилася до початку його прострочення, а не її трансформований простроченням еквівалент. За твердженням позивача, незалежно від того, чи сплачена сума основного боргу в повному обсязі чи ні, в будь-якому разі така складова частина несплаченого залишку трансформованого простроченням грошового зобов'язання, до складу якої входять нараховані і стягнуті за рішенням суду інфляційні збитки та відсотки річних, залишається не сплаченим залишком трансформованого простроченням грошового зобов'язання, що продовжуватиме знецінюватися у подальших періодах триваючого прострочення. У зв'язку з цим, позивач вважає, що ненарахування на суму боргу, стягнутого рішенням суду, інфляційних збитків і відсотків річних буде порушенням вимог визначених ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.
За ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що ціна позову у даній справі (271068,58грн) є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.
На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якого із учасників справи про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.10.2020 за результатами розгляду справи №922/2404/20 за позовом Акціонерного товариства "Юнікон" до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" Господарським судом Харківської області ухвалено рішення, яким вирішено стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" 22772,84грн - 1% річних, 226112,30грн - втрати від інфляції, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 4333,28грн.
19.10.2020 за результатами розгляду заяви АТ "Юнікон" про ухвалення додаткового рішення у справі №922/2404/20 Господарським судом Харківської області ухвалено додаткове рішення, яким вирішено стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15000,00грн.
На виконання вищевказаних рішень суду Господарський суд Харківської області видав накази, а саме:
- наказ від 27.10.2020 на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20, на підставі якого Відділом примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було відкрито виконавче провадження №63703995 про стягнення 293218,42грн;
- наказ від 16.11.2020 на примусове виконання рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20, на підставі якого Відділом примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було відкрито виконавче провадження №66265713 про стягнення 15000,00грн.
28.09.2021 за результатами розгляду заяви АТ "Юнікон" про заміну сторони у виконавчому провадженні Господарський суд Харківської області ухвалою замінив боржника у виконавчих провадженнях №№ 63703995, 66265713 з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на його правонаступника Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121).
10.01.2023 між АТ "Юнікон" (далі - первісний кредитор) та ТОВ "Євроінвест" (далі - новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір).
Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2.3. договору, первісний кредитор відступає новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора до покупця - ДП "Завод "Електроважмаш", правонаступником якого є АТ "Завод "Електроважмаш", за договором №238/16-46-ВК від 06.06.2017 у сумі 308218,42грн, що стягнена рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 та додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20.
У зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги ТОВ "Євроінвест" звернулося до Господарського суду Харківської області із заявою про заміну сторони у виконавчих провадженнях.
28.08.2024 за результатами розгляду заяву ТОВ "Євроінвест" про заміну про заміну сторін у виконавчих провадженнях Господарський суд Харківської області постановив ухвалу, якою вирішив:
"Замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 63703995, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 у справі № 922/2404/20: з ПрАТ "Юнікон" на ТОВ "Євроінвест".
Замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 66265713, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 16.11.2020 року у справі №922/2404/20: з ПрАТ "Юнікон" на ТОВ "Євроінвест".
Замінити сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 63703995, що об'єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 27.10.2020 року у справі №922/2404/20: з АТ "Завод "Електроважмаш" на АТ "Українські енергетичні машини" (АТ "Укренергомашини") (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199 Замінити сторону (боржника) у виконавчому провадженні №66265713, що об'єднане у зведене виконавче провадження №62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 16.11.2020 року у справі № 922/2404/20: з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121, адреса: 61089, м. Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 299) на Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (АТ "Укренергомашини") (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199)".
Отже, станом та цей час кредитором за договором є ТОВ "Євроінвест", а АТ "Українські енергетичні машини" є боржником.
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач зазначає, що станом на дату подання позову рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 ані в добровільному, ані в примусовому порядку не були виконані.
Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 196053,58грн та 3% річних у розмірі 62121,50грн, нарахованих на заборгованість, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20, а також стягнення інфляційних у розмірі 9781,58грн та 3% річних у розмірі 3111,92грн, нарахованих на заборгованість, що стягнута додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області 04.03.2025 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/4755/24, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За змістом положень ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, ст. 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними кредиторові.
Судом першої інстанції враховано обставини, встановлені судовим рішенням у справі №922/2404/20, яким підтверджено, що відповідач за поставлену продукцію розрахувався повністю, однак здійснив таку оплату несвоєчасно, що стало підставою для ухвалення судового рішення про стягнення на користь позивача 22772,84грн - 1% річних та 226112,30грн - втрат від інфляції за порушення умов господарського зобов'язання.
За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
Отже, встановлені судовим рішенням у справі №922/2404/20 обставини мають преюдиційне значення та додатковому доказуванню в цій справі не підлягають, тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що АТ "Завод "Електроважмаш", правонаступником якого є АТ "Українські енергетичні машини" сплатило основний борг за поставлену продукцію до ухвалення судового рішення у справі №922/2404/20, тобто таке зобов'язання було припинено його виконанням у розумінні ст. 599 ЦК України у цій частині.
Крім того, факт оплати заборгованості за поставлену продукцію визнається та не оспорюється сторонами.
Водночас, з досліджених судом матеріалів справи вбачається, позивач фактично нараховує: інфляційні втрати за період з 02.10.2020 по 15.11.2024 на загальну суму боргу, стягнуту за рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі № 922/2404/20, а саме на 293218,42грн; 3% річних за період з 02.10.2020 по 25.12.2024 на суму боргу 489272,00 (293218,42 + 196053,58); а також інфляційні втрати та 3% річних у зв'язку з невиконанням додаткового рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20 на загальну суму боргу 15000,00грн з 19.10.2020 по 15.11.2024.
Тобто, у даній справі №922/4755/24 позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на заборгованість, стягнуту рішенням від 02.10.2020 та додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20, яка (заборгованість) складається фактично з інфляційних втрат, 1% річних, судового збору та витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів зазначає, що у спірному випадку в межах справи №922/2404/20 спір стосується стягнення коштів (інфляційних втрат та відсотків річних), які за своєю правовою природою є платою за прострочення виконання грошового зобов'язання (не основний борг), присуджені до стягнення рішеннями судів у справі №922/2404/20.
Однак, ухвалення судом у справі №922/2404/20 рішення про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, як плати за прострочення виконання грошового зобов'язання, не змінює їх правову природу та не перетворює останні саме у грошові зобов'язання, а тому до відповідних правовідносин не застосовується положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.
Так само вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Разом з цим, колегія суддів наголошує, що рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20 не є підставою виникнення нового грошового зобов'язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло перед позивачем до ухвалення судового рішення на підставі договору від 06.06.2017 №238/16-46-ВК.
Зазначене рішення не трансформує та не припиняє грошове зобов'язання відповідача, що виникло зі спірних правовідносин.
Водночас, за встановлених у цій справі обставин вбачається, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на встановлену рішенням суду від 02.10.2020 у справі №922/2404/20 заборгованість, яка складається виключно з сум відсотків річних та інфляційних втрат, суперечить вимогам ст. 625 ЦК України щодо можливості нарахування таких сум виключно на за прострочення грошового зобов'язання.
За приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникає з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).
Виходячи із положень зазначених норм, рішення суду про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не породжує прав і обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір.
В силу положень ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та відсотки річних нараховуються на суму боргу.
Правова природа інфляційних втрат та відсотків річних відмінна від грошового зобов'язання, оскільки інфляційні втрати - це особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, тоді як відсотки річних є компенсацією за невиконання такого зобов'язання у встановлені договором чи законом строки.
Тобто, інфляційні втрати та відсотки річних носять допоміжний до основного зобов'язання характер.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів зазначає, що інфляційні нарахування та відсотки річних не є грошовим зобов'язанням у розумінні вимог ст. 625 ЦК України, а сам по собі факт їх стягнення судовим рішенням у справі №922/2404/20 не змінює їх правову природу.
Натомість, як вже зазначалося, в межах спірних правовідносин сума основної заборгованості була сплачена відповідачем ще до ухвалення рішення у справі №922/2404/20, що сторонами не заперечується.
Отже, виходячи із положень зазначених норм, рішення суду у справі №922/2404/20 про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних не породжує прав і обов'язків у розумінні зобов'язальних правовідносин, а є способом захисту тих прав, які вже виникли з інших існуючих правовідносин і щодо яких виник спір.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що чинним законодавством не передбачено можливості нарахування індексу інфляції та 3% на відсотки річних та інфляцію (за умови, що основний борг вже було погашено ще до нарахування інфляції), які були стягнуті з відповідача рішенням суду у справі №922/2404/20.
Тобто, у спірних правовідносинах грошове зобов'язання припинилося у зв'язку з його виконанням, а судовим рішенням у справі №922/2404/20 було стягнуто компенсацію за неналежного виконання відповідачем зобов'язання.
У свою чергу, подальше нарахування позивачем інфляційних втрат та процентів річних (у розмірі 3%) на вже стягнуті суми інфляційних втрат та процентів річних (а не основну заборгованість), по суті, є нарахуванням компенсації на компенсацію, що не передбачено положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, яке визначає "легітимною" базою подібних нарахувань виключно суму заборгованості, яка у досліджуваних правовідносинах була погашена відповідачем повністю ще до ухвалення судового рішення, і означена обставина є преюдиційною у розумінні ч.4 ст.75 ГПК України.
Відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18, враховуючи, що грошове зобов'язання виникло до ухвалення судового рішення по суті спору та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі ст. 625 ЦК України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням, до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, 3% річних, інфляційних втрат та судового збору.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає також про відсутність підстав для здійснення нарахування інфляційних та 3% річних на суму судового збору, стягнуту судовим рішенням у справі №922/2404/20.
За таких обставин, господарський суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на встановлену рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20 заборгованість, яка складається виключно з сум відсотків річних (1%), інфляційних втрат та судового збору, за умови припинення основного зобов'язання (сплати відповідачем основного боргу) до ухвалення судового рішення.
Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20, суд апеляційної інстанції зазначає, що цим рішенням було стягнуто судові витрати на правничу допомогу (адвокатські витрати) у розмірі 15000,00грн, які також не є грошовим зобов'язанням, що виникло з договору, а виникли з додаткового рішення суду, що є первинною підставою для їх одержання у розумінні ст. 11 ЦК України.
Згідно зі ст. 513 ЦК України, правонаступництво у зобов'язанні (зокрема, відступлення права вимоги) можливе лише у межах зобов'язань, що виникли із договору.
Як вбачається із змісту договору про відступлення права вимоги від 10.01.2023, укладеного між ПрАТ "Юнікон" та ТОВ "Євроінвест", первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор набуває (приймає) від належного первісному право вимоги, зокрема, за Договором № 238/16-46-ВК від 06.06.2017 у сумі 308 218,42 грн, що стягнута рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2020 у справі №922/2404/20 та додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2404/20 (п. 1.1., п. 1.2.3. договору відступлення права вимоги).
З огляду на те, що вимоги щодо стягнення суми адвокатських витрат виникли з додаткового рішення суду, а не з договору №238/16-46-ВК від 06.06.2017, на підставі якого позивач обґрунтовує своє право вимоги відповідно до п. 1.2.3 договору відступлення права вимоги від 10.01.2023, колегія суддів зазначає, що право вимоги на суму, стягнуту додатковим рішенням, не могло перейти до позивача на підставі зазначеного договору.
Частиною 2 ст. 6 ЦК України унормовано, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Суд апеляційної інстанції виходить з того, що в силу приписів абз. 2 ст. 6 ЦК України імперативність зазначених положень матеріального права унеможливлює зміну застосовного регулювання внаслідок укладання та чинності договору про відступлення права вимоги, адже правопопередник позивача не міг внаслідок такого відступлення передати позивачеві прав більше, ніж міг мати сам згідно відповідного принципу приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet".
Отже, сам по собі договір відступлення в силу приписів ст. 511 ЦК України не може породжувати у відповідача, як не сторони у цих правовідносинах, самостійних обов'язків відносно позивача, оскільки зобов'язання перед правопопередником позивача правопопередника відповідача не передбачали можливості здійснення подальших нарахувань в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За наведених обставин, з огляду на приписи ч. 2 ст. 14 ЦК України відповідач не може бути примушений (в тому числі і в судовому порядку) до виконання відсутнього обов'язку.
Відсутність у позивача захищуваного суб'єктивного права вимагати стягнення інфляційних і 3% річних унеможливлює як порушення такого права відповідачем, так і застосування відповідного способу судового захисту для відновлення (чи компенсації) відсутнього права.
У контексті наведеного, судова колегія також зауважує на тому, шо намагання позивача використати договір відступлення права вимоги та здійснені у перебігу примусового виконання рішення на користь первісного кредитора заміни сторін у виконавчому провадженні в якості підстави для нарахування і стягнення з відповідача грошових коштів, які той в силу зазначених вище приписів матеріального права не повинен сплачувати, несумісно із положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що 3 % річних та інфляційні не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов'язань за договорами.
Щодо вимог позивача про нарахування інфляційних та 3% річних до повного погашення боргу в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для її застосування.
За приписами даної статті суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог. Вони застосовуються лише в тих випадках, коли суд, розглянувши спір по суті, ухвалив рішення про застосування відсотків.
Тобто, можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог у рішенні суду).
З огляду на викладене, враховуючи, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, тобто не застосував відсотки в рішенні, вимоги позивача про застосування положень ч. 10 ст. 238 ГПК України задоволенню не підлягають.
За таких обставин, викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги позивача.
Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна ТОВ "Євроінвест" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4755/24 підлягає залишенню без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" на рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4755/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2025 у справі №922/4755/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.В. Стойка