30 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/4851/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Попков Д.О. , суддя Склярук О.І.
за участю секретаря судового засідання Семченко Ю.О.
та представників учасників справи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні в режимі відеоконференції Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.05.2025 у справі №922/4851/23
за заявою ОСОБА_1
до ОСОБА_1
про неплатоспроможність
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.11.2024 серед іншого затверджено звіт керуючого реалізацією майна боржника фізичної особи ОСОБА_1 (далі- Боржниці, Банкрута) та завершено процедуру погашення боргів ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Постановлено вважати погашеними вимоги, не задоволені через недостатність майна боржника фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), в тому числі:
- вимоги Акціонерного товариства «ВТБ БАНК» (ЄДРОПУ: 14359319, 01004, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка/ вулиця Пушкінська, будинок 8/26) на загальну суму 43 529 507,21 грн;
- вимоги ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на суму 265 265,70 грн. і 6 056,00 грн - зобов'язання зі судового збору на підставі ухвали Господарського суду Харківської області у справі №922/4851/23 від 13.03.2024.
Звільнено боржника - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від боргів, окрім боргів за вимогами, передбачених ч. 2 ст. 134 Кодексу України з процедур банкрутства.
Припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Колядинської Олени Миколаївни (РНОКПП НОМЕР_1 ), ухвалено здійснити державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Припинено повноваження керуючого реалізацією майна ОСОБА_1 арбітражного керуючого Корольова Вадима Вячеславовича.
Визнано такими, що не підлягають виконанню виконавчі листи, що видані на виконання погашених, списаних вимог, в тому числі:
- Виконавчий лист №2-9010/10, виданий 26.10.2010 Московським районним судом міста Харкова на виконання заочного рішення Московського районного суду міста Харкова у справі №2-9010/2010 від 05 жовтня 2010 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь АТ «ВТБ БАНК» в особі Відділення «Харківська регіональна дирекція» ВАТ ВТБ Банк заборгованість за кредитним договором №15.55-00/07-СК, укладеним між АТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 24.12.2007 року, в розмірі 10 795 704,09 грн. в частині стягнення з ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 );
- Виконавчий лист №2-9012/10, виданий 15.02.2013 Московським районним судом міста Харкова на виконання заочного рішення Московського районного суду міста Харкова у справі №2-9012/10 від 29 липня 2010 року, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 накористь АТ «ВТБ БАНК» в особі Відділення «Харківська регіональна дирекція» ВАТ ВТБ Банк заборгованість за кредитним договором №15.35-17/07-СК, укладеним між АТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 24.10.2007, в розмірі 21 685 193, 68 грн. та про стягненнясолідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 сплачене Державне мито за подання позовної заяви в сумі 1 700, 00 грн. та сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 грн. на користь АТ «ВТБ БАНК» в особі Відділення «Харківська регіональна дирекція» ВАТ ВТБ Банк в частині стягнення з ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ). Провадження у справі закрито.
До суду першої інстанції від Боржника надійшла скарга на дії та бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Берегових Владислава Сергійовича по справі № 922/4851/23 про : визнання дій Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислава Сергійовича - незаконними; скасування обтяження №6294419 (спеціальний розділ) від 10.07.2014 року 17:09:48 про арешт нерухомого майна ОСОБА_1 (Ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Кондратюком Сергієм Ігоровичем, Управління державної реєстрації Головного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони відчуження, серія та номер: 32553476, виданий 04.07.2014 року, видавник: ВПВР ДВС України (Обтяжувач: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби, код ЄДРПОУ: 00015622); стягнення з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13) на користь Колядинської Олени Миколаївни Ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.05.2025 означену скаргу задоволено, визнано дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислава Сергійовича - незаконними, зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скасувати обтяження №6294419 (спеціальний розділ) від 10.07.2014 року 17:09:48 про арешт нерухомого майна Колядинської Олени Миколаївни (Ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Кондратюком Сергієм Ігоровичем, Управління державної реєстрації Головного управління юстиції у м. Києві на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони відчуження, серія та номер: 32553476, виданий 04.07.2014 року, видавник: ВПВР ДВС України (Обтяжувач: Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби, код ЄДРПОУ: 00015622).
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова в скасуванні обтяжень майна ОСОБА_1 за виконавчим провадженням щодо виконавчого документа, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, є порушенням прав, гарантованих Першим Протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, а дії державного виконавця щодо відмови в скасуванні обтяжень вже по знищеному виконавчому провадженню з посиланням на необхідність відшкодування витрат виконавчого провадження не можуть бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ (далі- ДВС, апелянт) звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.05.2025 у справі №922/4851/23, у задоволенні скарги ОСОБА_1 у справі №922/4851/23 на дії Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владислава Сергійовича - відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначив наступне:
-Боржницею не прийнято заходів щодо скасування арешту саме в межах процедури банкрутства;
-повернення виконавчого документа на підставі п.п.2,5,7, ч. 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачало обов'язку державного виконавця зняти арешт з майна боржника;
-витрати виконавчого провадження в сумі 485,70 грн за спірним виконавчим провадженням боржником не сплачено, а тому відсутні правові підстави для зняття арешту з майна боржника до моменту сплати витрат виконавчого провадження.
Не дослідження наведених обставин судом першої інстанції, за твердженням апелянта, призвело до прийняття незаконної ухвали, оскільки державний виконавець здійснював виконавчі дії в межах Закону.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою органу ДВС, розгляд справи призначено на 30.06.2025р. о 11:15.
На адресу Східного апеляційного господарського суду від представника Боржниці надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого він вважав ухвалу господарського суду Харківської області прийняту з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки відмова в скасуванні обтяжень майна Колядинської О.М. за виконавчим провадженням щодо виконавчого документа, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, є порушенням прав, гарантованих Першим Протоколом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на мирне володіння майном.
Також у зазначеному відзиві просив стягнути з органу ДВС витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000, 00грн.
В судове засідання 30.06.2025 представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Від представника Боржниці надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням у відпустці, будь-яких доказів такої обставини не надано.
Ухвалою судової колегії, занесеною до протоколу судового засідання від 30.06.2025, на підставі ст. 202 ГПК України відмовлено у задоволенні означеного клопотання, оскільки причини неявки, наведені в клопотанні, визнані неповажними, крім того, явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов'язковою.
На підставі зазначеного колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників учасників справи, оскільки вони не скористались своїм правом участі в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, дискреційні повноваження суду апеляційної інстанції щодо обсягів перегляду справ обмежуються доводами та вимогами апеляційної скарги. Виключення з цього правила можливе лише у разі, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Зміст розглядуваної скарги полягає у незгоді апелянта з висновком суду першої інстанції про наявність у діях державного виконавця порушень Закону в частині відмови щодо зняття арешту з майна боржника у рамках виконавчого провадження №32553476.
Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на наступне.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від25.04.2012 № 11-рп/2012).
Відповідно до частини першої статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII), який набрав чинності з 05.10.2016 та який був чинним станом на дату повернення виконавчого документу стягувачу (постанова від 31.08.2017).
Відповідно до п. 1 ст. 56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відтак, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з п. 2, 5, 7 ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
- у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
- боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Як встановлено судом, в провадженні Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження №32553476, відкрите на підставі виконавчого листа №2-9010/10 від 26.10.2010, в межах якого зареєстровано обтяження №6294419 від 10.07.2014 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП №32553476, виданий 04.07.2014.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ від 31.08.2017, на підставі п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий лист № 2-9010/10 виданий 26.10.2010 Московським районним судом м. Харкова повернуто стягувачу через відсутність грошових коштів на рахунку боржника та об'єктів нерухомого та рухомого майна.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.11.2024 затверджено звіт керуючого реалізацією майна боржника ОСОБА_1 та визнано виконавчі документи, що були видані на виконання прощених, списаних, погашених вимог, такими, що не підлягають виконанню, у тому числі Виконавчий лист №2-9010/10 виданий 26.10.2010 року Московським районним судом міста Харкова на виконання заочного рішення Московського районного суду міста Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь АТ «ВТБ БАНК» в особі Відділення «Харківська регіональна дирекція» ВАТ ВТБ Банк (р/р37396000002100, МФО 321767, ЄДРПОУ 14359319) заборгованість за кредитним договором №15.55-00/07-СК, укладеним між АТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 24.12.2007 року, в розмірі 10 795 704, 09 грн.
Боржницею 28.02.2025 направлено на офіційну електронну адресу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України заяву про зняття арешту з її майна, до якої була долучена належним чином засвідчена копія ухвали Господарського суду Харківської області від 27.11.2024 року у справі № 922/4851/23.
У відповіді від 28.03.2025 орган ДВС повідомив про відсутність підстав до зняття арешту, оскільки 31.08.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), наслідками якого не передбачено зняття арешту з майна боржника (частина перша статті 40 Закону).
Також в наданому листі представник Департаменту зазначив, що провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Проте такі доводи судова колегія вважає помилковими, оскільки виконавчий лист №2-9010/10 було повернуто стягувачу на підставі ч. 1 ст. 37 Закону України, а після цього - ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.11.2024 року його визнано таким, що не підлягає виконанню.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна».
Таким чином за законодавчо визначеної підстави - повернення виконавчого документу згідно з ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII, після визнання судом такого документу, таким, що не підлягає виконанню, державний виконавець згідно з п. 4 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», повинен був зняти арешт з майна Боржниці, за наявності прямої вказівки Закону.
Отже, доводи апеляційної скарги про невірне застосування судом першої інстанції приписів п.п.2,5,7 ч. 3 ст. 37 Закону №1404-VIII не знайшли свого підтвердження, оскільки ст. 40 Закону №1404-VIII чітко передбачено зняття арешту у випадку його повернення стягувачу на підставі ч. 1 ст. 37 Закону.
З урахуванням наведених обставин, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що наявність протягом тривалого часу арешту на майно боржника, за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном і дії державного виконавця щодо відмови в скасуванні обтяжень вже по знищеному виконавчому провадженню з посиланням на необхідність відшкодування витрат виконавчого провадження не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном.
Таким чином, з метою захисту порушених прав заявника, з урахуванням того, що виконавче провадження знищено, і в рамках знищеного виконавчого провадження державний виконавець позбавлений можливості та повноважень приймати будь-які постанови, в тому числі про зняття арешту з майна боржника, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зняття накладеного арешту в ефективний спосіб дозволить відновити право боржника на мирне володіння його майном.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що ухвала господарського суду Харківської області від 13.05.2025 у справі № 922/4851/23 ґрунтується на дотриманні норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.
Інших доводів для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції скаржником не наведено.
Враховуючи п.19 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», згідно якої судовий збір не справляється за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення, в апеляційного суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат в цій частині, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Стосовно відшкодування витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі у розмірі 20 000,00грн., що заявлено представником заявниці у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.
Вимогами частини 5 ст.129 ГПК України встановлені чинники, які мають бути враховані судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат.
Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією.
Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, представник заявниці у якості попереднього (орієнтовний) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи у вигляді витрат на правничу допомогу, зазначає суму в 20 000,00грн, проте будь якого орієнтовного розрахунку визначеної суми не наводить, доказів понесення таких витрат не надано.
Судова колегія зазначає, що наведені відомості не можуть бути розглянуті у якості попереднього розрахунку наведених витрат, необхідних для надання правничої допомоги в межах даної справи в розумінні вищенаведених вимог закону.
Також, в своєму відзиві представник заявниці зазначає, що зазначена сума може бути змінена, однак не зазначення конкретного розрахунку попередньої (орієнтовної) суми судових витрат позбавляє можливості суд в порядку, передбаченому п. 6 ч. 5 ст. 129 ГПК України, перевірити чи сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку.
Отже, зазначене положення частини ч. 2 ст. 124 ГПК України щодо наслідків неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат у вигляді відмови такого відшкодування, забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ГПК України, та крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення по справі) здійснювати розподіл судових витрат. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №910/9784/18.
Крім того, за змістом ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У відзиві на апеляційну скаргу заявниця зазначила, що докази фактично понесених витрат (як і їх актуальний розмір) будуть надані пізніше, проте до моменту закінчення розгляду справи таких доказів не надано, заяви про надання їх протягом п'яти днів після ухвалення постанови судової колегії -не зроблено.
За наведених обставин судова колегія позбавлена можливості встановити дійсний розмір витрат, понесених Позивачем на правову допомогу, обсяг відповідних робіт чи послуг та здійснити їх оцінку, виходячи з принципів розумності та справедливості, отже вимога в їх відшкодуванні задоволенню не підлягає за вищенаведеними підставами.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м.Київ на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.05.2025 у справі №922/4851/23 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 13.05.2025р. у справі № 922/4851/23 залишити без змін.
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00грн.- відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 04.07.2025.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя Д.О. Попков
Суддя О.І. Склярук