04 липня 2025 року
м. Київ
справа №280/9274/24
адміністративне провадження № К/990/28272/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі №280/9274/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивачу з 16 березня 2021 року по 29 серпня 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 16 березня 2021 року по 29 серпня 2024 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16 березня 2021 року до 19 травня 2023 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премії) за період з 16 березня 2021 року до 19 травня 2023 року включно, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, за період з 16 березня 2021 року по 31 грудня 2021 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
В решті позовних вимог відмовлено.
02 липня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі №280/9274/24. Заявник, посилаючись на неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України «Про запобігання корупції» (на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Як вбачається з рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Проте, Військова частина НОМЕР_2 , оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не зазначає.
Тобто, заявником у касаційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Крім того, заявником не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Заявник тільки посилається на пункти 1, 2, 4 статті 328 КАС України.
Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу заявника на те, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 420/6572/22, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 висловив позицію у аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови КМУ №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі №280/9274/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
В.Е. Мацедонська
Ж.М. Мельник-Томенко