04 липня 2025 року
м. Київ
справа №400/1769/24
адміністративне провадження № К/990/23885/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі за позовною заявою Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Дмитра Георгійовича в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області до Миколаївської міської ради, Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Захист" про зобов'язання вчинити певні дії, -
Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області до Миколаївської міської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство Миколаївської міської ради, у якому просив суд: зобов'язати Миколаївську міську раду вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища № 52259, що розташоване по просп. Богоявленському, 38-У в м. Миколаєві.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року апеляційну скаргу Миколаївської обласної прокуратури залишено без задоволення. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року залишено без змін.
04 червня 2025 року до Верховного Суд надійшла касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, в якій скаржник просив скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року залишено без руху. Установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
03 липня 2025 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 24 червня 2025 року заступником керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області надано уточнену касаційну скаргу, що відповідно до статті 330 КАС України, дає змогу Суду вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У поданій уточненій касаційній скарзі підставою для перегляду оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій скаржником визначено пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, із посиланням на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23, від 30 січня 2025 року у справі № 400/10777/23, від 06 лютого 2025 року у справі № 520/16687/23, від 20 лютого 2025 року у справі № 260/8186/23, а також від 03 березня 2025 року у справі № 260/4199/23.
Норма пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України регламентує, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, повинна обґрунтувати необхідність відступу від висновку Верховного Суду застосованого судом апеляційної інстанції. Про це прямо вказано і в абзаці 3 пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
Так, у випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.
Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов'язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Суд наголошує, що положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Тому, лише загальні посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Скаржником не наведено належного обґрунтування необхідності відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, та обов'язкових умов у їх взаємозв'язку, передбачених для оскарження судових рішень у касаційному порядку на цій підставі.
З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом сформовано усталену практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності" (далі - Закон № 2655-ІХ), викладену зокрема у постановах від 13 березня 2025 року у справі № 240/29926/23, від 26 березня 2025 року у справі № 520/29483/23, від 26 березня 2025 року у справі № 340/3544/24, і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від неї.
Так, Верховний Суд у вказаних справах виснував, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. У чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив'язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Залишаючи ухвалою позов без розгляду суд першої інстанції, яку залишено без змін судом апеляційної інстанції, застосовували висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі № 520/16197/23 дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд, а отже, і прокурор не може від його імені заявити такий позов.
Враховуючи наявність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема щодо положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України в редакції Закону № 2655-ІХ, який було викладено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2025 року у справі № 240/29926/23, від 26 березня 2025 року у справі № 520/29483/23, від 26 березня 2025 року у справі № 340/3544/24, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі за позовною заявою Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Дмитра Георгійовича в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області до Миколаївської міської ради, Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Захист" про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов