03 липня 2025 року
м. Київ
справа №460/5252/24
адміністративне провадження № К/990/24256/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Державної установи "Рівненський слідчий ізолятор" на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №460/5252/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Рівненський слідчий ізолятор" про визнання дії та бездіяльності протиправними,
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року визнано неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, наведені в заяві про поновлення строку. Відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку апеляційного оскарження. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної установи "Рівненський слідчий ізолятор" на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 460/5252/24.
05 червня 2025 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга Державної установи "Рівненський слідчий ізолятор" на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №460/5252/24.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку на касаційне оскарження. Відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. Залишено без руху касаційну скаргу з наданням строку для усунення виявлених недоліків касаційної скарги шляхом подання: заяви із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку, уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскаржуваного судового рішення та документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
01 липня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» на виконання ухвали надійшла заява про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження, оскільки первинна касаційна скарга подана у строк, однак через відсутність коштів не було можливості вчасно сплатити судовий збір.
Перевіривши доводи вищевказаного клопотання, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Так, Судом установлено, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена 26 лютого 2025 року, а касаційна скарга надійшла до суду через підсистему "Електронний суд"05 червня 2025 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Скаржнику було роз'яснено, що Суд перевіряє обставини пропуску строку на касаційне оскарження на підставі клопотання скаржника, в якому наведено поважність причин такого строку та наданих скаржником доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку Судом.
Судом установлено, що 04 квітня 2025 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга Державної установи "Рівненський слідчий ізолятор".
Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2025 року касаційну скаргу Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» повернуто скаржнику у зв'язку з не усуненням недоліків.
Із цією касаційною скаргою скаржник 05 червня 2025 року звернувся до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд".
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Необхідно зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Питання про поновлення строків на касаційне оскарження Верховний Суд вирішує на підставі наявних в касаційній скарзі матеріалів та доказів.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Тобто обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних учасником справи причин, підтверджених відповідними доказами.
Посилання на відсутність відповідного фінансування на сплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку касаційного оскарження судового рішення та не є поважною підставою пропуску цього строку.
У постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19 Великою Палатою зазначено про те, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Необхідність сплати судового збору при поданні касаційної скарги встановлена законом, а тому скаржник, подаючи вперше касаційну скаргу без надання документа про сплату судового збору, розумів про допущення ним порушення норм процесуального права.
Відсутність відповідного бюджетного фінансування на оплату судового збору не може впливати на дотримання строку касаційного оскарження судового рішення не є поважною підставою пропуску цього строку.
Також, не вважається безумовною підставою для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження й повторна подача касаційної скарги у зв'язку з поверненням касаційної скарги.
Право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним й окрім його реалізації без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які об'єктивно не залежали від особи, яка оскаржує судове рішення.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього.
Суд враховує, що попереднє звернення з касаційною скаргою та її повернення, а також несплата судового збору в повному розмірі, не є об'єктивно непереборними обставинами, такими, що не залежать від волевиявлення особи та не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з касаційною скаргою і в жодному разі не дають право державному органу у будь-який необмежений час після спливу строку на касаційне оскарження реалізувати право на оскарження судового рішення.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені у заяві скаржника обставини не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України,
Відмовити у задоволенні заяви Державної установи "Рівненський слідчий ізолятор" про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №460/5252/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної установи "Рівненський слідчий ізолятор" на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №460/5252/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Рівненський слідчий ізолятор" про визнання дії та бездіяльності протиправними.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько