03 липня 2025 року
м. Київ
справа №240/2574/25
адміністративне провадження № К/990/26830/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 до Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,-
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шевчука Миколи Анатолійовича від 06 листопада 2024 року ВП №76472018 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000 гривень;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шевчука Миколи Анатолійовича від 06 листопада 2024 року ВП №76472018 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 позов задоволено:
- визнано протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шевчука Миколи Анатолійовича від 06 листопада 2024 року ВП №76472018 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000 гривень;
- визнано протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шевчука Миколи Анатолійовича від 06 листопада 2024 року ВП №76472018 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року апеляційні скарги Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) та ОСОБА_1 задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року скасовано. Прийняно нову постанову, якою в задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 відмовлено.
23 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 , в якій скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року, залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування скаржника про те, що розгляд цієї касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з'ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 750/4975/17.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Так, у справі № 750/4975/17 предметом спору було зобов'язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернігівській області Назаренко М.Б. закінчити виконавче провадження та скасувати постанову виконавчого провадження щодо стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. Суди виходили з того, що постанова суду була виконана 15 листопада 2016 року до відкриття виконавчого провадження, що підтверджується розпорядженнями від 17 жовтня 2016 року та від 27 жовтня 2016 року, а тому у відповідача не було підстав виносити постанову ВП №52895208 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 квітня 2017 року.
Натомість, у справі, в якій подано дану касаційну скаргу судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач вважаючи, що винесення наказу № 3251 від 05 листопада 2024 року, є виконанням судового рішення в повному обсязі, не був позбавлений можливості негайно повідомити про це орган ДВС, в тому числі направлення супровідного листа з копією наказу засобами електронного зв'язку 05 листопада 2024 року. Згідно з статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виносяться в зв'язку з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто оскаржувані постанови є похідними від постанови про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2, однак позивач не ставив під сумнів правомірність постанови про відкриття виконавчого провадження, а оскаржує виключно постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат.
Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом першої та апеляційної інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 287, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 до Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіА.Г. Загороднюк М.В. Білак Н.М. Мартинюк