03 липня 2025 року
м. Київ
справа №640/28465/21
адміністративне провадження №К/990/26805/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Міністерства інфраструктури України, третя сторона - Акціонерне товариство" Українська залізниця" про визнання протиправним та нечинним наказу,-
Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач), в якому просило:
- визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства інфраструктури України № 418 від 11 серпня 2021 року «Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та нечинним наказ Міністерства інфраструктури України № 418 від 11 серпня 2021 року «Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги».
Зобов'язано Міністерство інфраструктури України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду про протиправним та нечинним наказу Міністерства інфраструктури України № 418 від 11 серпня 2021 року у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами загального позовного провадження.
23 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна Міністерства розвитку громад та територій України, в якій скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим Статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею- доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (в іншій спосіб витлумачив її зміст тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Скаржник не може посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми права.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається “не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас скаржником вказаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, який висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування конкретної норми права суперечить позиції Верховного Суду щодо застосування цієї норми, а також, що ця правова позиція Верховного Суду зберігає юридичну силу до спірних правовідносин, тобто має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 264 КАС України без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування, викладеного у постановах у справах № 522/22780/16-а, № 826/17586/16, № 640/7518/19.
Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Міністерства інфраструктури України, третя сторона - Акціонерне товариство" Українська залізниця" про визнання протиправним та нечинним наказу - залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
М.В. Білак
Н.М. Мартинюк ,
Судді Верховного Суду