03 липня 2025 року
м. Київ
справа №160/34622/24
адміністративне провадження № К/990/26680/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №160/34622/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року (щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки) в редакції, яка втратила чинність згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового-мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань) за період з 01 січня 2023 року по 20 травня 2023 року із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за невчасно виплачене грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати цього грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
20 червня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №160/34622/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України «Про запобігання корупції» (на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Як вбачається з рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Відповідач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, відповідач стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для відповідача.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також Верховний Суд звертає увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Щодо твердження відповідача про те, що справа становить виняткове значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, зазначені доводи заявника не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги відповідача у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Крім того, заявником не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Відповідачем лише процитовано частину четверту статті 328 КАС України.
Суд відхиляє посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а та у справі №240/11952/19, оскільки спірні правовідносини у зазначених справах не є подібними до обставин цієї справи та стосувалися протиправного не застосування протягом 2018, 2019 років пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови № 704.
Водночас правове регулювання спірних відносин змінилося з 29 січня 2020 року унаслідок набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Слід зазначити, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу заявника, що Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 висловив позицію у аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови КМУ №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Враховуючи викладене, клопотання відповідача про зупинення виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №160/34622/24 до розгляду справи в касаційному порядку не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2025 року у справі №160/34622/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко