головуючий суддя у першій інстанції: Юзьків М.І.
04 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1300/25 пров. № А/857/16799/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 500/1300/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
06.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства юстиції України, у якому просив суд:
- визнати неправомірною бездіяльність Міністерства юстиції України у формі ненадання відповіді на електронний запит щодо державної реєстрації наказу директора Департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України від 27.05.2019р. №11 про затвердження опису Книги Пам'яті, порядку її ведення, оновлення та виготовлення зі всіма додатками (описом Книги нам'яті, порядком її ведення, оновлення та виготовлення);
-зобов'язати Міністерство юстиції України надати відповідь на електронний запит щодо державної реєстрації наказу директора Департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.04.2025р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Міністерство юстиції України подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.04.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
13.01.2025р. в 15:11 год ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на інформацію за формою для подання запитів на інформацію, розпорядником якої є Міністерство юстиції України або його територіальні органи, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 26.06.2020р. №2209/5, який поданий на електронну адресу callcentre@minjust.gov.ua.
У вказаному запиті відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" просив надати таку інформацію:
"Чи надсилався на державну реєстрацію наказ директора Департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України про затвердження опису Книги Пам'яті, порядку її ведення, оновлення та виготовлення зі всіма додатками (описом Книги пам'яті, порядком її ведення, оновлення та виготовлення). Якщо такі документи на державну реєстрацію подавались, то прошу негайно надіслати на мою електронну адресу Stepan_pravo@ukr.net копії всіх без винятку документів, що стосуються даного питання".
Відповідь на запит просив надіслати на електронну адресу Stepan_ pravo@ukr.net.
Не отримавши відповіді на запит, позивач звернувся із скаргою до Міністерства юстиції України у якій вимагав негайно усунути порушення законності та надати відповідь на запит від 13.01.2025р. у формі інформації про те чи надсилався на державну реєстрацію наказ директора Департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України про затвердження опису Книги Пам'яті, порядку її ведення, оновлення та виготовлення зі всіма додатками (описом Книги пам'яті, порядком її ведення, оновлення та виготовлення). Однак, відповідь не отримав.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст.40 Конституції України видно, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" (далі Закон).
ч.1 ст.1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Із змісту п.1, п.2 ч.1 ст.3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" видно, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
В п.1, п.2 ч.1 ст.12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" видно, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону.
Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (п.1 ч.1 ст. 13 Закону).
Відповідно до ч.1-ч.5 ст.19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
ч.1 ст.20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується (ст.21 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
ч.1,ч.2 ст.23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Судом першої інстанції під час розгляду справи вірно встановлено, що позивач є запитувачем публічної інформації, а відповідач розпорядником публічної інформації.
Суб'єкт владних повноважень, як розпорядник публічної інформації зобов'язаний надати запитувачу публічної інформації відповідь на запит на інформацію не пізніше ніж через 5-ть робочих днів з дня отримання запиту.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що ОСОБА_1 13.01.2025р. в 15:11 год. подав до Міністерства юстиції України на електронну адресу callcentre@minjust.gov.ua запит на інформацію за формою для подання запитів на інформацію, розпорядником якої є Міністерство юстиції України або його територіальні органи, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 26.06.2020р. №2209/5.
Доказів того, що Міністерство юстиції України розглянув вказаний запит відповідно до вимог Закону матеріали справи не містять.
ст.14 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначені обов'язки розпорядників інформації до яких, серед іншого, належить:
-мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;
-надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно ч.1 ст.15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати:
4 ) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;
11) інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про: їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти; порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності.
Колегія суддів наголошує, що розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати інформацію про порядок подання запиту на інформацію та адресу електронної пошти та оновлювати цю інформації у разі її зміни.
Станом на час вирішення справи судом встановлено, що на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України https://minjust.gov.ua/ в рубриці "запит на отримання публічної інформації" оприлюднено форму для подання запитів на інформацію, розпорядником якої є Міністерство юстиції України або його територіальні органи, у якій у п.2 примітки вказано:
"Запитів на інформацію, розпорядником якої є Мін'юст, може бути поданий:
-на поштову адресу: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13 (на конверті вказувати "Публічна інформація");
-на електронні адреси: callcentre@minjust.gov.ua; themis@minjust.gov.ua;
-телефоном/факсом: (044) 364-23-93; (044) 279-68-58".
Тобто, уся кореспонденція, яка надсилається на попередні адреси автоматично перенаправляються на нові.
Будь-яких доказів, зокрема інформаційних повідомлень, щодо неможливості звернення до Міністерства юстиції України із запитом на інформацію за вказаною електронною адресою після 19.12.2024р. апелянт до суду не надав та матеріали справи не містять.
Отже, в даному випадку вірними є висновки суду першої інстанції про безпідставність доводів апелянта про неможливість відправити позивачем запита та скаргу на електронну пошту e-mail: callcentre@minjust.gov.ua., оскільки дані запит та скарга автоматично пере неправлені на нові діючі електронні адреси.
Вирішуючи питання про те, чи мала місце, у даному випадку з боку відповідача бездіяльність, слід враховувати, що під бездіяльністю розуміється певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до покладених на неї обов'язків згідно із законодавством України. Для того щоб встановити факт бездіяльності суб'єкта владних повноважень, необхідно в першу чергу визначити, які дії відповідно до закону він мав вжити, і не вжив, чи яке рішення мав прийняти, і не прийняв. Тільки після цього може йти мова про допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно конкретної особи.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України", заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі", заява №30210/96, п.158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов'язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
Суд наголошує, що об'єктом судового захисту у цій справі є право позивача на отримання публічної інформації у визначений ним спосіб.
Зважаючи на те, що оскільки під час судового розгляду встановлено, що поданий позивачем запити на інформацію не розглянуто належним чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що для належного та ефективного способу судового захисту при вирішенні цієї справи слід зобов'язати Міністерства юстиції України розглянути запит на інформацію, поданий 13 січня 2025 року, та надати відповідь.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Міністерства юстиції України діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 500/1300/25- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель