01 липня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/2790/25 пров. № А/857/22550/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - ОСОБА_1 , Дем'янів І.М.;
від відповідача - Ребенок С.А.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказів про звільнення із займаної посади та про виключення зі списків особового складу (суддя суду І інстанції: Ланкевич А.З., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 19.05.2025р., м.Львів, дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із позовом відмовлено; клопотання представника відповідача Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України про залишення позову без розгляду задоволено; позов ОСОБА_1 до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, скасування наказів про звільнення із займаної посади та про виключення зі списків особового складу залишено без розгляду (а.с.92-96).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі просить ухвалу суду скасувати та направити справу в суд першої інстанції для продовження судового розгляду в іншому складі суду, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового залишення позову без розгляду (а.с.100 і на звороті).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в порушення вимог ст.ст.122, 123 КАС України суд не з'ясував обставин ознайомлення чи вручення позивачу копій оскаржуваних наказів. Також представник позивача звертався 27.12.2024р. до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання спірних наказів, однак відповідь на останню взагалі не надходила.
Відповідачі Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України та Військова частина НОМЕР_1 скерували до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні вважають її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошують на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.111-117, 121-124).
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, солдат ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді стрільця-регулювальника комендантського відділення комендантського взводу комендантської роти Військової частини НОМЕР_1 .
У період з 28.10.2024р. по 26.11.2024р. позивач перебував у відпустці за станом здоров'я (30 діб) і зобов'язаний був прибути до військової частини 27.11.2024р. (а.с.4).
29.10.2024р. Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України видав наказ № 722-РС про призначення позивача на посаду стрільця - помічника гранатометника Військової частини НОМЕР_2 (а.с.33-34).
Після прибуття позивача з відпустки 27.11.2024р. командир Військової частини НОМЕР_1 видав наказ № 350 (по стройовій частині) про те, що позивач займану посаду у військовій частині здав та вибув до нового місця служби відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 722-РС від 29.10.2024р. (зворот а.с.34).
У подальшому наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 352 (по стройовій частині) від 29.11.2024р. скасовано п.3 наказу № 350 від 27.11.2024р. (щодо вибуття позивача до нового місця служби відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 722-РС від 29.10.2024р.) як нереалізований у зв'язку з тим, що позивач самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 (а.с.35).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 360 від 07.12.2024р. позивач ОСОБА_1 виведений у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 ; та відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 57 (по стройовій частині) від 26.02.2025р. позивачу призупинено військову службу та виключено зі всіх видів забезпечення (зворот а.с.35, зворот а.с.36).
Також 10.02.2025р. Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України видав наказ № 191-РС, яким скасував п.103 наказу № 722-РС (по особовому складу) як нереалізований (а.с.36).
06.02.2025р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання йому відповіді на заяву його представника від 27.12.2024р.;
скасувати наказ Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 722-РС від 29.10.2024р. про призначення позивача на посаду стрільця помічника-гранатометника штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти Військової частини НОМЕР_2 ;
скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 350 від 27.11.2024р. про виключення позивача зі списків особового складу військової частини (а.с.1-2, 6).
Ухвалою суду від 17.02.2025р. залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху та надано останньому надав строк для усунення виявлених недоліків, зокрема, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду з розглядуваним позовом та доказів поважності причин його пропуску (а.с.8-10).
На виконання вказаної ухвали 25.02.2025р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач скерував до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що спірний наказ № 722-РС від 29.10.2024р. позивачу не вручався, а уповноваженому представнику - не надавався. Зважаючи на викладене, просить поновити строк звернення до суду із розглядуваною позовною заявою, як такий, що пропущений з поважних причин (а.с.12-13).
Згідно ухвали суду від 17.03.2025р. відкрито провадження у справі, а також вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін, а розгляд заяви про поновлення строку звернення до суду провести в судовому засіданні (а.с.13-15).
06.04.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України подав до суду клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки строк звернення до суду із розглядуваним позовом пропущено позивачем без поважних причин (а.с.81-83).
Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому його заява про поновлення строку задоволенню не підлягає.
При цьому суд виснував, що записами у відпускному квитку позивача підтверджено, що по закінченню строку відпустки солдат ОСОБА_1 зобов'язаний з'явитися до місця служби 27.11.2024р. у Військову частину НОМЕР_1 .
Втім, позивач 27.11.2024р. (після відпустки) не з'явився до місця служби та в подальшому був оголошений таким, що самовільно залишив місце служби.
Таку поведінку в контексті дотримання позивачем строку звернення із позовом суд розцінив як пасивну, оскільки у нього була можливість знати про стан своїх прав, свобод та інтересів, однак він не скористався такою. Посилаючись на факт неознайомлення зі спірними наказами, позивач не довів, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів.
Тобто, не прибувши до Військової частини НОМЕР_1 у визначений у відпускному квитку строк, позивач самостійно позбавив себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду.
При цьому, суд не врахував покликання позивача на довідку Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 28.11.2024р., згідно якої йому рекомендовано скерування на військово-лікарську комісію, адже така датована днем пізніше, аніж він мав би прибути до Військової частини НОМЕР_1 .
Також у матеріалах справи міститься витяг з книги реєстрації приписів Військової частини НОМЕР_1 , з якого слідує, що 27.11.2024р. позивачу було видано припис командира Військової частини НОМЕР_1 № 724 від 27.11.2024р. з пропозицією прибути до нового місця служби (Військова частина НОМЕР_2 ), що підтверджується його власноручним підписом.
Крім того, відповідно до витягу з Книги видачі грошових атестатів Військової частини НОМЕР_1 позивач 27.11.2024р. отримав свій грошовий атестат, який видається військовослужбовцю під час вибуття до іншої військової частини.
Виходячи з наведеного, 27.11.2024р. є днем, коли позивач дізнався або мав можливість дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Доказів протилежного позивачем не надано, як і не вказано будь-яких перешкод для того, що він не міг своєчасно з'явитися до Військової частини НОМЕР_1 саме 27.11.2024р.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення заявленого позову, виходячи з таких міркувань.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Питання залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом.
Зокрема, відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2).
Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви.
Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (ч.ч.3 і 4 ст.123 КАС України).
На неможливість залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без надання позивачеві можливості заявити клопотання про поновлення такого строку Верховний Суд указував у постановах від 11.02.2021р. у справі № 140/2046/19, від 10.06.2020р. у справі № 620/1715/19, від 23.09.2020р. у справі № 640/5645/19, від 03.12.2020р. у справі № 817/660/18, від 17.03.2021р. у справі № 160/3092/20, від 18.03.2021р. у справі № 640/23204/19, від 20.04.2021р. у справі № 640/17351/19, від 14.07.2022р. у справі № 380/10649/21, від 09.06.2022р. у справі № 160/15960/20, від 05.05.2022р. у справі № 420/6134/21, від 31.10.2023р. у справі № 140/2568/22.
Отже, норми КАС України допускають ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.
Разом з цим, положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. При цьому, забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.
Колегія суддів вважає, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов'язковому порядку має бути з'ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.
В розглядуваному випадку суд першої інстанції вжив заходи щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку, що стверджується постановленою ухвалою від 17.02.2025р. про залишення позову без руху (а.с.8-10) та заявою позивача про поновлення строку звернення до суду (а.с.12).
Аналізуючи порядок обчислення строку звернення до суду, висвітлений у заяві про поновлення строку звернення до суду та ухвалі суду про залишення без розгляду позовної заяви, колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно усталеної судової практики поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду також необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19).
Предметом оскарження у цій справі є бездіяльності відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на заяву представника позивача від 27.12.2024р., а також оскарження наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 722-РС від 29.10.2024р. та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 350 від 27.11.2024р.
Звідси, спірним питанням у цій справі є визначення моменту початку перебігу строку на звернення до суду з позовом про оскарження бездіяльності відповідача Військової частини НОМЕР_1 , наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 722-РС від 29.10.2024р. та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 350 від 27.11.2024р., тобто, визначення дати ознайомлення позивача із такими наказами.
В частині оскарження бездіяльності відповідача Військової частини НОМЕР_1 колегія суддів враховує, що представник позивача звернувся до цього відповідача із заявою від 27.12.2024р., в якій, зокрема, просив надати завірену копію наказу № 722-РС від 29.10.2024р. (в частині, що стосується ОСОБА_1 ).
Згідно відмітки ця заява була отримана адресатом 27.12.2024р. (а.с.3).
Відповідно до Закону України «Про звернення громадян»:
ч.1 ст.14 - органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
ч.1 ст.15 - органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
ст.20 - звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Таким чином, строк розгляду заяви представника ОСОБА_2 складав один місяць і спливав 28.01.2025р.; доказів розгляду вказаної заяви відповідач Військова частина НОМЕР_1 не надала.
Звідси, звернувшись до суду із розглядуваним позовом 06.02.2025р., позивач не пропустив строк звернення до суду із розглядуваною позовною вимогою.
В частині дотримання строків стосовно оскарження спірних наказів колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затв. наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 40 від 31.01.2024р.:
п.2.1.6. - у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Наказ командира (керівника) - основний розпорядчий документ командира (керівника) військової частини (установи), виданий на правах єдиноначальності. Наказ містить норми, обов'язкові для виконання підлеглими.
п.2.3.2 - накази по особовому складу видаються з питань щодо:
призначення військовослужбовців на посади відповідно до Номенклатури посад для призначення військовослужбовців;
звільнення із займаних посад, зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних командирів відповідно до Номенклатури посад для призначення військовослужбовців;
укладення та продовження військовослужбовцям строку контракту про проходження військової служби (служби в резерві) у Збройних Силах України;
присвоєння чергових військових звань військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, у межах повноважень;
звільнення військовослужбовців з військової служби відповідно до номенклатури посад для призначення, та ін.
Порядок підготовки, подання на підпис, реєстрації, видання, розсилки (доведення) наказів по особовому складу визначається нормативним актом Міністерства оборони України щодо обліку особового складу в системі Міністерства оборони України.
п.2.3.4 - накази по стройовій частині видаються з питань щодо:
зарахування військовослужбовців до списків особового складу, на види забезпечення та виключення з них, відрахування курсантів від подальшого навчання;
зміни персональних облікових даних особового складу;
перебування на лікуванні та повернення на службу з лікувального закладу;
звільнення від виконання службових обов'язків за станом здоров'я і виходу на службу після хвороби;
прийняття та здавання військовослужбовцями справ і посади;
призначення, переміщення та звільнення працівників Збройних Сил України (крім державних службовців);
вибуття у відрядження, відпустку, на навчання, прибуття з відрядження, відпустки, навчання (крім державних службовців) та ін.
Відповідно до п.1.5 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009р., підготовка, подання на підпис, реєстрація, розсилка і доведення наказів по особовому складу здійснюються в службах персоналу (структурних підрозділах), підпорядкованих посадовим особам, які відповідно до пункту 12 Положення мають право видавати накази по особовому складу.
Із системного аналізу наведених положень слідує, що накази по особовому складу та по стройовій частині для їх реалізації доводяться до відома військовослужбовців відповідними службами персоналу. При цьому, способи доведення не визначені.
Отже, за таких умов доведення до військовослужбовця змісту наказу може підтверджуватися будь-якими доказами, які достовірно та однозначно підтверджують ознайомлення військовослужбовця із таким.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що спірні наказ Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 722-РС від 29.10.2024р. та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 350 від 27.11.2024р. були доведені до відома позивача в будь-який спосіб: оголошення, під розпис, вручення копії тощо.
Водночас, відповідачі наголошують на тому, що за фактичних обставин справи позивач повинен був розуміти те, що його виключили зі складу Військової частини НОМЕР_1 та призначили на посаду в іншій військовій частині, оскільки ОСОБА_1 власноручно склав і подав по команді рапорт про здачу справ та посади.
Також 27.11.2024р. позивач отримав припис на вибуття з Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання прибуття 29.11.2024р. до Військової частини НОМЕР_2 , а також грошовий атестат.
Вказані обставини стверджуються витягами із Книги реєстрації приписів Військової частини НОМЕР_1 та Книги видачі грошових атестатів Військової частини НОМЕР_1 (а.с.78-79).
Водночас, зміст вказаної поведінки позивача і представлених доказів не дозволяє стверджувати про факт належного ознайомлення позивача із спірними наказами, а обставини отримання припису і грошового атестату не спростовують твердження позивача про те, що він не був ознайомлений в установленому порядку із спірними наказами.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення відпустки 27.11.2024р. позивач не з'являвся на службі.
Одночасно суд вказав на те, що 27.11.2024р. є днем, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав та інтересів; доказів неможливості явки на службу позивач не надав.
У свою чергу, саме 27.11.2024р. позивач, перебуваючи у військовій частині, отримав припис на вибуття та зобов'язання прибуття, грошовий атестат.
Також позивач долучив до матеріалів справи копію наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 350 від 27.11.2024р., хоча в суді апеляційної інстанції ствердив про те, що такий наказ не був доведений до його відома в установленому порядку саме 27.11.2024р.
Строк звернення до суду, який застосовується у цих правовідносинах, визначений ч.5 ст.122 КАС України та становить один місяць з дня, коли позивач дізнався чи мав дізнатися про винесений наказ.
Зважаючи на встановлені судом обставини, позивач дійсно пропустив місячний строк оскарження наказів Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 722-РС від 29.10.2024р. та командира Військової частини НОМЕР_1 № 350 від 27.11.2024р.
При цьому, початок відліку строку звернення до суду із цим позовом належить обраховувати з 27.11.2024р.
У випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті на публічну службу, проходженні чи звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Норми КАС не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач зазначив про те, що відповідачі не ознайомили його із вказаними наказами.
Надаючи оцінку кожній з таких обставин, враховуючи вищеперераховані обставини в їх сукупності, колегія суддів прийшла до переконливого висновку про те, що відповідачі в належний та допустимий спосіб не вжили необхідних заходів для доведення змісту оскаржуваних наказів до відома позивача, чим об'єктивно перешкодили останньому в можливості їх оскарження в судовому порядку.
Підтвердженням такої лінії поведінки відповідачів є також відсутність належної відповіді на заяву представника позивача про надання копії наказу № 722-РС від 29.10.2024р.
Колегія суддів наголошує на тому, що строки пропуску звернення позивача в частині розглядуваних позовних вимог до суду є досить значними, але навіть такі можуть бути поновленні при встановленні реальних та дійсних перешкод, за яких особа не мала можливості своєчасно звернутися до суду.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску строку звернення до суду із розглядуваним позовом, суд першої інстанції розглянув питання щодо дотримання строків на оскарження спірних наказів, однак дотримання строку оскарження бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на заяву представника позивача залишив поза увагою.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду в частині розглядуваних позовних вимог, а причини його пропуску, наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку (строку звернення до суду), є неповажними.
Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Так, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010р. в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Також покликання суду першої інстанції на п.7 ч.1 ст.240 КАС України є помилковим, оскільки вказана норма стосується неусунення недоліків позовної заяви. Водночас, причиною залишення позову без розгляду фактично слугував факт пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин; така підстава для залишення позову без розгляду визначена п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були відсутні достатні та належні підстави для залишення без розгляду позову в адміністративній справі № 380/2790/25 на підставі п.7 ч.1 ст.240 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду не відповідає вимогам закону.
Щодо вимог апелянта про повернення справи до суду першої інстанції для розгляду в іншому складі суду колегія суддів зазначає, що питання недопустимості повторної участі в розгляді адміністративної справи визначені ч.1 ст.37 КАС України, згідно приписів якої суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді першої інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді у першій інстанції після скасування попередніх рішення, постанови або ухвали про закриття провадження в адміністративній справі.
Звідси, скасування судом апеляційної інстанції ухвали про залишення позовної заяви без розгляду не визначено процесуальним законом як обставину, що унеможливлює продовження розгляду справи в попередньому складі суду.
З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного залишення позову без розгляду, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Оскільки вимоги апелянта сформульовані в інший спосіб, ніж передбачені нормами ст.ст.312, 315 КАС України повноваження апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.139 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, ст.312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2025р. про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі № 380/2790/25 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 04.07.2025р.