25 червня 2025 року м.Дніпросправа № 160/28384/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року у справі № 160/28384/24 (суддя Кальник В.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі відповідач-1) від 26.09.2024 року № 046350017352 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 ОСОБА_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач-2) зарахувати до пільгового стажу по Списку № 2 ОСОБА_1 період роботи з 17.08.1995 р. по 31.07.2003 та з 27.01.2005 по 10.03.2005 р., з 01.07.2024 по 19.09.2024 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 19.09.2024 року, згідно з пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» під 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України від 23.01.2020 у рішенні №1-р/2020.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що на момент звернення за призначенням пенсії 19.09.2024 року досягла 50-річного віку, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.09.2024 року № 046350017352 їй було відмовлено у призначенні пенсії з причини недосягнення пенсійного віку, а саме 55 років та відсутності пільгового стажу роботи по Списку № 2. Позивач вважає, що її документи відповідачем були розглянуті поверхнево, а відтак, рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Так, суд:
- визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.09.2024 року № 046350017352 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 ОСОБА_1 , згідно рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 року № 1/-р/2020 у справі № 1- 5/2018(746/15);
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до пільгового стажу роботи по Списку № 2 ОСОБА_1 період роботи з 17.08.1995 р. по 31.07.2003, з 27.01.2005 по 10.03.2005 р. та з 01.07.2024 по 19.09.2024 р.;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 19.09.2024 року, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Із рішенням суду не погодився відповідач-1 - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неналежну оцінку судом доказів у справі, порушення процесуальних норм, відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В скарзі відповідач вказує, що суд дійшов до хибного висновку щодо наявності підстав для зарахування позивачу до пільгового стажу періодів роботи з 17.08.1995 по 31.07.2003, з 27.01.2005 по 10.03.2005, з 01.07.2024 по 19.09.2024, оскільки довідку, уточнюючу пільговий характер роботи згідно Додатку №5 Порядку № 637 не надано, відсутні накази про результати атестації робочих місць з переліками атестованих робочих місць. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивачки становить 31 рік 1 місяць 3 дні, пільговий стаж - 2 роки 3 місяці 26 днів.
Спірним рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.09.2024 № 046350017352 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку відсутністю необхідного пільгового стажу (10 років) та не досягненням необхідного пенсійного віку (55 років). Відповідач наполягає, що його рішення законне і обґрунтоване, а у суду були відсутні підстави для його скасування.
Позивач та відповідач-2 своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача-1 не скористались.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що 19.09.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява від 19.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відпрацьовувалась по принципу “єдина черга» та автоматизованим шляхом потрапила на відпрацювання до спеціалістів Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 26.09.2024 року № 046350017352 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Так, у рішенні, зокрема, зазначено, що на час звернення за призначенням пенсії 19.09.2024 року ОСОБА_1 досягла повних 50 років та не досягла пенсійного віку, встановленого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 роки). Крім того, до пільгового стажу за Списком №2 не зараховано періоди роботи: з 17.08.1995 по 31.07.2003, з 27.01.2005 по 10.03.2005, оскільки відсутня довідка, уточнююча пільговий стаж, а також відсутні накази про результати атестації робочих місць з переліками атестованих робочих місць. Період з 01.08.2003 по 26.04.2005 зараховано до пільгового стажу відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Не погоджуючись з рішенням відповідача-1 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з даними позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновків, що спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.04.2023 р., серії НОМЕР_2 від 18.03.2003 р., довідкою про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 19.09.2024 р. № 1221, та довідкою від 22.12.2023 р. № 164.
Позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
На момент подання заяви від 19.09.2024 року про призначення пенсії, позивачу виповнилось 50 років, отже вона досягла пенсійного віку та має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Закон України “Про пенсійне забезпечення» та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, дає підстави для висновку про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Відповідно до п.16 розділу Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Проте, статтю 13 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, відповідно дана норма втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно п.3 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № І788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIIІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме
“працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Відповідно до відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 25.04.2023 р., НОМЕР_2 від 18.03.2003 р., довідки про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 19.09.2024 р. № 1221, від 22.12.2023 р. № 164, позивач у спірний період працювала на посадах згідно пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного з абезпечення» від 02.03.2015 213-VIII, а саме: з 17.08.1995 - 10.03.2005 у Державному підприємстві “Шахтоуправління “Південнодонбаське № 1» за професією лампівник (2010100а-13357, згідно Переліку професій по Списку № 2 до наказів № 1141 від 21.12.1994 року та № 1223 від 07.12.1999 року, 1.1а, згідно Переліку професій по Списку № 2 до наказів № 2470 від 2470 від 02.12.2004 року), з 01.07.2024 - 19.09.2024 р. у ВСП Шахтоуправління ім. Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля - електрослюсар (слюсар) черговий та з ремонту устаткування дільниці вентиляції та техніки безпеки № 1 з повним робочим днем, що передбачена Списком № 2 розділ 1 підрозділ 6, затверджена постановою КМУ від 24.06.2016 року № 461 відповідно до ч.2 п.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, зазначені періоди роботи підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.04.2023 р., серії НОМЕР_2 від 18.03.2003 р., довідкою про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 19.09.2024 р. № 1221, та довідкою від 22.12.2023 р. № 164.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
Отже, незарахування відповідачем до пільгового стажу позивача по Списку № 2 періоду роботи з 17.08.1995 - 10.03.2005 у Державному підприємстві “Шахтоуправління “Південнодонбаське № 1» за професією лампівник, є протиправним.
Крім того, відповідач стверджує, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Довідка ОК-5) відсутня інформація про нарахований дохід та сплачені внески за період з 01.07.2024 по 19.09.2024.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №1058-IV, з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється персоніфікований облік.
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина друга статті 20 Закону №1058-IV).
Отже, до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах: від 27.03.2018 (справа № 208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа № 316/1392/16-а), відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Судом встановлено, що період роботи позивача з 01.07.2024 по 19.09.2024 не зараховано до пільгового стажу позивача у зв'язку з тим, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків.
В той же час, за інформацією трудової книжки (а.с.15-16) позивач з 01.09.2023 - 27.06.2024 р. працює у ВСП “Шахтоуправління ім. Героїв Космосу» ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля на посаді електрослюсара (слюсара) чергового та з ремонту устаткування дільниці вентиляції та техніки безпеки № 1 з повним робочим днем, що передбачена Списком № 2 розділ 1 підрозділ 6, затверджена постановою КМУ від 24.06.2016 року № 461 відповідно до ч.2 п.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У відповідача відсутні підстави не зараховувати до пільгового стажу позивача зазначений період її роботи.
На момент подання заяви від 19.09.2024 року про призначення пенсії, позивачу виповнилось 50 років, отже вона досягла пенсійного віку та має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Так, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом “б» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом “б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 58 років за пунктом 2-2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України “Про Конституційний Суд України», судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-IV не відповідає принципу верховенства права.
Норми статті 114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону №1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII та статтею 114 Закону №1058.
Розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, орган пенсійного фонду віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.
Оскільки рішення відповідача - 1 про відмову в призначенні пенсії позивачу, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, воно є протиправним та підлягає скасуванню.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, вказав, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пільгової пенсії відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, судом обґрунтовано зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, із зарахуванням спірного періоду її роботи до пільгового стажу по Списку№2, з урахуванням визнаного судом спірного періоду роботи.
Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують. Судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права і підстав для його скасування не вбачається. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року у справі №160/28384/24 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак