за результатами вирішення заяви про відвід
04 липня 2025 року Р і в н е №460/10058/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді О.Р. Греська, розглянувши в порядку письмового провадження заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відвід судді Д.Є. Махаринця в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення до бюджету податкового боргу з орендної плати з фізичних осіб в сумі 58 199,07 грн.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
03.07.2025 на адресу суду надійшла заява про відвід судді Махаринця Д.Є.
Ухвалою від 03.07.2025 суддею Д.Є. Махаринцем визнано заяву про відвід необґрунтованою та передано справу №460/10058/25 для вирішення питання про відвід судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу і підлягає визначенню у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
За результатами автоматизованого розподілу справи №460/10058/25 для вирішення питання про відвід визначеного головуючим суддею О.Р. Греська.
Відповідно до частини восьмої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід.
Суд вважає за можливе розглянути заяву про відвід судді Д.Є. Махаринця в порядку письмового провадження.
За приписами частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вирішуючи заяву про відвід судді Д.Є. Махаринцю, суд зазначає наступне.
Заява про відвід головуючого судді обґрунтована тим, що як вбачається з доданих додатків до позовної заяви, яка прийнята судом до провадження на наступний день після подання та відповіді на відзив, довіреність у порядку передоручення не є нотаріально посвідченою, а отже, є незаконною. Тому позовну заяву, яка прийнята судом до провадження на наступний день після подання та відповідь на відзив, подано неуповноваженою особою відповідно до закону. Сам факт прийняття заяви та документів до розгляду від неуповноваженої на це особи у відповідності до статті 245 Цивільного кодексу України викликає недовіру. Також викликає недовіру той факт, що позовна заява та відповідь на відзив прийняті від неуповноваженої особи, у якій не було зазначено підстави звільнення від сплати судового збору і відповідно не сплачено судовий збір. Такі дії з боку судді викликають сумніви щодо його неупередженості та безсторонності. Також заявник зазначає, що ним 23.06.2025 було подано зустрічний позов у зазначеній справі, однак станом на 02.07.2025 суддею не було вирішено, на наступний день після подання такої заяви, питання про відкриття провадження у справі, суддею не розглянуте клопотання про можливість звільнення від сплати судового збору за розгляд позовної заяви. Такі обставини вказують на безпідставне затягування розгляду зустрічної позовної заяви та викликають сумнів щодо неупередженості та безсторонності судді.
Суд зазначає, що підстави для відводу судді встановлені статтями 36, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частин першої та другої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, а саме обставин щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи.
Слід зазначити, що головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно із законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного закону не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість (безсторонність) судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості необхідно керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
(і) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
(іі) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Так ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в його упередженості (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK). Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ по справі Le Comte, Van Leuven i De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.
При цьому, згідно з частиною третьою статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу. Суд ухвалою залишає заяву про відвід, яка повторно подана з тих самих підстав, без розгляду.
Суд зазначає, що позивачем до заяви про відвід не долучено жодного доказу на підтвердження та обґрунтування факту прямої чи опосередкованої заінтересованості судді в результаті розгляду справи чи обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Окрім цього, зі змісту самої заяви про відвід неможливо встановити жодних конкретизованих фактів з приводу того, в чому ж полягає пряма чи опосередкована заінтересованість судді в результаті розгляду справи.
Суд зазначає, що для відведення судді в разі наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності, необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об'єктивно можуть вказувати на можливу упередженість судді.
Тому, не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами.
Отже, аргументи, якими заявник мотивує свою заяву, не викликають обґрунтованих сумнівів в об'єктивності судді, оскільки відсутні докази, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості судді як з погляду на «суб'єктивний критерій», так і з погляду на «об'єктивний критерій», сформульовані Європейським судом з прав людини.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій в ухвалі від 17.07.2020 у справі №826/11409/17.
Суд не встановив наявність обставин, вказаних пунктах 1-3, 5 частини першої статті 36, статті 37 Кодексу адміністративного судочинства України, що могли б стати підставою для відводу судді Д.Є. Махаринця.
Крім того, суд зазначає, що заявником не надано доказів упередженості або необ'єктивності судді у вирішенні даної справи для цілей відводу на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначені в заяві обставини є необґрунтованими та не можуть свідчити про наявність підстав для відводу судді у справі №460/10058/25, оскільки незгода позивача з процесуальними рішеннями, які приймаються головуючим суддею, не є підставою для відводу.
Тому, заява про відвід судді Д.Є. Махаринця задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 36-40, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відвід судді Д.Є. Махаринця в адміністративній справі №460/10058/25 - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Олег ГРЕСЬКО