Справа № 420/37150/24
04 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати бездіяльність Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області протиправною, що виявилася в ненаданні публічної інформації на запит позивача від 14.09.2024 р., а саме:
повідомити інформацію про прийняття рішення, надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади, в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р., мешканці АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , повідомивши суму матеріальної (фінансової) допомоги, дату та номер рішення на підставі яких було надано допомогу;
повідомити інформацію про прийняття рішення, надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади, в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р., мешканцю АДРЕСА_2 (можливо Єремієвіч), повідомивши суму матеріальної (фінансової) допомоги, дату та номер рішення на підставі яких було надано допомогу;
надати інформацію про посадову особі (посада, прізвище, ім'я по батькові) яка є відповідальною за розгляд даного запиту;
- зобов'язати Доброславську селищну раду Одеського району Одеської області надати ОСОБА_1 не пізніше п'яти робочих днів з дня набрання чинності рішення суду, повну інформацію згідно запиту від 14.09.2024 р., а саме:
повідомити інформацію про прийняття рішення, надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади, в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р., мешканці АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , повідомивши суму матеріальної (фінансової) допомоги, дату та номер рішення на підставі яких було надано допомогу;
повідомити інформацію про прийняття рішення, надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади, в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р., мешканцю АДРЕСА_2 (можливо Єремієвіч), повідомивши суму матеріальної (фінансової) допомоги, дату та номер рішення на підставі яких було надано допомогу;
надати інформацію про посадову особі (посада, прізвище, ім'я по батькові) яка є відповідальною за розгляд даного запиту.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач є мешканцем територіальної громади селища Доброслав та громадським діячем, який здійснює спостереження за використанням місцевого бюджету громади. 14.09.2024 р. позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив повідомити інформацію про прийняття рішення, надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади, в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р., мешканцям АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , повідомивши суму матеріальної (фінансової) допомоги, дату та номер рішення на підставі яких було надано допомогу; повідомити інформацію про прийняття рішення, надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади, в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р., мешканцю АДРЕСА_2 (можливо Єремієвіч), повідомивши суму матеріальної (фінансової) допомоги, дату та номер рішення на підставі яких було надано допомогу; надати інформацію про посадову особі (посада, прізвище, ім'я по батькові) яка є відповідальною за розгляд даного запиту. Листом від 30.09.2024 р. позивачу відмовлено у наданні запитуваної інформації, посилаючись відсутність згоди на розголошення персональних даних, воєнний стан й небезпеку розголошення відомостей для незалежності й територіальної цілісності України. Позивач вважає вказану відмову протиправною й такою, що суперечить вимогам чинного законодавства й порушує право позивача на отримання публічної інформації.
Ухвалою від 03.12.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
18.12.2024 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що позивач володіє інформацією, яку він запитував 14.09.2024 р., що підтверджується матеріалами справи №420/13144/24. Попри це він повторно хотів отримати запитувану інформацію, підтвердивши приватний інтерес до громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що є зловживання наданим правом на отримання публічної інформації для задоволення особистих амбіцій та, можливо, здійснення протиправного тиску на цих громадян. Надаючи відповідь на запит позивача про отримання інформації, селищною радою дотримано балансу між інтересами заявника в доступі до інформації, що становить суспільний інтерес, та необхідністю захисту прав та інтересів приватних осіб, якими в даному випадку є вище вказані громадяни. Оскільки позивач звернувся із запитом до Доброславської селищної ради, який стосується приватних інтересів, то така інформація не є публічною інформацією в контексті Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки не містить загальнодоступних даних і має персональний характер. З огляду на вказане, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
07.01.2025 р. позивач надав до суду відповідь на відзив, в якому заперечив проти доводів та аргументів, викладених у відзиві. Вказує на те, що запитувана інформація не є персональною та конфіденційною, оскільки становить суспільний інтерес та не може бути обмежена, оскільки стосується розпорядження бюджетними коштами.
03.01.2025 р. відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив, вказує на те, що позивач не аргументує яким чином порушено його права та законні інтереси, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки спору по суті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є мешканцем смт.Доброслав Одеського району Одеської області.
14.09.2024 р. позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації, в якому у зв'язку з тим, що мешканцям громади ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надавалась матеріальна допомогою, керуючись ч.5 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", просив повідомити інформацію про прийняття рішення, надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади, в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р., мешканці АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , повідомивши суму матеріальної (фінансової) допомоги, дату та номер рішення на підставі яких було надано допомогу; повідомити інформацію про прийняття рішення, надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади, в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р., мешканцю АДРЕСА_2 (можливо Єремієвіч), повідомивши суму матеріальної (фінансової) допомоги, дату та номер рішення на підставі яких було надано допомогу; надати інформацію про посадову особі (посада, прізвище, ім'я по батькові) яка є відповідальною за розгляд даного запиту.
Листом від 30.09.2024 р. № 153/зп03.2-14/140 відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації, посилаючись на відсутність згоди суб'єктів персональних даних, всупереч приписів ст.11 Закону України "Про захист персональних даних", у зв'язку із чим відповідно до ч.2 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є конфіденційною, стосується інтересів національної безпеки та громадського порядку. Також наголошено, що в умовах воєнного стану шкода від оприлюднення конфіденційної інформації переважає на суспільним інтересом від її отримання. Лист підписано виконуючим обов'язки Доброславського селищного голови М. Калюжним, а також зазначено виконавця цього листа - Г. Середу й засоби зв'язку з ним.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 34 Основного Закону України закріплено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації є Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 р. № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII).
За приписами ст.1 Закону № 2657-XII інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;
Статтею 2 Закону № 2657-XII визначено, що основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Згідно ст.5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом ч.1 ст.6 Закону № 2657-XII право на інформацію забезпечується, зокрема, обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.
Відповідно до ст.7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом.
Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, є Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 р. № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Відповідно до ст.1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
За ст.4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 цього Закону).
Згідно з ч.5 ст.6 Закону № 2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Відповідно п.1 ч.1 ст.13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
У силу ч.4 ст.13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону № 2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Такі випадки встановлені ч.1 ст.6 Закону № 2939-VI, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Згідно з ч.2 ст.6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
При цьому законодавством України чітко встановлено обов'язок розпорядника інформації надати мотивовану відповідь на запит у визначений Законом строк.
Так, відповідно до ч.1 ст.20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.4 ст.20 Закону № 2939-VI).
Законом визначено виключний перелік випадків для надання відмови в задоволенні запиту. Зокрема, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч.2 ст.22 Закону № 2939-VI).
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено, серед іншого, мотивовану підставу відмови та порядок оскарження відмови.
Матеріалами адміністративної справи підтверджено, що 14.09.2024 р. позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив повідомити інформацію про прийняття рішення, надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади, в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомивши суму матеріальної (фінансової) допомоги, дату та номер рішення на підставі яких було надано допомогу, а також надати інформацію про посадову особі (посада, прізвище, ім'я по батькові) яка є відповідальною за розгляд даного запиту. Відповідач у листі від 30.09.2024 р. № 153/зп03.2-14/140 відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації, посилаючись на відсутність згоди суб'єктів персональних даних, всупереч приписів ст.11 Закону України "Про захист персональних даних", у зв'язку із чим відповідно до ч.2 ст.6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є конфіденційною, стосується інтересів національної безпеки та громадського порядку, а також вказав, що в умовах воєнного стану шкода від оприлюднення конфіденційної інформації переважає на суспільним інтересом від її отримання.
Надаючи оцінку доводам відповідача, покладеним в основу відмови в наданні запитуваної інформації, суд зазначає наступне.
Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних регламентовано Законом України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 р. № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI)
За ст.2 Закону № 2297-VI персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Статтею 5 цього Закону визначено, що об'єктами захисту є персональні дані.
Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про запобігання корупції".
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про фізичних осіб, які мають податковий борг, яка публікується на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відповідно до вимог пункту 35.4 статті 35 Податкового кодексу України.
Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.
Згідно ч.ч.1, 6 ст.6 Закону № 2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, положення Закону № 2297-VI вказують на те, що інформація про отримання фізичною особою бюджетних коштів не належить до інформації з обмеженим доступом, а тому надання згоди на обробку відповідних персональних даних чинним законодавством не передбачена. Окреслене також корелюється зі змістом ч.5 ст.6 Закону № 2939-VI, якою заборонено обмеження доступу до інформації щодо здійснення розпорядження бюджетними коштами.
Зі змісту запиту позивача вбачається, що останній стосується надання фінансової (матеріальної) допомоги громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з місцевого бюджету громади, що згідно із приписами ст.5 Закону № 2297-VI та ч.5 ст.6 Закону № 2939-VI не є інформацією з обмеженим доступом та є відкритою. У зв'язку із вказаним, суд відхиляє доводи відповідача щодо віднесення вказаної інформації до публічної інформації з обмеженим доступом як підстави для відмови у задоволенні запиту позивача.
Окремо суд наголошує на тому, що навіть якби запитувана інформація належала б до інформації з обмеженим доступом, то позивач мав би право на її отримання, оскільки з ч.3 ст.6 Закону № 2939-VI, інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше, разом з тим, як відповідач вказує у своєму відзиві, запитувана інформація вже надавалась позивачу, що підтверджується матеріалами справи № 420/13144/24.
Також відповідач, відмовляючи у наданні запитуваної інформації вказує на те, що в умовах воєнного стану шкода від оприлюднення конфіденційної інформації переважає на суспільним інтересом від її отримання. Суд відхиляє дані доводи з огляду на наступне.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 р. № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII), Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 р., затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022 р., введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
Згідно з ч.1 та 2 ст.20 Закону № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені ч.2 ст.64 Конституції України.
Приписами ст.64 Конституції України закріплено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Згідно зі ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Таким чином, в Указі Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022 зазначено, зокрема, вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Зокрема, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 34 Конституції України.
У свою чергу, від розпорядника завжди потрібно отримувати роз'яснення причин відмови. Розпорядник інформації не позбавляється, навіть в умовах воєнного стану, обов'язку обґрунтування правомірності обмеження в доступі до публічної інформації. Водночас, такий висновок має бути мотивованим та відображати реальний причинно-наслідковий зв'язок, між розголошенням інформації та істотною шкодою, яка може бути завданою.
Системний аналіз вищезазначених приписів свідчить про те, що законодавство не передбачає жодних особливих норм обмеження доступу до публічної інформації в умовах воєнного стану. Крім того, положення ч.2 ст.6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що ст.1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту".
Відтак, обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Поряд з цим, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник інформації у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових "трискладового тесту" означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Відповідач не навів доводів з приводу того, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових "трискладового тесту" означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Відповідачем не доведено, що шкода від оприлюднення запитуваної інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 18.07.2019 р. по справі № 554/11837/14-а, від 05.06.2024 р. по справі № 300/481/23.
З огляду на встановлені у справі обставини, а також за відсутності у відповіді на запит позивача щодо надання фінансової (матеріальної) допомоги з місцевого бюджету громади в період з 01.02.2024 р. по 01.05.2024 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прямо визначених у ст.22 Закону № 2939-VI підстав для відмови у наданні публічної інформації, відмова відповідача є необґрунтованою.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, з метою належного способу захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною відмову відповідача, оформлену листом від 30.09.2024 р. № 153/зп03.2-14/140, у наданні позивачу публічної інформації на запит від 14.09.2024 р. про надання фінансової (матеріальної) допомоги громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з місцевого бюджету громади та зобов'язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 14.09.2024 р. про надання фінансової (матеріальної) допомоги громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з місцевого бюджету громади з урахуванням висновків суду.
При цьому, суд зазначає, що у листі від 30.09.2024 р. № 153/зп03.2-14/140 вказано посадову особі (посада, прізвище, ім'я по батькові), яка є відповідальною за розгляд даного запиту - в.о. Доброславського селищного голови М. Калюжного, а також зазначено виконавця цього листа - Г. Середу й засоби зв'язку з ним, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області (67500, Одеська обл., Одеський р-н, просп.Свободи, код ЄДРПОУ 04378652) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області (67500, Одеська обл., Одеський р-н, просп.Свободи, код ЄДРПОУ 04378652), оформлену листом від 30.09.2024 р. № 153/зп03.2-14/140, у наданні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) публічної інформації на запит від 14.09.2024 р. про надання фінансової (матеріальної) допомоги громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з місцевого бюджету громади.
Зобов'язати Доброславську селищну раду Одеського району Одеської області (67500, Одеська обл., Одеський р-н, просп.Свободи, код ЄДРПОУ 04378652) повторно розглянути запит ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) від 14.09.2024 р. про надання фінансової (матеріальної) допомоги громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з місцевого бюджету громади з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області (67500, Одеська обл., Одеський р-н, просп.Свободи, код ЄДРПОУ 04378652) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко