Справа № 420/15307/25
04 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області щодо визначення ФОП ОСОБА_1 податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, а саме:
ППР №2939345-2407-1553-UA51100270000073549 від 20.03.2023 року за 2020 рік на загальну суму 81 237,17 грн.;
ППР №2939343-2407-1553-UA51100270000073549 від 20.03.2023 року за 2021 рік на загальну суму 112 584,00 грн.;
ППР №2939337-2407-1553-UA51100270000073549 від 20.03.2023 року за 2022 рік на загальну суму 121 966,00 грн.;
ППР №0287103-2407-1553-UA51100270000073549 від 07.05.2024 року за 2023 рік на загальну суму 125 718,80 грн.;
ППР №0053309-2407-1553-UA51100270000073549 від 01.04.2025 року за 2024 рік на загальну суму 133 224,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваними рішеннями позивачу протиправно визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Представник позивача вважає, що ці рішення прийняті відповідачем з порушенням п. «є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України у зв'язку із тим, що нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності, не є об'єктом оподаткування, оскільки належить до будівель промислового призначення.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 21.05.2025 року залишено позовну заяву без руху та надано строк для усунення недоліків.
30.05.2025 року до суду за вхід. №ЕС/53854/25 від Позивача надійшла заява з доказами сплати судового збору.
Ухвалою суду від 03.06.2025 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
17.06.2025 року за вхід.№ЕС/61224/25 надійшов відзив на позов, у якому зазначено, що доводи представника позивача безпідставні, оскільки позивачем не дотримано трьох обов'язкових вимог: віднесення будівель до класу будівель промисловості та складів; власник об'єктів нерухомості є товаровиробником; вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку для застосування пільги згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ.
27.06.2025 за вхід.№ЕС/65417/25 надійшла відповідь на відзив, в якій представником позивача наголошено на тому, що згідно п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, він не є об'єктом оподаткування, а тому у Позивачки був відсутній обов'язок подавати декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на спірний об'єкт.
ОСОБА_1 , починаючи з 07.10.1999 року, зареєстрована як фізична особа-підприємець, реєстраційний номер: НОМЕР_1 та з 01.01.2012 року є платником єдиного податку.
Основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 відповідно до ДК 009:2010 є - КВЕД 14.13 Виробництво іншого верхнього одягу.
ОСОБА_1 на праві власності з 2015 року належать будівлі та споруди, загальною площею 1876,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Головним управлінням ДПС в Одеській області винесено наступні податкові повідомлення-рішення на об'єкт нерухомості - нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
ППР №2939345-2407-1553-UA51100270000073549 від 20.03.2023 року за 2020 рік на загальну суму 81 237,17 грн.;
ППР №2939343-2407-1553-UA51100270000073549 від 20.03.2023 року за 2021 рік на загальну суму 112 584,00 грн.;
ППР №2939337-2407-1553-UA51100270000073549 від 20.03.2023 року за 2022 рік на загальну суму 121 966,00 грн.;
ППР №0287103-2407-1553-UA51100270000073549 від 07.05.2024 року за 2023 рік на загальну суму 125 718,80 грн.;
ППР №0053309-2407-1553-UA51100270000073549 від 01.04.2025 року за 2024 рік на загальну суму 133 224,40 грн.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Згідно з приписами статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Водночас об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п.266.3.2 п.266.3 ст. 266 ПК України).
З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким стаття 266 ПКУ викладена в новій редакції, а об'єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об'єктами нежитлової нерухомості.
Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно вимог законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари; туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; г) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Визначення типів будівель здійснюється за допомогою Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 507 від 17.08.2000 (далі ДКБС 018-2000, діяв до 31.12.2023).
Такий класифікатор призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.
Відповідно до ДКБС 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який, в свою чергу, включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Разом з тим, з аналізу пп. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України слідує, що не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об'єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України.
Обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв'язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Застосування п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Наведені висновки стосовно застосування положень п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 31.10.2023 у справі №160/11472/19, від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 25.03.2020 у справі №280/5332/18, від 20.02.2020 у справі №819/1537/17, від 15.05.2018 у справі №806/2461/17.
Отже, застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз. є п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов'язкових умов:
1) об'єкт оподаткування є будівлею промисловості, віднесеною до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
2) використовується за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;
3) не здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Встановлена відсутність будь-якої з наведених вище ознак об'єкта нерухомого майна не дає підстав для звільнення його від оподаткування за правилами п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Як убачається з матеріалів справи, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.02.2025 №33435289 у ОСОБА_1 обліковується інформація про наявність у власності об'єкта нерухомого майна: будівлі та споруди, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 395589351101, загальною площею: 1876,4 кв.м., адреса: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 19148969 від 06.02.2015.
В технічному паспорті від 01.10.2007 на будівлі та споруди, АДРЕСА_1 , наявний журнал внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень, в якому відображено: 1-7 - склад, 8-9 - майстерня, 10 - коридор, 11-14 - склад.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає в себе:
1) клас 1251 «Будівлі промисловості» (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням), який розділяється на підкласи, зокрема, 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості».
2) клас 1252 «Резервуари, силоси та склади» (резервуари та ємності, резервуари для нафти та газу, силоси для зерна, цементу та інших сипких мас, холодильники та спеціальні склади, складські майданчики), який розділяється на підкласи, зокрема, 1252.5 «Склади спеціальні товарні», 1252.7 «Складські майданчики», 1252.8 «Склади універсальні», 1252.9 «Склади та сховища інші».
Спірний об'єкт нерухомості - нежитлова будівля, загальною площею 1876,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка згідно технічного паспорту в цілому складається з: складів (11), майстерень (2) та коридору (1), у відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, належить до класу 1251 «Будівлі промислові» (підклас 1251.4 в частині майстерень) та до класу 1252 «Резервуари, силоси та склади» (підкласи 1252.5, 1252.7, 1252.8, 1252.9 в частині складів), що є основною ознакою надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Ураховуючи викладене, суд вважає, що об'єкт оподаткування належить до будівель промисловості групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 як фізична особа -підприємець здійснює такі види діяльності за КВЕД:
14.13 Виробництво іншого верхнього одягу (основний).
Як зазначено у відзиві на позов, згідно даних інформаційно - комунікаційної системи ДПС було з'ясовано, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстровано у єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, як Фізична особа - підприємець 07.10.1999 року, за видами діяльності: КВЕД 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси», КВЕД 68.20 «надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».
Разом з цим, належних та допустимих доказів такого твердження до суду не надано.
Натомість, суд зазначає, що кількість КВЕДів (класифікатор видів економічної діяльності), які може зареєструвати фізична особа-підприємець (ФОП), не обмежена чинним законодавством. ФОП може обрати будь-яку кількість КВЕДів, що відповідають його фактичній діяльності. Важливо лише, щоб основний вид діяльності був чітко визначений.
Як вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 є виробництво іншого верхнього одягу (14.13).
Відтак, посилання податкового органу на наявність інших КВЕДів у позивача не є порушенням законодавства.
Крім того, відповідач наголошує, що позивачем надані податкові декларація, як платника єдиного податку фізичної особи - підприємця: за 2020 рік від 06.01.2021 року №1014 із обсягом доходу 294000,0 грн., з якої встановлено отримання доходу за видами діяльності: КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», КВЕД 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси»; КВЕД 52.62 «Роздрібна торгівля з лотків та на ринках»; за 2021 рік від 11.02.2022 року №9431526576 із обсягом доходу 800500,0 грн., з якої встановлено отримання доходу за видами діяльності: КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», КВЕД 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси»; за 2022 рік від 28.02.2023 року №27188 із обсягом доходу 410000,0 грн., з якої встановлено отримання доходу за видами діяльності: КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», КВЕД 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси»; за 2023 рік від 31.01.2024 року №9379441048 із обсягом доходу 3566400,0 грн., з якої встановлено отримання доходу за видами діяльності: КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», КВЕД 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси»; за 2024 рік від 12.01.2025 року №9409425385 із обсягом доходу 5731883,76 грн., з якої встановлено отримання доходу за видами діяльності: КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна», КВЕД 14.13 «Виробництво іншого верхнього одягу».
Будь-якого правового висновку відповідач із зазначеного не формує.
Натомість, судом враховується, що відповідно до листа ГУ ДПС в Одеській області від 18.04.2025 за №17614/6/15-32-24-07-10 у ФОП ОСОБА_1 на праві власності перебувають об'єкти нерухомого майна, зокрема:
комплекс за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1773,40 кв.м., форма власності - приватна, розмір частки 1/1, власник з 07.08.2015;
нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1876,40 кв.м., форма власності - приватна, розмір частки 1/1, власник з 19.01.2015;
нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 60,60 кв.м., форма власності - приватна, розмір частки 1/1, власник з 13.11.2015.
Який із вказаних об'єктів нерухомого майна здавався в оренду, дохід від якої зазначено в деклараціях, відповідачем не визначено.
Доказів того, що нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1876,40 кв.м. не використовувалась позивачем за призначенням у своїй господарській діяльності також податковим органом не надано.
В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб'єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб'єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб'єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).
Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним "маркером" того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Зазначене кореспондується з частиною першою статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності з 15 грудня 2023 року, про те, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За визначенням, наведеним у статті 2 цього Закону, адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб); адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.
Частинами 1-3 статті 8 цього Закону передбачають, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з'ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи. Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, наведена сукупність умов свідчить про те, що Позивач відноситься до категорії промислових виробників та підпадає під пільгу, встановлену п.п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.
Таким чином, враховуючи наявність усієї сукупності критеріїв, визначених ПКУ для виключення об'єктів нерухомого майна з об'єктів оподаткування податком з нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, можна дійти висновку, що нежитлова будівля, яка на праві власності належать ОСОБА_1 , не є об'єктом оподаткування.
Окрім зазначено, податковим органом зазначено, що згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) відсутні відомості про об'єкти оподаткування податків, тобто вищезазначений об'єкт нерухомості не задекларовано платником, як такий, що використовувався у промисловості або склади у 2020 та 2024 роках.
З цього приводу суд зазначає, що платниками податку на нерухомість є як фізичні, так і юридичні особи - власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 Податкового кодексу, далі - ПКУ). Але декларацію із цього податку подають тільки юридичні особи. Фізичним особам податок нараховує орган ДПС у порядку, визначеному п. 266.7 ПКУ.
Фізичні особи-підприємці не подають декларацію із податку на нерухомість, адже нерухомість завжди реєструється на фізичну особу, а не на підприємця.
Також позовна заява містить твердження позивача про те, що всупереч підпункту 266.7.2. пункту 266.7 статті 266 ПК України, контролюючий орган у 2023 році виніс податкове повідомлення-рішення про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 та 2021 р.р., тобто пізніше 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом роком, що також свідчить про незаконність та протиправність даних податкових повідомлень-рішень.
Податковим органом у відзиві наголошено на тому, що невиконання контролюючим органом такого обов'язку звільняє платника податків лише від відповідальності за несвоєчасність сплати податкового зобов'язання, проте не звільняє від обов'язку сплати такого податку за наявності відповідних правових підстав.
Пропуск податковим органом встановленого підпунктом 266.7.2 статті 266 ПК України строку надсилання податкового повідомлення - рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), не є тим правопорушенням, яке спростовує правомірність нарахування грошового зобов'язання податковим органом, та не може бути самостійною підставою для скасування оспорюваних податкових повідомлень - рішень.
З цього приводу суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Кількість позовних вимог, які зумовлюють самостійну сплату судового збору, виходячи з прохальної частини даного позову, становить 5 вимог майнового характеру, ціна позову складає 574730,37 грн., у зв'язку з чим за подання цього позову ФОП ОСОБА_1 повинна сплатити судовий збір у розмірі 5747,30 грн. (1% від 574730,37 грн.)
Згідно ж частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи, що даний позов подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС, судовий збір за подання цього позову, з урахуванням ставки 0,8%, становить 4597,84 грн. (5747,30 х 0,8).
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 4597,84 грн. судових витрат, сплачених згідно платіжної інструкції №0.0.4389881023.1 від 29.05.2025.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області щодо визначення ФОП ОСОБА_1 податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, а саме:
ППР №2939345-2407-1553-UA51100270000073549 від 20.03.2023 року за 2020 рік на загальну суму 81 237,17 грн.;
ППР №2939343-2407-1553-UA51100270000073549 від 20.03.2023 року за 2021 рік на загальну суму 112 584,00 грн.;
ППР №2939337-2407-1553-UA51100270000073549 від 20.03.2023 року за 2022 рік на загальну суму 121 966,00 грн.;
ППР №0287103-2407-1553-UA51100270000073549 від 07.05.2024 року за 2023 рік на загальну суму 125 718,80 грн.;
ППР №0053309-2407-1553-UA51100270000073549 від 01.04.2025 року за 2024 рік на загальну суму 133 224,40 грн.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 4597 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто сім гривень) грн. 84 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, ЄДРПОУ ВП: 44069166), сплачених згідно платіжної інструкції №0.0.4389881023.1 від 29.05.2025.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, ЄДРПОУ ВП: 44069166, електронна пошта: od.official@tax.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА