Справа № 420/33167/24
03 липня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 16.10.2024 включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби;
зобов'язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 16.10.2024 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Провадження у справі відкрито 31.10.2024. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 03.06.1997 року по 02.09.2024 року проходив військову службу, у тому числі у період з 13.10.2015 по 16.03.2016 - у військовій частині НОМЕР_3 , з 17.03.2016 по 05.03.2024 - у військовій частині НОМЕР_4 , з 07.03.2024 по 02.09.2024 - у НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні. 02.09.2024 позивача відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України №1221-ос виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення за підпунктом «г» (пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Станом на день прийняття наказу відповідачем не проведено розрахунків у повному обсязі грошового забезпечення. Лише 16.10.2024 року відповідачем здійснено остаточний розрахунок на підставі наказу від 02.09.2024 № 1221-ос та виплачено грошове забезпечення в сумі 33 222,19 грн. Ще після несвоєчасного розрахунку по виплаті компенсації за неотримане речове майно 25.09.2024 року позивач направляв на адресу відповідача звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Листом від 26.09.2024 року відповідач відмовив. Позивач вважає такі дії протиправними, тому звернувся до суду.
Відповідач належним чином та своєчасно повідомлялися про встановлений ухвалою суду від 31.10.2024 строк для подання відзиву на позовну заяву. Відзив на адміністративний позов в установлений строк до суду не надходив.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Станом на час розгляду справи від відповідача не надходило жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву.
З огляду на зазначене суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи за наданими сторонами доказами, суд встановив, що ОСОБА_1 з 03.06.1997 року по 02.09.2024 року проходив військову службу, у тому числі у період з 13.10.2015 по 16.03.2016 - у військовій частині НОМЕР_3 , з 17.03.2016 по 05.03.2024 - у військовій частині НОМЕР_4 , з 07.03.2024 по 02.09.2024 - у НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні.
Наказом від 02.09.2024 № 1221-ос начальника НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України, позивача, майстер-сержанта, остання штатна посада - техніка-водія другої мобільної групи зв'язку відділення зв'язку прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки (із місцем дислокації Криштопівка) виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військової обов'язок і військову службу».
Станом на день звільнення відповідно до наказу від 02.09.2024 № 1221-ос, вислуга років становить: календарна військова 26 років 09 місяців 12 днів, пільгова військова - 13 років 01 місяців 09 днів; загальна -39 років 10 місяців 21 день.
Відповідно до положень наказу від 02.09.2024 № 1221-ос, позивач на момент звільнення повинен був отримати:
грошову компенсацію за невикористану щорічну основної відпустки за 2022 рік тривалістю 45 календарних днів та за 2023 рік тривалістю 15 днів та 15 днів за 2024 рік;
грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2015-2024 роки тривалістю 14 календарних днів за кожний рік;
одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років.
Також відповідач не виплатив компенсацію неотриманого речового майна (107 200, 54 грн), яке позивачем отримано вже після звільнення - 21.09.2024.
Станом на день прийняття наказу відповідачем не проведено розрахунків у повному обсязі грошового забезпечення. Лише 16.10.2024 року відповідачем здійснено остаточний розрахунок на підставі наказу від 02.09.2024 № 1221-ос та виплачено грошове забезпечення в сумі 33 222,19 грн.
Після несвоєчасного розрахунку по виплаті компенсації за неотримане речове майно (21.09.2024 року у сумі 107 150,54 грн.) 25.09.2024 року позивач направляв на адресу відповідача звернення щодо виплати середньомісячного заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Листом від 26.09.2024 року відповідач відмовив, посилаючись на, що спеціальним законодавством про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. норми Кодексу законів про працю України непоширюються на правовідносини публічної служби.
Позивач вважає дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку правомірності відмови відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошових коштів, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII).
Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з військової служби.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовано положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача з військової служби.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Така редакція ст. 117 КЗпП України діє з 19.07.2022.
Передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як вбачається із матеріалів справи, лише 21.09.2024 року здійснено розрахунок по виплаті компенсації за неотримане речове майно у сумі 107 150,54 грн. та 16.10.2024 року відповідачем здійснено остаточний розрахунок на підставі наказу від 02.09.2024 № 1221-ос та виплачено грошове забезпечення в сумі 33 222,19 грн.
З огляду на вказане, суд вважає, що період затримки повного розрахунку при звільненні становить з 03.09.2024 по 15.10.2024 (з наступного дня після дати виключення зі списків особового складу до дня остаточного розрахунку).
Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем фактично було проведено не у день його звільнення з військової служби, то останній, відповідно до ст.117 КЗпП України, дійсно має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.
Враховуючи обставини справи, та згідно положень ст.117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Як вбачається із архівної відомості № 1 за період з квітня 2024 по вересень 2024:
- у липні 2024 року розмір грошового забезпечення позивача склав 28 912 грн. 00 коп.;
- у серпні 2024 року розмір грошового забезпечення позивача склав 29 042 грн. 00 коп. (без урахування грошової допомоги ветеранам, яка має одноразовий характер).
Відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України №100, середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (28 912,00 грн. + 29 042,00 грн.) / 62 (календарних днів у липні та серпні ) = 934 грн. 74 коп.
Розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача необхідно обчислювати шляхом множення розміру середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби на період затримки виплати.
Період прострочення з 03.09.2024 по 15.10.2024 становить 43 дні. Середній заробіток за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 року складає 934 грн. 74 коп. х 43 дні = 40 193 грн. 82 коп.
Отже, дії НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби є протиправними.
Суд вважає за необхідне зобов'язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 включно у розмірі 40 193 грн. 82 коп. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Підстав для зменшення вказаної суми немає.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір»
Керуючись. ст. ст. 77, 90, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 включно на день виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби.
Зобов'язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 03.09.2024 по 15.10.2024 включно у розмірі 40 193 грн. 82 коп. (сорок тисяч сто дев'яносто три гривні 82 копійки) відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА