04 липня 2025 рокусправа № 380/25271/24
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області код ЄДРПОУ 26306742, місцезнаходження: 79005 місто Львів, вул.Драгоманова, 25 (надалі за текстом - відповідач-1), Державної судової адміністрації України код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 00020, м. Київ, вул. Липська, 18/5 (надалі за текстом - відповідач-2), у якій просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача-1 Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 09.07.2024 включно, а також вихідної допомоги, передбаченої статею 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі трьох суддівських винагород, обчислених виходячи "з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102 грн";
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 09.07.2024 включно в повному обсязі без застосування обмеження, а також вихідної допомоги, передбачену статею 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі трьох суддівських винагород, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3026 грн;
- зобов'язати відповідача-1 Територіальне управління Держаної судової адміністрації України у Львівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду та компенсацію за невикористану відпустку: - за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270грн, з урахуванням вже виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів; - за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 включно, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн, з урахуванням вже виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів; - за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 включно, обчисливши її розмір, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684грн, з урахуванням вже виплачених сум та із проведенням відрахувань загальнообов'язкових платежів; - за період з 01.01.2024 по 09.07.2024 включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3026 грн, з урахування вже виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до частини другої статті 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, у свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів. Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки. З огляду на викладене вважаю, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року - 2270,00 грн, 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, 01 січня 2023 року - 2684 грн., на 01 січня 2024 року- 3028 грн. на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена, а саме на «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.» згідно з положенням статті 7 Закону №1082-IX, статті 7 Закону №1928-IX, статті 7 Закону 2710-IX, статті 7 Закону
3460- ІХ є протиправною і такими діями відповідачі порушили конституційні права позивача.
07.01.2025 від представника відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VІ є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VІ і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Отже, у такий спосіб законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що "до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень". Отже, територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, з 1 січня 2023 року, з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні.
Відповідач-2 відзиву на позовну заяву не подав.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 23.12.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Позивач з 04.09.1991 по 09.07.2024 працював на посаді судді, голови Личаківського районного суду міста Львова.
0907.2024 відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 2074/0/15 24 ОСОБА_1 звільнено у відставку з посади судді Личаківського районного суду м.Львова.
Відповідно до наказу Личаківського районного суду м. Львова № 89/к від 12.07.2024 позивача відраховано зі штату Личаківського районного суду м. Львова.
Після звільнення із займаної посади відповідач-1 видав довідку № 167 від 15.07.2024 (Додаток 2 До Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного грошового утримання судді у відставці органам Пенсійного фонду України) про розмір щомісячного довічного грошового утримання для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно з якою розмір суддівської винагороди станом на 12.07.2024 становить - 151344 грн, в тому числі:
Посадовий оклад 75672 грн;
Доплата за вислугу років - 60537,60 (80%);
Доплата за перебування на адміністративній посаді -7567,20 (10%);
Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці -7567,20 (10%).
Позивач звернувся із заявою до відповідача-1 та просив видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розрахувавши розмір посадового окладу та надбавки, які він мав право отримувати, виходячи із положень статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», із величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка встановлена Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» на 01 січня 2024 року у розмірі 3028грн.
Листом від 03.12.2024 № 02-2258/22 відповідач-1 у видачі саме такої довідки відмовив, у зв'язку з тим, що територіальне управління у період з 01.01.2024 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, оскільки так передбачено Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Вважаючи вказані дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (надалі за текстом - Закон №1402-VIII).
Частина перша статті 135 Закону №1402-VIII визначає, що суддівська винагорода регулюється згаданим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 135 згаданого Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частина третя статті 135 згаданого Закону визначає, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
На підставі пункту 2 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою згаданої статті, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина сьома статті 135 Закону №1402-VIII).
Відповідно до частини першої статті 136 Закону №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Суд при розгляді справи враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, яка полягає у наступному.
Викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками з таких міркувань.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
Відповідно до частини п'ятої статтті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову повністю.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України у зв'язку із відмовою у задоволенні позову повністю підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович