04 липня 2025 рокусправа № 380/214/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів ОСОБА_1 як військовослужбовцю, звільненому з полону;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, звільненому з полону.
В обґрунтування позову зазначено протиправність відмови військової частини НОМЕР_1 щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів ОСОБА_1 як військовослужбовцю, звільненому з полону. Вказав, що з 01.05.2022 по 31.01.2024 перебував у місцях несвободи (полоні) держави-агресора внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, під час якого зазнав катувань, отримав травми та захворювання, пов'язані із Захистом Батьківщини. Позивач стверджує, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ІХ, він набув права на надання йому відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів. У зв'язку з тим, що рапорт позивача залишено без задоволення, тому він звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 08.01.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 04.07.2025 відмовлено у задоволенні заяв відповідача про залишення позову без розгляду.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 5289 від 22.01.2025) у якому проти позовних вимог заперечив. В обґрунтування такого вказав, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX (далі - Закон № 3633-IX) було доповнено у статтю 10 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII пункт 23 такого змісту: « 23. Військовослужбовцям після їх звільнення з полону за їх бажанням надається додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів без поділу на частини (крім військовослужбовців, які висловили бажання звільнитися з військової служби після звільнення з полону)». Законодавець чітко вказав: «Військовослужбовцям після їх звільнення з полону», в Законі не вказано, що військовослужбовцям, які перебували у полоні або в який саме проміжок часу військовослужбовця звільнено з полону, як приклад «під час дії воєнного стану (особливого періоду)». Зазначив, що позивача звільнено з полону 31.01.2024, а Закон № 3633-IX набрав законної сили 18.05.2024. Повідомив, що позивач з 31.01.2024 по 04.03.2024 проходив відновлення та лікування після полону, з 05.03.2024 по 30.03.2024 вибув у відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), з 01.04.2024 по 06.06.2024 перебував на лікуванні у Військовому медичному клінічному центрі Західного регіону м. Львів. З 14.06.2024 старшого лейтенанта ОСОБА_1 було допущено до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою старшого техніка групи підготовки та регламенту контрольно-записувальної апаратури та обробки інформації та призначено на цю посаду наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 20.06.2024 №466, до якої він приступив з 27.06.2024. Протягом 2024 позивачу надавалася щорічна основна відпустка, відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Також старшого лейтенанта ОСОБА_1 було допущено з 25.11.2024 до несення служби зі зброєю та несення служби, начальником патрульного наряду, патрульним, черговим та помічником посту з пропускними функціями, а також в інші види добового наряду (чергування) на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2024 №468/агд, але жодного разу до несення служби зі зброєю не залучався. З 15.12.2024 старшого лейтенанта ОСОБА_1 було відряджено до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , для виконання завдань за призначенням, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.12.2024 №266. Командування військової частини НОМЕР_1 не обмежувало позивача у правах і свободах, визначених законодавством України. Зазначив, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України). У відповідача відсутні підстави на додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів. Крім того у відзиві зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду. Просив залишити позовну заяву без розгляду.
Суд у цьому рішенні не розглядає доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки оцінку таким надано в ухвалі від 04.07.2025 з питань залишення позову без розгляду.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
Згідно з відомостями військового квитка серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 25.02.2008, що не заперечується відповідачем.
ОСОБА_1 з 01.05.2022 по 31.01.2024 перебував у місцях несвободи (полоні) держави-агресора внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, під час якого зазнав катувань, отримав травми та захворювання, пов'язані із Захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 07.06.2024 № 350/185/10/36/649/пс, довідкою Служби безпеки України від 08.02.2024 № 33/7-0-389д, листом Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» від 06.02.2024 № 09-07/1282, випискою з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора Українського національного центру розбудови миру від 01.03.2024 № 06-05/3021, довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2024 № 340 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), довідкою Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 26.06.2024 № 491/3.
Позивач звернувся до командира військової частини із рапортом від 21.11.2024 щодо надання йому додаткової відпустки відповідно до пункту 23 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Листом від 27.11.2024 № 681/185/10/36/1481/ПС командира військової частини НОМЕР_1 повідомив позивача про те, що ОСОБА_1 звільнено з полону 30.01.2024, а Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ІХ набрав чинності 18.05.2024, у зв'язку з чим у позивача відсутні підстави на додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів.
Позивач вважає відмову військової частини НОМЕР_1 щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів ОСОБА_1 як військовослужбовцю, звільненому з полону протиправною, тому звернувся до суду із цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч. 1 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX (далі - Закон № 3633-IX) було доповнено у статтю 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII пункт 23 такого змісту: « 23. Військовослужбовцям після їх звільнення з полону за їх бажанням надається додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів без поділу на частини (крім військовослужбовців, які висловили бажання звільнитися з військової служби після звільнення з полону)».
Таким чином, з 18.05.2024 (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX) пункту 23 статті 101 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям після їх звільнення з полону за їх бажанням надається додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів без поділу на частини (крім військовослужбовців, які висловили бажання звільнитися з військової служби після звільнення з полону).
Відкликання з додаткової відпустки після звільнення військовослужбовця з полону допускається виключно за його згодою.
Положенням пункту 23 статті 101 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» чітко визначено, що військовослужбовцям після їх звільнення з полону за їх бажанням надається додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів без поділу на частини. Права на таку відпустку не мають військовослужбовці, які висловили бажання звільнитися з військової служби після звільнення з полону.
Як встановлено судом, позивач з 01.05.2022 по 31.01.2024 перебував у місцях несвободи (полоні) держави-агресора внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, під час якого зазнав катувань, отримав травми та захворювання, пов'язані із Захистом Батьківщини та після повернення з полону продовжує проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з пунктом 186 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, щорічна основна відпустка надається згідно з графіком відпусток на наступний рік, що до 1 грудня затверджується командиром (начальником), який має право надавати відпустки військовослужбовцям, і доводиться під підпис до відома кожного військовослужбовця.
Щорічна основна відпустка надається військовослужбовцю з урахуванням необхідності підтримання постійної бойової готовності та проведення заходів з підготовки військових частин, часу використання відпусток у попередньому році, побажань і сімейних обставин військовослужбовця, висновку (постанови) військово-лікарської комісії.
Відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) зі збереженням грошового та матеріального забезпечення надається військовослужбовцю відповідно до пункту 11 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
В особливий період військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 17 - 19 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин, відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії військовослужбовцям, відрядженим до військових частин, задіяних до ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в антитерористичних операціях, надаються командирами таких військових частин за місцем тимчасового виконання службових обов'язків. Посадова особа, яка надала такі відпустки, письмово інформує про це командира військової частини, який направив військовослужбовця у відрядження.
Спірним у межах цієї справі є питання щодо поширення дії Закону № 3633-IX на позивача, з урахуванням тієї обставини, що позивача звільнено з полону 31.01.2024.
З цього приводу суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України, закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Згідно з п. 1 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2142-ІХ, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень законів України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) від 6 жовтня 2010 року № 21-рп/2010, Конституційний Суд України вказав таке: «Умови набрання чинності законами закріплено частиною п'ятою статті 94 Конституції України, за якою закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Головною метою цієї конституційної норми є недопущення набрання законом чинності до моменту його офіційного оприлюднення, чим забезпечується реалізація конституційних положень, відповідно до яких закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осіб; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (стаття 58 Конституції України)».
У цьому Рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що положення частини п'ятої статті 94 Конституції України надають право Верховній Раді України встановлювати строк набрання законами чинності не тільки через 10 днів після їх офіційного опублікування, а й з моменту, визначеного самим законом, зокрема з дати введення закону в дію. Тобто закони чи окремі їх положення можуть вводитися в дію після дня набрання ними чинності.
Крім того вказав, що Основним Законом України передбачено порядок і строки набрання законом чинності, а також введення в дію окремих його положень. Виходячи з цього законодавець, враховуючи різні обставини, може встановити іншу дату введення закону в дію.
Приписи закону, яким до іншого закону внесено зміни, із набранням чинності є нормами закону, до якого внесено зміни (перше речення підпункту 1.4 пункту 1 описової частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 7 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 у справі за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України“ від 28 грудня 2014 року № 76-VIII).
Відповідно до абзацу другого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п'ятої статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016, пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України.
Так, Закон № 3633-IX набрав чинності 18.05.2024, що не заперечується сторонами.
Станом на день звернення позивача із рапортом щодо надання йому спірної відпустки (21.11.2024) Закон № 3633-IX був чинним, а тому у позивача наявне право на надання йому додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів без поділу на частини.
Крім того, суд враховує, що Законом № 3633-ІХ не визначено обмежень щодо застосування згаданої норми в залежності від дати звільнення військовослужбовця з полону. Аналогічного висновку дотримується Головне управління соціальної підтримки Міністерства оборони України, що підтверджується листом від 04.10.2024 № 220/13/8268.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів ОСОБА_1 як військовослужбовцю, звільненому з полону, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи положення Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні відпустки, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення (наказ), яким надати позивачу додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю, звільненому з полону.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.
Ураховуючи, що позивач у цій справі не поніс витрат у вигляді судового збору, такий стягненню із відповідача не підлягає.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів ОСОБА_1 як військовослужбовцю, звільненому з полону.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти відповідне рішення (наказ), яким надати ОСОБА_1 додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю, звільненому з полону.
4. Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.П. Качур