03 липня 2025 рокусправа № 380/3117/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 07 січня 2025 року, прийняте начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.01.2025 прибув до державного кордону в міжнародному автомобільному пункті пропуску «Шегині» з метою перетину державного кордону України. Для перетину державного кордону України позивач подав: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, військово-обліковий документ з оновленою інформацією витяг з додатку «Резерв+», посвідчення про відстрочку від призову на військову службу, довідку з місця роботи, копію трудової книжки, наказ про надання відпустки за кордон із зазначенням країни та часу перебування в кожній країні, довідку про доходи та гарантійний лист. 07.01.2025 начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову у перетині державного кордону України, відповідно до якого позивача тимчасово обмежено у праві виїзду з України у зв'язку з ненаданням на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон в умоваї жії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України». Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 24.02.2025 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, зазначив наступне. Законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджуючі документи. З огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 54 Конституції України. Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних та резервістів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, визначає перелік військово-облікових документів для призовників і військовозобов'язаних та резервістів свідчить про те, що законодавчі акти України вказують на відповідні військово-облікові документи з належними відмітками, які мають значення для прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України під час дії воєнного стану та проведення загальної мобілізації. З матеріалів позовної заяви позивач стверджує, що ним було надано усі необхідні документи, проте відповідно до абзацу 3 п. 2-1 Правил, для переину державного кордону необхідно окрім документів, що підтверджують родинні зв'язки надати також документ що підтвердить інвалідність (їх нотаріально засвідчених копій), чого позивачем не було здійснено. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд виходив з наступного.
07.01.2025 ОСОБА_1 прибув до пункту пропуску «Шегині» з метою перетину державного кордону України.
Для перетину державного кордону України позивач надав наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, військово-обліковий документ з оновленою інформацією витяг з додатку «Резерв+», посвідчення про відстрочку від призову на військову службу, довідку з місця роботи, копію трудової книжки, наказ про надання відпустки за кордон із зазначенням країни та часу перебування в кожній країні, довідку про доходи та гарантійний лист.
07.01.2025 начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом ОСОБА_2 винесено рішення про відмову у виїзді з Україні. У вказаному рішенні у графі причини відмови зазначено: «вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Не погодившись з цим рішенням позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом в умовах воєнного або надзвичайного стану, при цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 року №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Цей конституційний обов'язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов'язків має бути забезпечене державою.
Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" від 11.12.2003 за №1382-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" №1382 визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Відповідно до абзацу 2 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" №1382 термін "свобода пересування" у цьому Законі вживається у такому значенні право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За приписами абзацу 3 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" №1382 термін "вільний вибір місця проживання чи перебування" у цьому Законі вживається у такому значенні право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Згідно з абзацом 6 частини першої статті 12 цього Закону свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан відносно перелічених у частині другій цієї ж статті осіб.
При цьому частиною третьою статті 12 обумовлено, що свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 за № 3857-XII.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
За приписами частини першої статті 3 цього Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (частина друга статті 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII).
Нормами частини першої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
він засуджений за вчинення кримінального правопорушення до відбуття покарання або звільнення від покарання;
він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції до припинення нагляду;
він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Частиною третьою статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку (стаття 8 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" №3857-XII).
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Статтею 1 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
У подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався указами Президента 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024 та Указом Президента № 740/2024 від 29.10.2024, яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 10.11.2024 строком на 90 діб строком на 90 діб.
Отже, на час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем в Україні діяв воєнний стан.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (... Державній прикордонній службі України ...) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим з воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Згідно із ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VIII від 12.05.2015 року, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних Інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 6 Закону України "Про прикордонний контроль" №1710-VI визначено, що перетинання особами державного кордону здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Відповідно до п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 №57, (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини 6 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ, громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Поряд з цим, статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, зокрема, згідно з абзацом 2 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 24 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ визначена мета бронювання військовозобов'язаних. Бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
З вищевикладеного випливає, що бронювання військовозобов'язаних (у тому числі позивача) на період мобілізації та на воєнний час здійснюється з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період та не передбачає автоматичне надання дозволу на перетин державного кордону України, зазначені правовідносини регулюються спеціальним законодавством.
На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 за № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", якими визначено окремі категорії груп осіб, яким перетин Державного кордону України у цих умовах дозволений (пункти 2-1 2-17).
Відповідно до пункту 2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
З огляду на зазначене, при наданні позивачем підтверджуючих документів, право на перетин державного кордону може бути врегульовано пунктом 2-6 Правил №57.
Станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв воєнний стан, оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежувалось законодавством.
Водночас законодавством передбачена і відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається військовозобов'язаним, зокрема, - які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому, така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів підтверджуючі документи.
12.11.2024 позивачу видано посвідчення № 19 від 12.11.2024, де вказано про надання відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на дванадцять місяців з дня оформлення відстрочки від призову.
Поряд із тим, аналіз пункту 2-6 Правил № 57 у взаємозв'язку зі статтею 23 Закону № 3543-XII дає підстави для висновку, що під час дії воєнного стану не усім категоріям осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації надано право на перетин державного кордону на виїзд за межі території Україну. Заброньованим особам хоча і гарантовано право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак для цієї категорії осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, не передбачено право на перетин державного кордону на виїзд за межі території Україну в умовах дії на території України воєнного стану.
Отже, відсутність у позивача на момент спроби перетину кордону будь-яких обмежень, оскільки він є заброньованою особою, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, не тотожне звільненню його від обов'язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову.
Водночас наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов'язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов'язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану. Відповідно до Законів України "Про правовий режим воєнного стану", «;Про військовий обов'язок і військову службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", «;Про прикордонний контроль", Правил перетинання державного кордону право на перетин кордону позивача мало бути підтверджене документами, передбаченими вказаними нормативними актами, яких позивач не надав.
Відповідно до п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року "194 "Деякі питання бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану", з метою підтвердження надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час орган державної влади, інший державний орган видає військовозобов'язаному витяг з наказу Міністерства економіки.
Окрім того, відповідно до частини 4 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 року, у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника).
Згідно з абзацами 1 та 4 пункту 1 Додатку 1 до "Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року №921, призовники і військовозобов'язані повинні не змінювати місце фактичного проживання (перебування) з моменту оголошення мобілізації, а у воєнний час не виїжджати з місця проживання без дозволу керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідних керівників СБУ або Служби зовнішньої розвідки.
Проте, всупереч вищенаведеним нормам, позивач не надав ні відповідачу, ні до суду документів, які б підтверджували надання йому дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на виїзд з місця проживання у воєнний час.
Підсумовуючи викладене, враховуючи першочерговий пріорітет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Суд зазначає що підставою ухвалення оскаржуваного рішення є фактично Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" щодо введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції України.
При цьому, згідно з пунктом 2-6 Правил № 57, у позивача як військовозобов'язаної особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації як така, що визначена в абзаці другому частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відсутнє право на перетин державного кордону.
Таким чином, оскаржуване рішення містить всі обов'язкові реквізити, підставу та мотиви його прийняття.
Отже, рішення відповідача про відмову позивачу в перетинанні державного кордону є належно вмотивованим.
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного суду викладеними у постанові від 14 лютого 2024 року у справі №380/18153/22.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (на строкову військову службу) з тих підстав, що він є заброньованою особою, не є підставою для виїзду за межі України під час дії правового режиму воєнного стану, а тому оскаржуване рішення, яким позивачу відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України, є правомірним та відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, які визначені частиною другою статті 2 КАС України.
Згідно зі ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо судового збору, то такий на підставі статті 139 КАС України покладається на позивача.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна