Іменем України
04 липня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/918/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява адвоката Котік Олесі Станіславівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Миколаївській області), в якій представник позивача просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області № 123950003302 від 28.04.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком за його заявою від 22.04.2025 року з 03 лютого 2023 року у відповідності до п.п.14-6.2 п. 14 розділу ХV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його загального страхового стажу періоди роботи з 27.04.1991 по 31.12.1998 та з 01.01.2022 по 11.04.2022.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та звернувся 22.04.2025 до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.04.2025 №123950003302 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю страхового стажу - 30 років, та вказано, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 27.04.1991 по 31.12.1998 та з 01.01.2022 по 11.04.2022.
Представник позивача зазначає, що трудова книжка позивача має усі відповідні записи, які надають право на включення вказаних періодів до страхового стажу позивача, тому відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії позивачу.
Ухвалою від 07 травня 2025 року відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог з огляду на таке.
22.04.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
28.04.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 123950003302 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 30 років.
Рішення прийнято з урахуванням наступних правових норм та фактичних обставин. Пенсійний вік відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 становить 60 років. Вік Позивача на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком - 62 роки 02 місяці.
Необхідний страховий стаж відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 становить 30 років.
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
До страхового стажу позивача, згідно наданих документів до заяви про призначення пенсії за віком від 22.04.2025, не зараховано період роботи з 27.04.1991 по 22.04.2002, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 09.09.1981, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи.
За наданими до заяви від 22.04.2025 про призначення пенсії документами встановлено, що страховий стаж позивача становить 22 роки 01 місяць 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058.
Крім того, відповідач зазначає, що оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.2022 року по 11.04.2022.
На підставі викладеного, у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України, картки платника податків.
22.04.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області №123950003302 від 28.04.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
В рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 27.04.1991 по 22.04.2002, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 09.09.1981, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи. Вищевказаний період роботи зараховано до страхового стажу частково за даними реєстру застрахованих осіб, починаючи з січня 1999 року.
Згідно трудової книжки трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 09.09.1981 наявні такі записи в межах спірного періоду:
запис №12: «Деркульський кінний завод № 63» 27.04.1991 прийнятий слюсарем на МПВ (наказ №20-К від 27.04.1991);
запис №15: 22.04.2002 звільнений за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (Пр. №15 К від 22.04.2002).
«Біловодське ремонтно - експлуатаційне підприємство»:
запис: 24.12.2020 прийнятий на посаду головного інженера (наказ №10К від 24.12.2020);
запис: 11.04.2022 звільнений за ст. 36 п.1 КЗпП України за угодою сторін (наказ№ 5.4 від 11.04.2022).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону № 1058-IVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
Статтею 44 Закону № 1058-IVвизначено, що:
- заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша);
- заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга);
- органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя).
Частиною першою статті 26 Закону № 1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 27.04.1991 по 22.04.2002.
Згідно з вимогами статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон № 1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону № 1788 постановою Кабінету Міністрів України від затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.08.93 №637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 2-3 Порядку № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Дослідженням трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 09.09.1981, судом встановлено, що записи №12 від 27.04.1991 про прийняття на роботу та №15 від 22.04.2002 про звільнення позивача не засвідчено підписом відповідальної особи.
На час внесення запису про роботу позивача 27.04.1991 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена 20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Відповідно до пункту 2.11 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей.
Наразі порядок ведення трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції № 58).
Відповідно до пунктів 2.8 та 2.15 Інструкції № 58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим рядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Разом з тим, суд вважає необхідним звернути увагу на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для обмеження належного соціального захисту громадянина.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).
Разом з тим, слід зазначити, що постановою Верховного Суду у справі №687/975/17 від 21.02.2018 суд звернув увагу на те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В контексті наведеного, суд дійшов висновку, що період роботи з 27.04.1991 по 31.12.1998 має бути зарахований відповідачем до страхового стажу.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.2022 по 11.04.2022, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків, суд зазначає таке.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону № 1058.
Так, абзацом першим частини першої статті 20 Закону № 1058 передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Відповідно до частини другої зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з частиною десятою статті 20 Закону № 1058 якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Нормами статті 106 Закону № 1058 передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків закон покладає на страхувальника.
Вирішуючи цей спір суд відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а), від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), від 30 вересня 2019 року (справа № 316/1392/16-а), від 27 травня 2021 року (справа № 343/659/17) відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.01.2022 по 11.04.2022.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 28.04.2025 № 123950003302 про відмову ОСОБА_2 в призначенні пенсії є протиправним.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача вмотивовано недоліками заповнення трудової книжки щодо періоду роботи з 27.04.1991 по 22.04.2002, іншим періодам роботи позивача згідно записів трудової книжки відповідачем в оскаржуваному рішенні оцінка не надана, усі інші періоди роботи, які не враховано при призначенні пенсії та підстави їх незарахування в оскаржуваному рішенні відповідачем не визначено, обрахунок страхового стажу, необхідного для призначення пенсії, в рішенні відповідачем не здійснено, а відповідну оцінку можливості призначення пенсії на підставі наданих позивачем документів в їх сукупності повинен надавати саме відповідач з огляду на його дискреційні повноваження щодо вирішення питань про призначення пенсій, суд не може самостійно обчислювати стаж позивача, перебираючи на себе повноваження органу ПФУ.
Фактично зазначені обставини свідчать про необґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень, що є недотриманням вимог, визначених пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, та є підставою для його скасування.
У спірних правовідносинах, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним):
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії позивачу від 28.04.2025 № 123950003302;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 22.04.2025, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 27.04.1991 по 31.12.1998 та з 01.01.2022 по 11.04.2022.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Ухвалою суду від 07 травня 2025 року про відкриття провадження у справі з метою дотримання права позивача на доступ до правосуддя, на підставі пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 968,96 грн до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, судовий збір у розмірі 968,96 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 28.04.2025 № 123950003302.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 22.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27.04.1991 по 31.12.1998 та з 01.01.2022 по 11.04.2022.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Захарова