02 липня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1997/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2
про стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовного несвоєчасного розрахунку з ним при звільнені;
2)стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити йому середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації /нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі/ за період з 06.01.2023 по 18.07.2022 у повному обсязі та у період з 19.07.2022 по 14.03.2025 - не більш як за 6 місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 №100
3) визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно позивача в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, в зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 14.03.2025 - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки;
4) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, в зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 14.03.2025 - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив, в якому останній заперечує проти позову (а.с.24-31).
Ухвалою суду від 20.06.2025 від відповідача витребувано додаткові докази, які надані до суду 01.07.2025 року.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Позивач проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 № 7 від 06.01.2023 року звільнений зі служби та виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення (а.с.9-10).
14.03.2025 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/9176/23 відповідачем виплачено на користь позивача недоплачену суму індексації грошового забезпечення в сумі 114 267,12 грн.
З урахуванням того, що відповідач вчасно не провів повного розрахунку з позивачем у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, позивач вважає, що це є підставою для притягнення до відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки. Вважаючи дану бездіяльність незаконною, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Грошове забезпечення військовослужбовців врегульовано статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною 1 цієї статті передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення".
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі індексації грошових доходів громадян, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексація грошових доходів громадян).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тобто, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а, від 04.03.2020 у справі №219/11809/15-а, від 11.12.2020 у справі 200/10820/19-а, від 21.10.2021 у справі №200/613/19-а та від 21.09.2022 у справі №816/1627/18.
Згідно п.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення по справі №340/9176/23 відбулась лише 14.03.2025.
Отже, відповідачем допущено порушення встановленого строку виплати індексації грошового забезпечення, а тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходу за спірний період.
Право позивача на виплату індексації його грошового забезпечення встановлено у рішеннях суду по справам №340/9176/23.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 18.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення з підприємства.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки з позивачем на день його звільнення не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення, то позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 07.01.2023 (наступний день після звільнення) по 14.03.2025 (день фактичного розрахунку).
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд зазначає таке.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки від 27.06.2025 №7828 грошове забезпечення позивача за листопад-грудень 2022 року склало 47402,46 (23701,23+23701,23) грн.
В період листопад-грудень 2022 року було всього 44 робочих дні.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 1077,33 грн. 47402,46 (отримана позивачем заробітна плата)/44 (кількість робочих днів).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Затримка у розрахунку утворилася за період з 07.01.2023 по 14.03.2025, що складає 570 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 614 078,10 грн. (570 робочих дні х 1077,33 грн.).
Водночас суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Тобто, з 19.07.2022 року законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.
Суд зазначає, що в даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем позивачу 14.03.2025 індексації. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції ст. 117 КЗпП України.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати поточну редакцію зазначеної норми.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (14.03.2025), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 07.01.2023 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 133 робочих дні.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах, визначеного статтею 117 КЗпП України, шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 143284,89 грн. (1077,33 грн х 133 робочих дні).
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Наведена правова позиція також узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Судом враховано, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 114267,12грн. / 143284,89 грн. (сума виплати / середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,797.
З урахуванням вказаного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з врахуванням принципу співмірності становить 114198,06грн (1077,33грн х 133 календарних дні х 0,797).
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 114198,06 грн.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати частини доходів, в зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації, суд приходить до наступних висновків.
Згідно зі статтями 1,2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі індексації грошових доходів громадян, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексація грошових доходів громадян).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тобто, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів громадян). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а, від 04.03.2020 у справі №219/11809/15-а, від 11.12.2020 у справі 200/10820/19-а, від 21.10.2021 у справі №200/613/19-а та від 21.09.2022 у справі №816/1627/18.
Згідно п.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення по справі №340/9176/23 відбулась лише 14.03.2025
Отже, відповідачем допущено порушення встановленого строку виплати індексації грошового забезпечення, а тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходу за спірний період.
Таким чином, з урахуванням викладено, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовного несвоєчасного розрахунку з ОСОБА_1 при звільнені.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.03.2023 по 07.07.2023 (не більш як за шість місяців) в розмірі 114 198,06 грн.
Визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, в зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 14.03.2025.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, в зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 14.03.2025.
В іншій частині позовні вимоги - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО