04 липня 2025 року № 320/58700/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаремонтне підприємство "УРАРП" до Державної служби експортного контролю України про визнання протиправними дій,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіаремонтне підприємство "УРАРП" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби експортного контролю України з вимогою визнати протиправною та скасувати Постанову Державної служби експортного контролю України №2/24 від 03 липня 2024 про закриття провадження у справі про порушення суб'єктом здійснення міжнародних передач товарів юридичною особою вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, якою Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаремонтне підприємство «УРАРП» визнано винним у вчиненні порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, визначених абз. 2 ст. 24 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання».
Ухвалою суду від 16.12 2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність спірної постанови та зазначає що Держекспортконтролем у тексті оспорюваної постанови безпідставно визнано ТОВ «АП «УРАРП» винним у порушенні законодавства в галузі державного експортного контролю, а саме, здійсненні міжнародних передач товарів (тимчасове ввезення в Україну авіаційного двигуна Д-30КП-2 для надання послуг іноземному суб?єкту з його ремонту) без отримання в установленому порядку висновку. Вказує на те, що відповідачем при ухваленні спірної постанови не враховано такі обставини, як ввезення згаданого двигуна на підставі чинних судових рішень та на підставі дозволу митного органу на переробку зазначеного двигуна на митній території України, у зв?язку з чим, вважає таке рішення Держекспортконтролю протиправним.
Відповідачем надіслано до суду відзив, в якому зазначено, що Державна служба експортного контролю України не визнає позовні вимоги ТОВ «АП «УРАРП», заперечує проти наведених позивачем доводів та не погоджується з ними, вважає їх необґрунтованими, а позовні вимоги безпідставними. Також, відповідач переконаний, що позивачем визначено неналежний спосіб захисту, який не передбачений законодавством, не поновлює його права та законні інтереси, водночас, фактично є втручанням у дискреційні повноваження Держекспортконтролю, яким відповідно до приписів Порядку №1490 ухвалене одне з двох можливих рішень за результатами розгляду справи: притягнення до відповідальності з накладенням штрафу, яке підлягає оскарженню до суду, або закриття провадження у справі.
У своїй відповіді на відзив позивач вказує, що відповідач безпідставно визнав ТОВ «АП «УРАРП» порушником вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, і закрив провадження у справі у зв?язку із пропуском строку для притягнення до відповідальності, тобто з нереабілітуючих підстав.
Також, сторонами по даній справі заявлені клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Розглянувши вказані клопотання та дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Відповідач вважає, що правою підставою для розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження є положення частини четвертої статті 12 КАС України, якою визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи, зокрема, щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Натомість, суд зазначає, що предмет спору у даній справі не підпадає під вказане правило, оскільки в межах цієї справи позивач не оскаржує жодне рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так, предмет спору у цій справі стосується оскарження рішень контролюючого органу про відмову у реєстрації податкових накладних в ЄРПН, однак на підставі таких рішень не може бути заявлена жодна вимога про стягнення грошових коштів.
У зв'язку з цим, суд вважає, що процесуальні перешкоди для розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.
Також суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов'язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов'язкового проведення судового засідання для встановлення об'єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, а також принцип змагальності процесу, про які вказує позивач, є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Ахеп v. Germany, заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року VarelaAssalinocontrelePortugal, заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасника процесу усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.
Отже, підстави для здійснення розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження відсутні.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, досліливши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаремонтне підприємство «УРАРП» надає послуги з ремонту авіаційних газотурбінних двигунів типу Д-30КП, Д-30КП-2, що експлуатуються на літаках типу Іл-76, та зареєстроване в Державній службі експортного контролю України як суб?єкт міжнародних передач цих товарів згідно Посвідчення про реєстрацію №1000/09/2023 від 08.07.2020.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору від 14.01.2022 №14/01-2022, укладеного між ТОВ «АП «УРАРП» та іноземною компанією MAXIMUS AIR LLC (Об?єднані Арабські Емірати), згідно з митною декларацією від 09.02.2022 №UA504170/2022/001105 позивачем з метою переробки (відновлювального ремонту) на територію України ввезено авіадвигун Д-30КП-2 (заводський №03053048602061), який призначений для використання на цивільному повітряному судні (літаку) типу Ил-76ТД - реєстраційний №UR-BXQ, заводський №1023410360, серійний №8410, власником якого відповідно до Державного реєстру цивільних повітряних суден України є іноземна компанія.
Судом встановлено, що позивач не отримував в Держекспортконтролі відповідний висновок на тимчасове ввезення авіадвигуна Д-30КП-2 (заводський №03053048602061) з метою надання іноземному суб?єкту послуг з його ремонту, обслуговування.
Держекспортконтролем відносно ТОВ «АП «УРАРП» складено Протокол №2/24 від 21 червня 2024 року про порушення суб?єктом здійснення міжнародних передач товарів ?юридичною особою вимог законодавства в галузі державного експортного контролю.
Надалі, на підставі зазначеного протоколу відповідачем прийнято Постанову №2/24 від 03 липня 2024 про закриття провадження у справі про порушення суб?єктом здійснення міжнародних передач товарів - юридичною особою вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, якою визнано, що ТОВ «АП «УРАРП» порушило вимоги законодавства в галузі державного експортного контролю, визначені абз. 2 ст. 24 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання», та у зв?язку із закінченням строків притягнення до відповідальності, закрито справу без накладення штрафних санкцій.
Вважаючи, що оскаржувана постанова є протиправною та прийнятою за відсутності складу правопорушення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Статтями 1, 6 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» (далі - Закон) та пунктом 1 Положення про Державну службу експортного контролю України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №159 (далі - Положення про Держекспортконтроль), визначено, що державний експертний контроль, який представляє собою комплекс заходів з контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, їх використанням юридичною чи фізичною особою з метою забезпечення захисту інтересів національної безпеки України та дотримання нею міжнародних зобов?язань щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеження передач звичайних видів озброєння, а також здійснення заходів щодо недопущення використання зазначених товарів у терористичних та інших протиправних цілях, здійснюється Державною службою експортного контролю України.
Статтею 5 Закону до методів державного експортного контролю віднесено, зокрема, надання дозволів чи висновків на здійснення міжнародних передач товарів в порядку експорту або імпорту, а також, застосування санкцій до суб?єктів здійснення міжнародних передач товарів, які порушили порядок здійснення таких передач.
У статті 1 Закону зазначено, що під міжнародними передачами товарів, які підлягають державному експортному контролю, розуміється експорт, імпорт, реекспорт товарів військового призначення та подвійного використання, у тому числі послуг, їх тимчасове вивезення за межі України або тимчасове ввезення на її територію тощо. При цьому, тимчасове ввезення таких товарів, яке полягає у їх ввезенні в Україну з іноземної держави з наступним їх вивезенням за межі України, здійснюється виключно на підставі відповідних дозвільних документів - висновків Держекспортконтролю, які надають право на тимчасове ввезення таких товарів (статті 15, 16 Закону).
Згідно статей 8 та 9 Закону порядок здійснення контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання установлюється Кабінетом Міністрів України, яким також затверджує списки відповідних товарів, що підлягають державному експортному контролю.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 №1807 затверджено Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення (далі - Порядок №1807) та Список товарів військового призначення, міжнародні передачі яких підлягають державному контролю (далі - Список до Порядку №1807), а постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2004 №86 затверджено Порядок здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання (далі - Порядок №86) та Єдиний список товарів подвійного використання (далі - Список до Порядку №86).
Відповідно до статті 12 Закону, суб?єкти господарювання України, державні замовники у сфері оборони, які мають намір здійснювати міжнародні передачі товарів, попередньо реєструються як суб?єкти здійснення міжнародних передач товарів Державною службою експортного контролю України. З цією метою зазначені суб?єкти подають відомості та документи, необхідні для проведення попередньої експертизи товарів, до Держекспортконтролю. За підсумками експертизи Держекспортконтроль ідентифікує товари, визначає умови здійснення їх міжнародних передач до конкретних держав залежно від категорії товарів, видів міжнародних передач таких товарів тощо та видає зазначеним суб?єктам посвідчення про їх реєстрацію як суб?єктів здійснення міжнародних передач товарів разом з відповідними роз?ясненнями про особливості здійснення таких передач.
Пункт 6.4 Порядку №1490 передбачає, що за результатами розгляду справи керівник Держекспортконтролю приймає одне з таких рішень: про накладення санкцій, передбачених статтею 25 Закону, або про закриття справи.
При цьому, пункт 6.9 Порядку №1490 передбачає можливість винесення постанови про закриття провадження у справі у зв?язку із закінченням встановленого законодавством строку притягнення юридичної особи до відповідальності.
Відповідно до пункту 1.9 Порядку №1490 юридична особа може бути притягнута до відповідальності протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення нею встановлених Законом України "Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання" вимог.
Як встановлюється з обставин справи, спірне порушення виявлено Держекспортконтролем через понад один рік з дня його вчинення ТОВ «АП «УРАРП», тому відповідачем у відповідності до пунктів 1.9, 6.4 та 6.9 обґрунтовано та правомірно, у межах наданих законом повноважень винесено постанову про закриття справи про порушення позивачем вимог законодавства в галузі державного експортного контролю у зв?язку із закінченням строків притягнення суб?єкта здійснення міжнародних передач товарів до відповідальності, без накладення штрафних санкцій.
При цьому, на переконання відповідача оскаржувана постанова не впливає на права та обов'язки ТОВ «АП «УРАРП», оскільки не має правових наслідків. Відповідач вважає, що стаття 26 Закону передбачає можливість оскарження до суду виключно рішення Держекспортконтролю про накладення штрафу у справах про порушення законодавства в галузі державного експортного контролю. Натомість, у даному випадку Держекспортконтролем ухвалене рішення про закриття справи без накладення штрафних санкцій.
Суд зазначає, що не погоджується з такими доводами та звертає увагу на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства с справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб?єктів владних повноважень.
Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб?єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб?єкта владних повноважень протиправними та зобов?язання утриматися від вчинення певних дій.
Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб?єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб?єктів владних повноважень.
При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (Заява №1.1901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні Beiiei V. Рапсе («Белле проти Франції») ЄСПЛ визнав порушення права на доступ до суду у ситуації, де заявнику було відмовлено у судовому захисті, попри те, що закон сформував у нього очікування щодо можливості такого захисту. ЄСПЛ обґрунтував порушення статті 6 Конвенції тим, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним», а для цього особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права».
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб?єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб?ект владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб??єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст. 4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб?єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов?язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Суд звертає увагу, на те, що поставною Державної служби експортного контролю України №2/24 від 03 липня 2024 не лише закрито справу про порушення вимог законодавства в галузі державного експортного контролю, а й визнано, що ТОВ «АП «УРАРП» є винним у порушенні вимог законодавства у галузі державного експортного контролю, визначених абз. 2 ст. 24 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання».
Разом з цим, суд вказує, що у відповідності до Додатку 6 до Постанови №1490, який містить форму постанови про закриття провадження у справі, таку постанову може бути оскаржено до Голови Державної служби експортного контролю України протягом десяти робочих днів з дня її винесення або до суду в порядку і строки, установлені законом.
За наведеного вище, суд зазначає про безпідставність тверджень представника відповідача стосовно відсутності підстав для звернення ТОВ «АП «УРАРП» до суду з даним позовом.
Щодо суті виявленого відповідачем порушення законодавства в галузі державного експортного контролю, суд зазначає наступне.
Першочергово суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до роз?яснення Держекспортконтролю від 02.07.2020 №P-317/20, отриманого представником позивача власноруч 07.07.2020, яке є невід?ємною частиною до Посвідчення про реєстрацію, авіаційні двигуни Д-30КП-2, міжнародні передачі, які планував здійснювати позивач, ідентифіковано як товари військового призначення, а саме, за позицією ML10.d Списку до Порядку №1807, однак які в установленому порядку допущені до цивільного використання (довідка ТОВ «АП «УРАРП» від 13.05.2020 №13/05-20/01 щодо попередньої ідентифікації товарів).
При цьому, у роз?ясненні чітко вказано, що міжнародні передачі згаданих товарів, зокрема, з/до Об?єднаних Арабських Еміратів, повинні здійснюватися позивачем виключно у відповідності до Порядку №86, встановленому для товарів подвійного використання, та попереджено ТОВ «АП «УРАРП» про передбачену статтею 25 Закону відповідальність за вчинення порушень законодавства у сфері державного експортного контролю, перелік яких наведено у статті 24 Закону, у тому числі, за здійснені міжнародних передач товарів без отримання в установленому порядку дозволу або висновку Держекспортконтролю.
Зазначені умови міжнародних передач авіаційних двигунів Д-30КП-2 визначені на підставі пункту 8 Порядку №1807, яким передбачено, що міжнародні передачі товарів, які згідно з висновками відповідних органів виконавчої влади допущені для цивільного використання, здійснюються у порядку, встановленому для товарів подвійного використання.
Пунктом 3 Порядку №86 передбачено, що міжнародна передача товарів подвійного використання може здійснюватися суб?єктом здійснення міжнародних передач товарів за наявності у нього відповідного дозволу чи висновку Держекспортконтролю.
Згідно пункту 28 Порядку №86 тимчасове ввезення товарів з метою надання іноземному суб?єкту послуг з їх ремонту, обслуговування, модернізації тощо здійснюється за відповідним висновком Держекспортконтролю.
Отже, відповідно до статей 1, 5, 6, 8, 9, 15, 16 Закону, пункту 8 Порядку №1807, пунктів 3, 28 Порядку №86 та роз?яснення від 02.07.2020 №Р-317/20, наданого Держекспортконтролем, яке є невід?ємною частиною Посвідчення від 08.07.2020 №1000/09/2023 про реєстрацію ТОВ «АП «УРАРП» суб??єктом здійснення міжнародних передач товарів, позивач у разі наміру тимчасово ввезти авіаційні двигуни Д-30КП-2 з метою надання іноземному суб?єкту послуг з їх ремонту, обслуговування, модернізації тощо зобов?язаний попередньо отримати висновок відповідача на здійснення таких міжнародних передач.
Судовим розглядом встановлено, що на виконання умов договору від 14.01.2022 №14/01-2022, укладеного Між ТОВ «АП «УРАРП» та іноземною компанією MAXIMUS AIR LLC (Об?єднані Арабські Емірати), згідно з митною декларацією від 09.02.2022 №UA504170/2022/001105 позивачем з метою переробки (відновлювального ремонту) на територію України ввезено авіадвигун Д-30КП-2 (заводський Nє 03053048602061), який призначений для використання на цивільному повітряному судні (літаку) типу Ил-76ТД - реєстраційний №UR-BXQ, заводський №1023410360, серійний №8410, власником якого відповідно до Державного реєстру цивільних повітряних суден України є іноземна компанія.
При цьому, позивач не отримував в Держекспортконтролі відповідний висновок на тимчасове ввезення авіадвигуна Д-30КП-2 з метою надання іноземному суб?єкту послуг з його ремонту, обслуговування.
Відповідно, суд доходить висновку, що ТОВ «АП «УРАРП» здійснено таку міжнародну передачу в порушення статей 1, 5, 6, 8, 9, 15, 16 Закону, пункту 8 Порядку №1807, пунктів 3, 28 Порядку №86 та роз?яснення від 02.07.2020 №Р-317/20.
Доводячи правомірність ввезення авіадвигуна Д-30КП-2 на територію України без отримання висновку відповідача, позивач, серед іншого, покликається на те, що міжнародна передача авіадвигуна Д-30КП-2 у режимі тимчасового ввезення здійснювалася на підставі примітки 2 до позиції МL10 Списку до Порядку №1807, а тому, підлягала здійсненню без дозволу (висновку).
Однак, суд сприймає хибною таку позицію позивача, адже, як зазначалося вище, авіаційні двигуни Д-30КП-2 ідентифіковані Держекспортконтролем та самим позивачем як товари військового призначення за позицією ML10.d Списку до Порядку №1807, а саме, маршові авіаційні двигуни та спеціально розроблені для них компоненти.
Водночас, Примітка 2 до позиції ML10 Списку до Порядку №1807 передбачає, що згідно з позицією ML10.d контролю не підлягають, зокрема, маршові авіаційні двигуни, спеціально розроблені або модифіковані для військового використання, сертифіковані органом з питань цивільної авіації однієї або більше держав - учасниць міжнародного режиму експортного контролю "Вассенаарська домовленість" для використання на "цивільних повітряних суднах", або спеціально розроблені для них компоненти, у разі коли кінцевими споживачами таких двигунів та власниками і експлуатантами "цивільних повітряних суден", на які вони встановлюються, є суб?єкти господарської або іншої діяльності держави - учасниці міжнародного режиму експортного контролю "Вассенаарська домовленість".
При цьому, вказана примітка не може бути застосована до авіаційних двигунів Д-30КП-2, адже, відсутні відомості про їх сертифікацію органом з питань цивільної авіації однієї або більше держав - учасниць міжнародного режиму експортного контролю "Вассенаарська домовленість", для використання на "цивільних повітряних суднах", що є обов?язковою умовою застосування цієї примітки.
Доказів такої сертифікації авіаційних двигунів Д-30КП-2 позивачем не надано.
У той же час, посилання позивача на сертифікацію літаків типу Іл-76, Іл-76Т та Іл-76ТД, на яких можуть використовуватися авіаційні двигуни Д-ЗОКП-2, як на підтвердження сертифікації таких двигунів безпідставне, адже у Примітці 2 чітко зазначено критерій її застосування - сертифікація самих маршових авіаційних двигунів органом з питань цивільної авіації однієї або більше держав - учасниць міжнародного режиму експортного контролю "Вассенаарська домовленість", для використання на "цивільних повітряних суднах", яка не проводилася.
Поряд з цим, Державна авіаційна служба України та Державний департамент авіаційного транспорту Міністерства транспорту України підтвердили те, що зазначені товари допущені до цивільного використання, у зв?язку з чим міжнародні передачі авіаційних двигунів Д-30КП-2, зокрема в режимі тимчасового ввезення з метою надання іноземному суб?єкту послуг з їх ремонту або обслуговування, відповідно до пункту 8 Порядку №1807 здійснюються у порядку, встановленому для товарів подвійного використання, а саме, відповідно до пункту 28 Порядку №86 з відповідним висновком Держекспортконтролю.
Суд також вказує на те, що посилання ТОВ «АП «УРАРП» на наявність судових рішень у справах №640/28239/20, №640/19697/19 є необґрунтованими та не мають ознак преюдиційності у контексті розгляду цієї справи. Суд звертає увагу, що у названих справах правовідносини між сторонами стосувався введення Держекспортконтролем окремої процедури державного експортного контролю, яка передбачена статтею 10 Закону і яка вводилася виключно щодо експорту та тимчасового вивезення усіх авіаційних двигунів ДЗОКП, Д-30КП-2, тоді, як у даному випадку процедура державного експортного контролю щодо тимчасового ввезення товарів військового призначення допущених до цивільного використання, а саме, авіаційного двигуна Д-30КП-2, з метою надання іноземному суб?єкту послуг з його ремонту та обслуговування передбачена пунктом 8 Порядку №1807 та пунктом 28 Порядку №86
Таким же чином, суд вбачає безпідставність посилань позивача на на висновки судів по справах №826/9074/14 та №826/7898/15, з огляду на те, що питання сертифікації авіаційних двигунів Д-30КП-2 із заводськими номерами 03053028602042 та 03053038602034 відповідними державними органами для їх використання на цивільних повітряних суднах у справах не досліджувалося. Означені справи розглядались за пред'явленням позовів позивача до митних органів та відповідно стосувались правових відносин митного оформлення.
До того ж, суд вважає за необхідне зазначити, що прийняття рішення Миколаївською митницею про митне оформлення тимчасового ввезення авіадвигуна Д-ЗОКП-2 (заводський №03053048602061), який ідентифікований як товар військового призначення, міжнародні передачі якого підлягають державному експортному контролю, жодним чином не впливає на обов?язок ТОВ «УРАРП» з отримання в Держекспортконтролі відповідного висновку на здійснення такої передачі товару в режимі тимчасового ввезення на територію України Рішення митного органу щодо митного оформлення товару, згідно чинного законодавства, не є альтернативою дозвільному документу Держекспортконтролю.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд не знаходить підстав для задоволення позову. За результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що Державна служба експортного контролю України, визнаючи ТОВ «УРАРП» винним у порушенні законодавства в галузі державного експортного контролю діяла правовірним чином.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому, за наведених підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на кожний аргумент у позовній заяві, оскільки вони не є визначальними та не спростовують висновки суду по суті спору або не стосуються предмету спору.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 143, 241-243, 250, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.