ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" липня 2025 р. справа № 300/9201/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) в інтересах якого діє адвокат Саламандик Андрій Іванович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУНП в Івано-Франківській області) про визнання протиправними дій щодо відмови в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для призначення пенсії за вислугу років, зобов'язання оформити та направити необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для призначення пенсії за вислугу років відповідно статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії на пільгових умовах один місяць служби за три місяці наступні періоди: періоди зарахування до сил та засобів, які беруть безпосередньо участь в антитерористичній операції з 07.04.2014 по 06.11.2015 та з 07.11.2015 до 30.04.2018; періоди зарахування до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - з 01.05.2018 до 31.12.2021.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив службу в органах Національної поліції та наказом від 17.01.2022 № 19 о/с звільнений зі служби в поліції за власним бажанням з 18.01.2022, при цьому вказаним наказом визначено, що станом на день звільнення вислуга років у календарному обчисленні становить 16 років 06 місяці 04 дні, у пільговому обчисленні - 31 рік 02 місяці 02 дні. Однак, розглянувши заяву від 11.10.2024 про підготовку та подачу документів для призначення пенсії за вислугу років, відповідач згідно листа від 30.10.2024 вих. К-129/12/0і-2024 в задоволенні заяви відмовив у зв'язку з відсутністю необхідної календарної вислуги років на день звільнення, передбаченої пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та відсутністю необхідного віку, передбаченого пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Однак, позивач зазначає, що не має календарної вислуги років для призначення пенсії, проте, в нього наявний відповідний пільговий стаж, згідно із приписами пункту 3 Постанови №393, що підтверджується наказом ГУНП в Донецькій області № 19 о/с від 17.01.2022 про звільнення позивача, згідно якому вислуга років у пільговому обчисленні складає 31 рік 12 місяці 02 дні. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 10.12.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.12.2023. Щодо заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що жодних зазначень про врахування при визначенні календарної вислуги років, передбаченої п. «а» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ, вислуги років у пільговому обчисленні - пункти 1 та 2 Постанови № 393 не містять. Крім того, Законом № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається тільки у разі наявності відповідної календарної, а не пільгової вислуги років. Також на думку представника відповідача, безпідставним є посилання позивача на те, що до спірних правовідносин для визнання права на призначення пенсії за вислугу років підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію» від 17 липня 1992 року № 393, якою позивачу на його думку для призначення пенсії за вислугу років має зараховуватися пільговий стаж, оскільки згідно з ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту застосовується правовий акт, який має вищу юридичну силу. При цьому, приписи п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, суперечать приписам п. "а" ст. 12 Закону № 2262, відтак застосуванню підлягає саме Закон України, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України він має вищу юридичну силу. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві вважає необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням Національній гвардії України від 08.11.2016, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (зворотній бік а.с.6).
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.08.2005, ОСОБА_1 з 15.08.2005 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ ГУНП в Донецькій області, а з 07.11.2015 по 18.01.2022 проходив службу в Національній поліції (а.с.8-9).
Так, Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.01.2022 № 19 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції за власним бажанням з 18.01.2022. Станом на 18.01.2022 вислуга років у календарному обчисленні становить 16 років 06 місяці 04 дні, у пільговому обчисленні - 31 рік 02 місяці 02 дні (зворотній бік. а.с.9).
Згідно, довідки №2615-5003091018 від 15.01.2024 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою - АДРЕСА_1 та фактичним місцем проживання за адресою - АДРЕСА_2 (а.с.6).
Листом від 30.10.2024 №К-129/12/01-2024 відповідачем розглянуто заяву позивача 11.10.2024 щодо підготовки та направлення до Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області матеріалів для призначення пенсії за вислугу років та відмовлено в задоволенні заяви у зв'язку з відсутністю у позивача необхідної календарної вислуги років на день звільнення, передбаченої пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та відсутністю необхідного віку, передбаченого пунктом «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (зворотній бік а.с.11-12).
Вважаючи протиправними дій щодо відмови в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області для призначення пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII).
Згідно статті 2 Закону №580-VIII, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Статтею 3 Закону №580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частиною 1 статті 60 Закону № 580-VIII відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Разом з цим, згідно преамбули Закону № 2262-XII цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Відповідно до статті 1 Закону № 2262-XII особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «а» статті 1-2 Закону № 2262 право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу.
Частина перша статті 2 Закону № 2262 визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262 пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям: надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах “б» - “д» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині 3 статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони, звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно з частиною 4 статті 17 Закону № 2262 при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.
Частиною 1 статті 17-1 Закону № 2262 визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону № 2262 Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393).
На час звільнення позивача з військової служби діяла редакція пункту 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» (далі Постанова № 119) яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови».
Пункт 3 Порядку № 393 (в редакції Постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для її призначення.
Відтак, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і у зв'язку з такими змінами як Закон № 2262, так і Порядок № 393 (в редакції Постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов'язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.
Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, суд бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
Зокрема у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час вирішення суб'єктом владних повноважень певного питання (в цій справі щодо наявності підстав для надіслання до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до ухвалення остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для ухвалення рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб'єкта владних повноважень, до моменту ухвалення останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16.
При цьому, суд також звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас таке застосування повинно бути чітко обумовлено під час прийняття відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб'єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.
Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац четвертий пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).
Постанову № 119 видано Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після видання такої постанови і стаття 12 Закону № 2262, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262 та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Тобто Постановою № 119 усунуто розбіжності між Законом № 2262 та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262.
З огляду на наведене суд вважає правильним підхід, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постановою № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262 після набрання чинності зазначеною постановою, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, визначальним в даній справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії.
Враховуючи те, що позивач звернувся до відповідача із заявою про оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262 у жовтні 2024 року, тобто після набрання чинності Постановою № 119, то суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для ухвалення рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними.
Позивач у позовній заяві посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а та від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18, у яких суд дійшов висновку, що Законом № 2262 передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Отже, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Так, роблячи висновок, викладений у згаданих вище постановах, Верховний Суд виходив з того, що редакція пункту 3 Порядку № 393, чинна на момент розгляду справ, на відміну від статті 12 Закону № 2262 передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац перший пункту 3 Порядку № 393 до внесення змін Постановою № 119 встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акту.
Однак, суд зауважує, що після видання Постанови № 119 і стаття 12 Закону № 2262, і Порядок № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.
Тобто Постановою № 119 змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років під час призначення пенсії відповідно до Закону № 2262.
Відтак, з огляду на положення статті 12 Закону № 2262 та пунктів 1 та 2-1 Порядку № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Порядку № 393 визначає, що певні періоди проходження служби підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.
Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18, ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані судом під час розгляду цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору.
Згідно із законодавством, чинним на час виникнення розглядуваних у цій справі правовідносин, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.
Суд встановив, що вислуга років позивача становить: у календарному обчисленні 16 років 05 місяців 04 дні; у пільговому обчисленні 31 років 02 місяць 02 дні.
Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для її призначення, то відповідач правомірно відмовив 30.10.2024 позивачу у задоволенні вимог його звернення від 11.10.2024 року щодо оформлення та надіслання до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2024 року у справі 520/33044/23, від 04 лютого 2025 року у справі № 260/716/23 та інших, така є сталою та послідовною та на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом під час вирішення цього спору.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про те, що з урахуванням встановлених у справі обставин, наведеного вище правового регулювання та правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23, яка надалі застосована Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2024 року у справі 520/33044/23, від 04 лютого 2025 року у справі № 260/716/23 та інших, в задоволенні позовних вимог позивача про визнання протиправною відмови відповідача в оформленні та поданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262 та зобов'язання відповідача оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262 належить відмовити повністю.
Зважаючи на викладене, відсутні правові підстави для зобов'язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області зарахувати до вислуги років для призначення такої пенсії на пільгових умовах один місяць служби за три місяці наступні періоди: періоди зарахування до сил та засобів, які беруть безпосередньо участь в антитерористичній операції - з 07.04.2014 по 06.11.2015 та з 07.11.2015 до 30.04.2018; періоди зарахування до складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів - з 01.05.2018 до 31.12.2021.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 );
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, пр-т. Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517; адреса фактичного знаходження: Донецька область, м. Покровськ, вул.В.Мандрика,7 ).
Суддя Микитин Н.М.