(про залишення заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності без задоволення)
04 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/26344/21
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Капинос О.В., розглянувши заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дії,
встановив:
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду зобов'язано Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 03.03.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позивач звернувся до суду із заявою в порядку ст.383 КАСУ про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в адміністративній справі, оскільки виплату на виконання судового рішення з 01.01.2025 припинено.
Представник відповідача надіслав заперечення на заяву.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Абзацом 1 ст. 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Зі змісту статті 370 КАС України слідує, що судове рішення, яке набрало законної сил, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частинами 1, 4, 5, 6 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Таким чином, застосування судом до суб'єкта владних повноважень-відповідача у справі приписів ст. 383 КАС України можливе лише в разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Як свідчать матеріали поданої заяви, позивач вважає, що відповідачем починаючи з 01.01.2025 протиправно припинено йому виплату підвищення до пенсії встановленого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), оскільки право на таке визнане судовим рішенням.
Між тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 240/28481/23 висловив наступну правову позицію:
- пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк;
- підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати;
- виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати;
- порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Отже, за умов іншого законодавчого регулювання, порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені.
Суд зауважує, що 19.11.2024 прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (далі, - Закон №4059-IX), статтею 45 якого установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється (частина 2 статті 45 Закону України № 4059-IX).
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2024 року прийнято постанову № 1524 "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" (далі Постанова №1524).
Пунктом 1 цієї Постанови установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України №4059-ІХ, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Пункт 15 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня 2 соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виключено.
Тобто, відповідач був зобов'язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до моменту настання таких обставин: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства.
У розглядуваному випадку має місце настання такої обставини, як "зміна законодавства", яке регулює питання "встановлення", "продовження" чи "припинення" доплати.
Відповідно, з 01 січня 2025 року змінилося правове регулювання спірного питання, яке передбачає встановлення, зокрема, безперервного проживання пенсіонерів у зоні гарантованого добровільного відселення після 01 січня 1993 року.
Оскільки за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, підтверджена інформація про дату реєстрації за місцем проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення з 04.05.2016, тому із 01 січня 2025 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не встановлено .
Таким чином, із 01 січня 2025 року виплату пенсії позивачу відповідачем проведено з урахуванням статті 45 Закону України №4059-IX та Постанови №1524, які не були враховані судом під час ухваленні рішення по суті спору.
За загальним правилом, встановленим статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Із цим конституційним правом громадян кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення.
У Конституції України передбачено гарантії прав громадян на соціальний захист, зокрема такі, як законодавче закріплення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92), визначення джерел державного соціального забезпечення (частина друга статті 46), контроль за використанням коштів Державного бюджету України (стаття 98).
Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" (CASE OF AIREY v. IRELAND, заява № 6289/73) констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (п.26 рішення). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 2004 року у справі "К'яртан Асмундсон проти Ірландії" (CASE OF KJARTAN ASMUNDSSON v. ICELAND, заява № 60669/00) (п.42 рішення).
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян, фінансовим (економічним) станом держави та гарантуванням права кожного на достатній життєвий рівень.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що держави мають широку свободу розсуду, особливо при створенні та регулюванні відповідних національних систем соціального забезпечення (рішення від 13 грудня 2016 року у справі "Белане Надь проти Угорщини" (CASE OF BELANE NAGY v. HUNGARY, заява № 53080/13), пункт 113 рішення), та "Маркович та інші проти Угорщини" (Заява № 77575/11 Laszlo MARKOVICS against Hungary) пункти 35, 37 рішення.
Поле розсуду, яке надається законодавчому органу при здійсненні політики щодо пенсій або соціальних виплат, має бути широким, оскільки вони стосуються економічних і соціальних питань ("Валков та інші проти Болгарії" (CASE OF VALKOV AND OTHERS v. BULGARIA, заяви №№ 2033/04, 19125/04, 19475/04, 19490/04, 19495/04, 19497/04, 24729/04, 171/05, 2041/05) пункт 91 рішення); а стаття 1 Протоколу № 1 у жоден спосіб не перешкоджає вносити нормативні зміни щодо розміру чи умов надання допомоги у будь-який момент (пункт 24 рішення від 10 квітня 2012 року за заявою "Річардсон проти Сполученого Королівства" (Susan V. RICHARDSON against the United Kingdom, заява №26252/08).
Крім того, у ряді справ Європейський суд з прав людини визнав можливість зменшення розміру виплат соціального забезпечення (пункт 51 рішення від 7 червня 2007 року у справі "Кузнєцова проти Росії" (CASE OF KUZNETSOVA v. RUSSIA, заява № 67579/01)); пункт 45 згаданого вище рішення у справі К'яртана Асмундсона; пункт 67 рішення від 08 грудня 2009 року у справі "Віцорек проти Польщі", (CASE OF WIECZOREK v. POLAND, заява № 18176/05)).
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Порядок нарахування та виплати пенсій може бути змінений державою шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зокрема, через фінансову (економічну) неможливість виплати пенсій.
Такі заходи також можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України.
Відповідно до частини 1 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні запроваджений воєнний стан. Держава зазнає значних фінансових витрат пов'язаних з обороною України, захистом її суверенітету та територіальної цілісності, що у відповідності до положень статті 64 у взаємозв'язку зі статтею 17 Конституції України є підставою для тимчасового обмеження соціальних виплат.
Оскільки стаття 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" тимчасово обмежує доплату до пенсії на період дії воєнного стану у 2025 році, то Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області правомірно привело виплати на 2025 рік у відповідність із законом.
З огляду на те, що подання заяви в порядку статті 383 КАС України не передбачає заявлення інших вимог, як і повноважень суду по зобов'язанню суб'єкта владних повноважень, не на користь якого прийнято рішення суду вчинити певні дії, що не виступали предметом судового розгляду, а також те, що Головним управлінням забезпечено вжиття всіх належних заходів для повного і неухильного виконання рішення суду, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви позивача та відсутність підстав для її задоволення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 240/11065/22. Також, при розгляді заяви враховано правову позицію Сьомого апеляційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2025 року у справі №240/1770/25.
Керуючись статтями 243, 248, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Залишити без задоволення заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.07.22 в адміністративній справі № 240/26344/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.В. Капинос