про повернення позовної заяви
03 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/12915/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Шувалова Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Житомирського військового інституту імені С.П. Корольова яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні ОСОБА_2 в період з 29.01.2020 року по 07.09.2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова провести перерахунок та доплатити ОСОБА_2 за період з 29.01.2020 року по 07.09.2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020 року, Законом України від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року №2710-IХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року, законом України про Державний бюджет України на 2024 рік від 9 листопада 2023 року №3460-IX на 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025 року позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 у період з 19 липня 2022 року по 07 вересня 2024 року та відмовити у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку. Продовжено строк залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 , встановлений ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 травня 2025.
На виконання вимог ухвали представником позивача 05 червня 2025 року подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що у грошовому атестаті, отриманому у відповідь на адвокатський запит не вказано порядок обрахунку виплачених позивачу видів грошового забезпечення та не вказаний прожитковий мінімум, який застосовувався при такому обрахунку. Уважає, що строк звернення слід обраховувати із дня, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про нараховані та виплачені йому суми за час проходження військової служби у відповідача, тобто з дати отримання відповіді на адвокатський запит. Також вказує на те, що період виникнення спірних правовідносин мав місце до прийняття Верховним Судом постанови від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Дослідивши доводи заяви про поновлення строку звернення до суду, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає таке.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби або переведення до нового місця служби письмовим документом, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу військової частини, є (за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/2) грошовий атестат.
У випадку, якщо особа вважає, що її право будь-яким чином порушено, вона повинна вчиняти активні дії щодо захисту такого права.
Направлення позивачем до відповідача заяви та отримання (або не отримання) від відповідача відповіді, не є моментом, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Окрім того, суд, не заперечуючи того, що військовослужбовець після звільнення з військової служби також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави не проведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період, уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
При виключенні зі списків особового складу 07 вересня 2024 року, позивач звернувся з заявою до відповідача про виплату спірних сум лише 08 травня 2025 року.
Тобто, майже через 8 місяців, після виключення зі списків особового складу, позивач почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати належного йому грошового забезпечення. До вказаної дати позивач не вчиняв дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеної вище інформації щодо виплаченого грошового забезпечення.
Також варто зазначити, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду своєчасно. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Відповідний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі № 240/8373/25 (відмовлено у відкритті касаційного провадження ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2025 року) та від 16 червня 2025 року у справі № 240/6644/25.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах “Стаббігс та інші проти Великобританії», “Девеер про Бельгії» виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 23 рішення у справі “Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Таким чином, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17 та від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року (справа Мельник проти України) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Крім того, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011).
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі №520/6827/22.
У заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено жодних поважних причин, які об'єктивно не залежали від позивача та позбавляли його можливості звернення до суду в межах тримісячного строку. Також позивач не зазначає, що саме перешкоджало йому звернутися до відповідача за інформацію про нараховане та виплачене грошове забезпечення та його складових за спірний період одразу після звільнення зі служби.
Підсумовуючи наведене, позивачем не надано доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до суду, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого тримісячного строку.
За таких обставин, враховуючи, що з адміністративним позовом до суду позивач звернувся 08 травня 2025 року (дата подачі позовної заяви до "Укрпошти"), а вказані представником позивача підстави пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом в частині періоду з 19 липня 2022 року по 07 вересня 2024 року не можна визнати поважними, наведене обумовлює підставу для висновку про повернення позовної заяви у відповідній частині відповідно до вимог статті 123 КАС України.
Отже, вирішенню по суті підлягають позовні вимоги за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, а позов в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 07 вересня 2024 року підлягає поверненню.
Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 , викладених у заяві про поновлення строку звернення до суду від 05 червня 2025 року.
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії в частині періоду з 19 липня 2022 року по 07 вересня 2024 року - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Т.О. Шувалова