04 липня 2025 рокуСправа №160/8991/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.03.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та, з урахуванням позовної заяви в уточненій редакції від 04.04.2025р., просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування позивачеві до страхового стажу періодів роботи на території РФ з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 ;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачеві періоди роботи на території РФ з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 до страхового стажу для призначення пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком від 17.05.2024р., відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України, повноважень органів Пенсійного фонду України, а також з урахуванням позовних вимог, зазначених у даному позові;
- судові витрати стягнути з відповідача.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою від 08.01.2025р., в якій просила надати роз'яснення щодо підстав не зарахування при розрахунку пенсії за віком до її трудового стажу періодів роботи з 25.09.1990р. по 17.07.1991р. та з 25.08.1991р. по 30.06.1993р. Листом №4712-1106/К-01/8-0400/25 від 27.01.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що зарахувати періоди роботи з 01.01.1992 по 30.06.1993 до страхового стажу для призначення пенсії відсутні законні підстави у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 11.04.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.32).
Відповідач на виконання вимог наведеної ухвали, відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 11.04.2025р., позов з додатками та уточнений позов відповідач отримав 12.04.2025р., 28.03.2025р. та 10.04.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.35-37).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 04.07.2025р. було продовжено строк розгляду даної справи до 04.07.2025р. (а.с.39).
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 04.07.2025р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 з 17.05.2024р. отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що підтверджується наявними у справі доказами (а.с.13-зворот) та не заперечується учасниками справи.
При цьому, при призначенні позивачеві пенсії за віком, до її загального страхового стажу не було зараховано період роботи з 01.01.1992 по 30.06.1993, що підтверджується копією розрахунку стажу позивача, наявною у справі (а.с.13).
ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою від 08.01.2025р., в якій просила надати роз'яснення щодо підстав не зарахування при розрахунку пенсії за віком до її трудового стажу періодів роботи з 25.09.1990р. по 17.07.1991р. та з 25.08.1991р. по 30.06.1993р. (а.с.14).
Листом №4712-1106/К-01/8-0400/25 від 27.01.2025р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що зарахувати періоди роботи з 01.01.1992 по 30.06.1993 до страхового стажу для призначення пенсії відсутні законні підстави у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, що підтверджується змістом копії відповідного листа, наявної у справі (а.с.15,17).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача щодо неврахування позивачеві до страхового стажу періодів роботи на території РФ з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , у зв'язку з чим позивач просить захистити її порушені права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві періоди роботи на території РФ з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 до страхового стажу для призначення пенсії за віком; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком від 17.05.2024р., відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України, повноважень органів Пенсійного фонду України, а також з урахуванням позовних вимог, зазначених у даному позові.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, зокрема, у період з 01.01.1992р. по 30.06.1993р. ОСОБА_1 працювала на території російської федерації, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у справі (а.с.12).
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача або недоліки уточнюючих довідок, відповідачем суду не надано та їх достовірність відповідачем не заперечується.
Наведений період роботи не було зараховано відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, що підтверджується копією листа відповідача від 27.01.2025р. (а.с.15,17).
Так, за приписами ч.2 ст.4 Закону №1058 визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992р.), яка була чинною на момент роботи позивача у спірний період пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди від 13.03.1992р. встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до ст.1 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода від 14.01.1993р.), , яка була чинною на момент роботи позивача у спірний період, визначено, що дія цієї Угоди поширюється на осіб (надалі іменуються - Працівники) та членів їх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторін (надалі іменуються - Сторона виїзду) та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої Сторони (надалі іменуються - Сторона працевлаштування).
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абз.2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до абз. 3 ст. 3 Федерального Закону російської федерації від 17.12.2001 №173-ФЗ "Про трудові пенсії в Російській Федерації" (Закон рф №173-ФЗ), який застосовувався до 01.01.2015, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.
Федеральним Законом "Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди" від 03.12.2011 №379-ФЗ (Закон №379-ФЗ) внесено зміни в статтю 7 Федерального Закону "Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов'язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону.
При цьому, ст. 9 Закону №379-ФЗ передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що на момент роботи позивача у спірний незарахований період з 01.01.1992р. по 30.06.1993р. було визначено, що трудовий стаж, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін (України та рф), взаємно визначається Сторонами, а обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
При цьому, діюче у спірний період в Україні пенсійне законодавство визначало, що у разі, якщо пенсія призначається на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації, а обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, підтвердження фактів сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в рф виник з 01.01.2012р.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (припинення дії від 04.07.2023), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Враховуючи вищевикладене, вищенаведений період роботи позивача на території рф відповідно до записів трудової книжки підлягає врахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо припинення з 01.01.2023 рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року" від 29.11.2022 №1328, то суд звертає увагу на те, що згідно статей 9, 58 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, враховуючи положення статей 9, 58 Конституції України, тільки з дати припинення в участі в Угоді від 13.03.1992 ця Угода не враховується, при цьому нормативно-правові акти про вихід з вказаної Угоди не мають зворотної дії в часі, тому не можуть поширюватися на стаж, набутий в період її чинності.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно не зарахував вищенаведений період роботи позивача до її страхового стажу, з порушенням вимог вищенаведеного законодавства.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо неврахування позивачеві до страхового стажу періодів роботи на території РФ з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з урахуванням норм вищенаведеного законодавства та обставин встановлених судом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо неврахування позивачеві до страхового стажу періодів роботи на території РФ з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , суд приходить до висновку, що відповідач, проявивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеною бездіяльністю відповідача щодо неврахування позивачеві до страхового стажу періодів роботи на території РФ з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачеві, зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , починаючи з 17.05.2024р. та з урахуванням виплачених сум, враховуючи те, що судом встановлено протиправність бездіяльності пенсійного органу щодо не зарахування наведеного періоду до страхового стажу позивача, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачеві, зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , починаючи з 17.05.2024р. та з урахуванням виплачених сум, є належним способом захисту порушеного права позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком від 17.05.2024р., відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням вимог пенсійного законодавства України, повноважень органів Пенсійного фонду України, а також з урахуванням позовних вимог, зазначених у даному позові, оскільки враховуючи, що в даному випадку пенсія позивачеві була призначена, то належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання відповідача провести відповідний перерахунок пенсії.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача повністю.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції про сплату №0087-0854-3080-6815 від 27.03.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 645 грн. 97 коп., виходячи із розрахунку: (968,96 грн., з урахуванням ставки судового збору, встановленої за подання даного позову ст.4 Закону України «Про судовий збір» /3)*2 (а.с.8,31а).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неврахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи на території РФ з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), зарахувавши до страхового стажу період її роботи з 01.01.1992 по 30.06.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , починаючи з 17.05.2024р. та з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 645 грн. 97 коп. (шістсот сорок п'ять грн. 97 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва