04 липня 2025 рокуСправа №160/10211/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2- Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1- Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні пенсії №047150030514 від 03.04.2025 року щодо відмови призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплачувати з 26.03.2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, врахувавши до пільгово стажу позивача за Списком №2 період роботи: з 05.01.2011 р. по 09.01.2018 р. в Приватному підприємстві «Спецконтакт».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.03.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. На час звернення до пенсійного органу вік позивачки становив 50 років, страховий стаж становив 31 рік 09 місяців 12 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 становив 17 років 04 місяці 23 дні. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 03.04.2025 року №047150030514 було відмовлено позивачці у призначенні пільгової пенсії за віком, посилаючись на те, що пенсійний вік, визначений п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2,) становить 55 років, у зв'язку із чим, відсутні підстави для призначення пенсії. Позивач не погодилась з таким рішенням відповідача, тому, звернулась до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 28 квітня 2025 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
Згідно з довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про доставку електронного листа», документ в електронному вигляді «ст.262 ч.5 «Ухвала про відкриття спрощеного провадження» (без повідомлення сторін)» від 28.04.2025 по справі №160/10211/25 надіслано одержувачу Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в його електронний кабінет і доставлено до цього кабінету 30.04.2025.
Згідно з довідкою Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про доставку електронного листа», документ в електронному вигляді «ст.262 ч.5 «Ухвала про відкриття спрощеного провадження» (без повідомлення сторін)» від 28.04.2025 по справі №160/10211/25 надіслано одержувачу Головному управлінню Пенсійного фонду України в Кіровоградській області в його електронний кабінет і доставлено до цього кабінету 30.04.2025.
13 травня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому відповідач заперечив проти позову та зазначив, що позивач за призначенням пенсії за Списком № 2 звернулася 26.03.2025 року. Пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 (Список №2) становить 55 років. Вік позивача на дату звернення складає 50 років (позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Враховуючи вищезазначене, в призначений пільгової пенсії за віком згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відмовлено, оскільки станом на 26.03.2025 позивач не досяг пенсійного віку 55 років. Відмовляючи у призначенні позивачці пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області керувалося Законом №1058, в редакції Закону №2148, який є чинним і регулює спірні правовідносини, тому Головне управління діяло на підставі закону. В свою чергу, висновки Конституційного Суду України у рішенні від 23.01.2020 №1- р/2020 стосувались змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213 до Закону №1788, який на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, не діяв і Головним управлінням під час прийняття рішення не застосовувався. Наведені положення Закону №1058 (в редакції від 11.10.2017 та на сьогодні) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 23.10.2017 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавалися. Таким чином, у Головного управління був відсутній вибір між більш чи менш сприятливим для позивачки законом, оскільки спірні правовідносини на час їх виникнення регулював один Закон (№1058).
Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не скористався.
Частиною першою статті 261 КАС України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі), суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 26.03.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. До вказаної заяви позивачем надано пакет документів на підтвердження загального страхового та пільгового стажу.
На час звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу за призначенням пенсії їй виповнилося 50 років, і вона мала загальний страховий стаж - 31 рік 09 місяців 12 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 - 17 років 04 місяців 23 дні.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 26.03.2025 року, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області рішенням від 03.04.2025 року №047150030514 відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Так, у вказаному рішенні зазначено, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 31 рік 09 місяців 12 днів, в тому числі стаж роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2 - 17 років 04 місяців 23 дні. До загального страхового та пільгового стажу зараховані усі періоди роботи відповідно наданих документів. Враховуючи вищевикладене, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням віку, встановленого п. 2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (55 років).
Не погоджуючись з відмовою відповідачів у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік)
При цьому, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
Також з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме- положенням пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII (в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року).
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Відповідачем-2 у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь пенсіонера.
Як встановлено судом, позивачка на момент звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії 26.03.2025 року досягла 50 річного віку з якого призначається пенсія (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), та мала загальний страховий стаж роботи 31 рік 09 місяців 12 днів, у тому числі на роботах за Списком № 2 - 17 років 04 місяці 23 дні, до загального страхового стажу зараховані всі періоди, таким чином спору з цього приводу між сторонами не існує.
Отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
При цьому судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що підставою для відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за поданою нею заявою, слугували висновки органу ПФУ щодо недосягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV, водночас, наявність у позивача загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідачем-2 не заперечується, про що безпосередньо і вказано у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 03.04.2025 року №047150030514.
Отже, спірним у питанні наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах є - досягнення нею необхідного віку, який би давав їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зважаючи на те, що позивачка на час звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 досягла 50 років і мала загальний страховий стаж роботи 31 рік 09 місяців 12 днів, у тому числі на роботах за Списком № 2 - 17 років 04 місяці 23 дні, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 03.04.2025 року №047150030514, є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області призначити з 26.03.2025 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем-2 було відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише через недосягнення пенсійного віку (55 років), водночас, судом встановлено, що позивачка на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досягла (50 років), суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є- саме призначення пенсії ОСОБА_1 .
При цьому, суд зазначає, що порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мін'юсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що оскільки рішення про відмову в призначенні пенсії за віком позивачці будо прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, належним відповідачем в частині зобов'язання призначення пенсії, є саме - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивачка досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії вона звернулася протягом трьохмісячного строку, пенсія позивачці має бути призначена з дня настання права на пенсію, а саме: з 26.12.2024 року.
З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача-1 виник обов'язок призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням Рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 26.03.2025 року.
Щодо позовних вимог в частині протиправного незарахування до пільгового стажу позивачки за Списком №2 період роботи: з 05.01.2011 р. по 09.01.2018 р. в Приватному підприємстві «Спецконтакт», суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджено (розрахунок страхового стажу форми РС - право від 04.04.2025 року), що період трудової діяльності позивачки в період з 05.01.2011 року по 09.01.2018 року зараховано до загального стажу.
Між тим, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , виданій 19.10.1994 року, ОСОБА_1 працювала на посаді просочувальника електротехнічних виробів, зайнятим просочуванням сполуками, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки 3 розряду на Приватному підприємстві «Спецконтакт» в період з 05.01.2011 року по 09.01.2018 року (наказ № 42 від 05.01.2011 року про прийом на роботу; наказ № 3 від 09.01.2018 року про звільнення по переведенню до ПрАТ «Електромашпромсервіс» - записи №№ 12,13).
Згідно з довідкою Приватного підприємства «Спецконтакт» від 05.02.2025 року № 1 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданій на ім'я ОСОБА_1 , вона в період з 05.01.2011 року по 09.01.2018 року працювала на підприємстві на посаді «просочувальник електротехнічних виробів, зайнятий просочуванням сполуками, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки повний робочий день». Вказана професія і місце роботи дають право на призначення пенсії за Списком 2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 16, Розділ XV, пункт «а», позиція 15а, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2016 року № 461, Розділ XV «виробництво та ремонт електричних машин і апаратури». Пільговий стаж за Списком 2 складає: 6 років 10 місяців 16 днів.
Атестація робочих місць в ПП «Спецконтакт» проведена відповідно до наказів № 16 від 18.02.2011 року та № 87 від 29.02.2016 року «Про підсумок атестації робочих місць при умовах праці для визначення права працівника на пільгове забезпечення», по цеху - електроремонтний цех № 1, робоче місце «просочувальне відділення», посада «просочувальник електротехнічних виробів, зайнятий просочуванням сполуками, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки», підтверджено право на пенсію за Списком 2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 16, Розділ XV, пункт «а», позиція 15а, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2016 року № 461, Розділ XV «виробництво та ремонт електричних машин і апаратури».
Статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 вказаного Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Як було зазначено раніше, в трудовій книжці позивачки наявні всі записи про період роботи з 05.01.2011 року по 09.01.2018 року в Приватному підприємстві «Спецконтакт» на посаді «просочувальник електротехнічних виробів, зайнятий просочуванням сполуками, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки повний робочий день», яка дає право на призначення пенсії за Списком 2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 16, Розділ XV, пункт «а», позиція 15а, та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2016 року №461, Розділ XV «виробництво та ремонт електричних машин і апаратури».
За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що пільговий стаж роботи позивачки в період з 05.01.2011 року по 09.01.2018 року в Приватному підприємстві «Спецконтакт» за Списком №2 підтверджується результатами атестацій робочих місць, затверджених наказами № 16 від 18.02.2011 року та № 87 від 29.02.2016 року «Про підсумок атестації робочих місць при умовах праці для визначення права працівника на пільгове забезпечення», по цеху - електроремонтний цех № 1, робоче місце «просочувальне відділення», посада «просочувальник електротехнічних виробів, зайнятий просочуванням сполуками, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки», у зв'язку із чим, період роботи ОСОБА_1 з 05.01.2011 року по 09.01.2018 року в Приватному підприємстві «Спецконтакт», та посаді, що надає право на призначення пільгової пенсії за Списком 2 безпідставно не було зараховано до спеціального стажу.
Крім того суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем 2 не спростовано того факту, що позивачем надавались разом із заявою про призначення пільгової пенсії і уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, а саме - довідку Приватного підприємства «Спецконтакт» від 05.02.2025 року № 1 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданій на ім'я ОСОБА_1 , яка містить інформацію про те, що в період з 05.01.2011 року по 09.01.2018 року вона працювала в Приватному підприємстві «Спецконтакт», та посада, яку вона займала передбачена Списком №2.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що Головним управлінням Пенсійного органу в Кіровоградській області протиправно не було зараховано до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи позивачки з 05.01.2011 року по 09.01.2018 року в Приватному підприємстві «Спецконтакт» на посаді «просочувальник електротехнічних виробів, зайнятий просочуванням сполуками, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки повний робочий день», у зв'язку із чим, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання пенсійний орган здійснити зарахування цих періодів до пільгового стажу ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході розгляду справи відповідачами не було надано належних доказів правомірності дій та прийнятих рішень у спірних відносинах, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ч.3 ст.143 КАС України.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до відповідача 1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача 2- Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд.7А, код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 № 047150030514 від 03.04.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за Списком №2 період роботи: з 05.01.2011 р. по 09.01.2018 р. в Приватному підприємстві «Спецконтакт» на посаді «просочувальник електротехнічних виробів, зайнятий просочуванням сполуками, що містять шкідливі речовини не нижче 3 класу небезпеки».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням Рішення Конституційного суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з 26.12.2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, буд.7А, код ЄДРПОУ 20632802) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева