04 липня 2025 рокуСправа №160/8174/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гавеля Дмитро Вікторович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гавеля Дмитро Вікторович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 046550008649 від 06.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 09.12.2024 № 85/228, виданої ДП «СхідГЗК», зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку з 01.07.2004 по 31.12.2004 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, починаючи з дати звернення її з заявою про призначення пенсії, тобто з 01.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.01.2025 позивач звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області було прийнято рішення 06.01.2025 № 046550008649 про відмову у призначенні пенсії через відсутність пільгового стажу. Згідно з цим рішенням, до страхового стажу позивача не зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.07.2004 по 31.12.2004, оскільки накази про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надано; періоди роботи з 01.07.2022 по 31.12.2024, оскільки згідно з даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані. До пільгового стажу не враховано періоди роботи згідно з пільговою довідкою від 09.12.2024 № 85/228, виданою ДП «СхідГЗК», оскільки в довідці не зазначена інформація про відпустки без збереження заробітної плати та періоди простою. Позивач уважає рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах протиправним, у зв'язку з чим звернулась до суду з цим позовом.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/8174/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
09.04.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він указує, що позовні вимоги не визнає. Відповідач зазначає, що на дату звернення за призначенням пенсії позивач не досягла встановленого законодавством пенсійного віку 50 років, а також у неї відсутній пільговий стаж, у зв'язку з чим їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу позивача не зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01.07.2004 по 31.12.2004, оскільки накази про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надано; а також період роботи з 01.07.2022 по 31.12.2024, оскільки згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані. До пільгового стажу позивача не враховано періоди роботи згідно пільгової довідки від 09.12.2024 №85/228, виданої ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки в довідці не зазначена інформація про відпустки без збереження заробітної плати та періоди простою. На підставі викладеного, відповідач зазначає про правомірність оскаржуваного рішення та просить суд у задоволенні позову відмовити.
22.04.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він, посилаючись на підстави, викладені в позові, просить суд задовольнити позовну заяву.
Ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача.
Відповідачем витребуваних судом документів надано не було.
Згідно з ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмову у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
З огляду на ненадання відповідачем витребуваних судом документів, а також, враховуючи положення зазначеної норми процесуального закону, суд розглядає справу за наявними в ній доказами.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
06.01.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Тернопільській області прийнято рішення №046550008649 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за Списком №1.
У рішенні, з-поміж іншого, зазначено про таке.
Відмова про призначення пенсії за віком на пільгових умовах
ОСОБА_1 .
Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 01.01.2025
Вік заявниці 45 років 01 місяць.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників затвердженим Кабінетом міністрів України та за результатами атестації робочих місць,- після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок (залежно під дати досягнення пенсійного віку), з них не менше 07 років 06 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку на 1 рік 04 місяці за кожен повний такої роботи жінкам.
Страховий стаж особи становить 24 роки 00 місяців 02 дні.
Пільговий стаж відсутній.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
період догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку з 01.07.2004 по 31.12.2004, оскільки накази про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надано;
періоди роботи з 01.07.2022 по 31.12.2024, оскільки згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані.
До пільгового стажу не враховано періоди роботи згідно пільгової довідки від 09.12.2024 №85/228, виданої ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки в довідці не зазначена інформація про відпустки без збереження заробітної плати та періоди простою.
На дату звернення за призначенням пенсії заявниця не досягла встановленого законодавством пенсійного віку 50 років та у зв'язку з відсутністю пільгового стажу, право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на даний час відсутнє.
Не погоджуючись з таким рішенням органів пенсійного фонду, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи;
жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
02 березня 2015 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII, яким пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII було встановлено пенсійний вік досягнення жінкою 45 років, а також, страховий стаж роботи для жінок не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Окрім цього, суд зазначає, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що: національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Судом установлено, що на час звернення за призначенням пенсії (01.01.2025) ОСОБА_1 досягла віку 45 років та, як видно з рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області №046550008649 від 06.01.2025 мала 24 років 00 місяців 2 дні страхового стажу, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Щодо стажу роботи, що дає право позивачу на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 24 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Так, у матеріалах справи наявна довідка ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» від 09.12.2024 №85/228 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що видана ОСОБА_1 .
У вказаній довідці зазначено про те, що ОСОБА_1 працювала на Державному підприємстві «Східний гірничо-збагачувальний комбінат»:
з 28.01.2002 по 28.05.2002 виконувала за фактично відпрацьований час повний робочий день роботи з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих випромінювань в умовах радіаційної шкідливості в приміщеннях, де ведуться роботи 1 та 2 класів, в лабораторії підприємства зі збагачення уранової руди, за професією, посадою учень лаборанта хімічного аналізу Центральної науково-дослідної лабораторії, на час проходження переддипломної практики, що передбачено Списком 1;
з 29.05.2002 по 31.05.2002 виконувала постійно повний робочий день роботи з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих випромінювань в умовах радіаційної шкідливості в приміщеннях, де ведуться роботи 1 та 2 класів, в лабораторії підприємства із збагачення уранової руди за професією, посадою лаборант хімічного аналізу Центральної науково-дослідної лабораторії на час проходження переддипломної практики, що передбачено Списком 1;
з 11.06.2002 по 06.02.2003 виконувала за фактично відпрацьований час повний робочий день роботи з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих випромінювань в умовах радіаційної шкідливості в приміщеннях, де ведуться роботи 1 та 2 класів, в лабораторії підприємства із збагачення уранової руди за професією, посадою лаборант хімічного аналізу лабораторії аналітичного контролю Центральної науково-дослідної лабораторії, що передбачено Списком 1;
з 07.02.2003 по 31.03.2004 виконувала за фактично відпрацьований час повний робочий день роботи з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих випромінювань в умовах радіаційної шкідливості в приміщеннях, де ведуться роботи 1 та 2 класів, в лабораторії підприємства із збагачення уранової руди за професією, посадою лаборант хімічного аналізу лабораторії аналітичного контролю Центральної науково-дослідної лабораторії, що передбачено Списком 1;
з 01.04.2004 по 02.08.2016 виконувала за фактично відпрацьований час повний робочий день роботи з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих випромінювань в умовах радіаційної шкідливості в приміщеннях, де ведуться роботи 1 та 2 класів, в лабораторії підприємства із збагачення уранової руди за професією, посадою хімік-аналітик, хімік-аналітик 2 категорії лабораторії аналітичного контролю Центральної науково-дослідної лабораторії, що передбачено Списком 1.
За період роботи з 01.04.2004 по 02.08.2016 за даними обліку робочого часу ОСОБА_1 перебувала:
- з 29.06.2004 по 15.11.2004 та з 27.05.2011 по 29.09.2011 у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;
- з 16.11.2004 по 20.08.2006 та з 30.09.2011 по 31.07.2014 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
В оскаржуваному рішенні органи пенсійного фонду вказали, що за доданими документами до страхового стажу не враховано: період догляду за дитиною з 01.07.2004 по 31.12.2004 до досягнення нею трьохрічного віку, оскільки накази про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надано; до пільгового стажу не враховано періоди роботи згідно пільгової довідки від 09.12.2024 №85/228, виданої ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки в довідці не зазначена інформація про відпустки без збереження заробітної плати та періоди простою.
Проте, вказані періоди роботи, в тому числі і період догляду за дитиною, підтверджуються довідкою ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» від 09.12.2024 №85/228.
Відповідно до п.23 Порядку №637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Зазначена вище довідка містить підписи посадових осіб Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» та печатку цього підприємства. До того ж, довідка є чинною, доказів її недійсності не надано.
Таким чином, періоди роботи, зазначені у довідці від 09.12.2024 №85/228, мають бути зараховані до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
Крім цього, до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню період догляду за дитиною з 01.07.2004 по 31.12.2004 до досягнення нею трирічного віку.
В оскаржуваному рішенні також указано, що періоди роботи з 01.07.2022 по 31.12.2024, оскільки згідно з даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані.
Так, із записів трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , видно, що з 01.03.2018 вона працює хіміком-аналітиком лабораторії аналітичного контролю центральної науково-дослідної лабораторії Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».
Проте з наданої до матеріалів справи довідки форми ОК-5 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, видно, що починаючи з липня 2022 року відсутні дані про сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі Закон №1058-IV), страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону №1058-IV, страхувальниками є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10 статті 11 цього Закону.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 10, 12 статті 20 Закону №1058-IV).
Статтею 15 Закону №1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Частиною 2 статті 20 Закону №1058-IV передбачено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-ІV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» обов'язок щодо нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за працівника (позивача) покладений на роботодавця, який має нести відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків. Працівник (позивач) не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством-роботодавцем, на якому він працює.
З огляду на викладене, період роботи позивача з 01.07.2022 по 31.12.2024 має бути зарахований до її страхового стажу.
Відповідно до частини 1, 2 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд зазначає, що оскаржуване у цій справі рішення є таким, що прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені чинним законодавством України, відповідно, це рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з пп. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Отже, органи пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акту.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, позовна заява підлягає частковому задоволенню..
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).
З огляду на викладені норми, часткове задоволення позовних вимог позивача, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 645,97 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 046550008649 від 06.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 490333, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 01.01.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 645 (шістсот сорок п'ять) грн 97 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769).
Суддя Н.В. Кучугурна