27 червня 2025 рокуСправа №160/10982/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови, -
15 квітня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської митниці, в якому позивачпросить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000631/1 від 30.11.2024;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/001255 від 30.11.2024.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачем до митного органу було подано всі необхідні документи, які не містили розбіжностей, не мали ознак підробки, містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що підлягає сплаті за ці товари, проте, на підставі наданих документів Одеською митницею було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів UA500500/2024/000631/1 від 30.11.2024, а також складено картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/001255 від 30.11.2024, які, на думку позивача, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки, жодна із вказаних у спірному Рішенні підстав не відповідає випадкам, встановленим ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, які надають митному органу право на проведення коригування митної вартості.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
01.05.2025 року відповідачем було надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Вказав, що оскільки в документах, які були надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією, містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також, декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, відповідно до п.2 ч.6 ст. 54 Митного кодексу України, митним органом були прийнято рішення про коригування митної вартості товарів та відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю.
Також звернув увагу, що з метою забезпечення повноти оподаткування митницею було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС та встановлено, що рівень митної вартості є більшим та становить по товару №1 - 3,3936 дол.США/ за пару (МД від 27.09.2024 №UA100100/2024/45935), ніж заявлено декларантом 2,6807 дол.США/ за пару.
На думку відповідача, в рішенні про коригування митної вартості було наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у рішенні про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю.
Отже, відповідач вважає, що під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, він діяв відповідно до вимог законів та не порушував права та законні інтереси позивача, а тому, відсутні підстави для задоволення адміністративного позову ТОВ «АТБ-маркет».
Щодо витрат на правову допомогу (по попередньому розрахунку) у сумі 15000,00 грн., відповідач зауважив, що гонорар представника позивача за надану правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн., з урахуванням складності справи, є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача та стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям обґрунтованості, розумності, співмірності.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.05.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання Одеської митниці про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в адміністративній справі №160/10982/25.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом з матеріалів справи встановлено, що на підставі контракту № 3477-NG/CN на поставу продукції від 27.12.2019, згідно із специфікацією № 197 від 22.07.2024 та рахунком фактурою (інвойс) № HY3-ATB240719 від 22.07.2024 ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АТБМАРКЕТ» (далі за текстом - ТОВ «АТБ-МАРКЕТ, або Позивач) на митну територію України ввезено товар: «Капці-чобітки жіночі кімнатні, арт. GW0981; Набір косметичних масажерів для обличчя, арт. GW0965; Таця з принтом, арт. GW0816; Набір емальованих ємностей з пластиковими кригками, 8 шт., арт. GW0975; Набір для шиття, арт. GW0759».
30.11.2024 з метою митного оформлення ввезеного товару Позивач через свого представника подав до Одеської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) (далі за текстом - Відповідач) митну декларацію типу ІМ40ДЕ №24UA500500040659U0 від 30.11.2024 (референтний номер 22932).
Митна вартість товару була визначена за ціною договору (основним методом).
На підтвердження митної вартості до декларації були додані документи, а саме: Декларація митної вартості; Контракт на поставку продукції №3477-NG/CN від 27.12.2019; Додаткова угода № 1 від 27.12.2021 до контракту № 3477-NG CN від 27.12.2019; Специфікація № 197 від 22.07.2024; Генеральний договір добровільного страхування вантажів №04г0д від 11.03.2020; Рахунок-фактура (інвойс) № HY3-ATB240719 від 22.07.2024; рахунок на оплату № СФ-41493 від 29.11.2024; рахунок на оплату № СФ-41494 від 29.11.2024; рахунок на оплату № СФ-41495 від 29.11.2024; рахунок на оплату № СФ-41496 від 29.11.2024; заява на страхування окремого перевезення вантажу № 20368 від 16.08.2024; Сертифікат про походження товару HY3-ATB240719 CO; Міжнародна товаро-транспортна накладна (CMR) №1520 від 26.11.24; Пакувальний лист від 22.07.2024; Сертифікат якості від 22.07.2024.
30.11.2024 від відповідача надійшло електронне повідомлення, яким повідомлено позивача, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме: «Специфікацією від 22.07.2024 № 197 передбачено оплату за товар протягом 30 діб після отримання копій документів, проте банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати за товар на розгляд не надано.
Розділом 4 пунктом 4.2.6 Контракту зазначено, що разом з товаром продавець повинен надати засвідчену продавцем копію митної декларації країни відправлення, яка до митного оформлення не надавалася.
В автотранспортній накладній (СМR) від 25.10.2024 № 064085 зазначено, що перевізником ТОВ «ГАЛЕОН ФОРВАРДІНГ», але рахунки-фактури на оплату транспортно-експедиційних послуг від 29.11.2024 № СФ-41493, № СФ-41494, № СФ41495, № СФ-41496 видані ТГЛ «УКРАЇНА».
В графі 44 ЕМД зазначено доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) 27.12.2021 № Дод.№1, проте фактично до митного оформлення не наданий».
Також, зобов'язано позивача протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 4) копію митної декларації країни відправлення (з перекладом на українську мову згідно ст.254 МКУ).
Листом №3011-4 від 30.11.2024 позивач надав пояснення щодо зауважень відповідача та додатково направив відповідачу наступні документи: Прайс-лист виробника товару № б/н від 08.07.2024р.; Комерційну пропозицію № б/н від 13.07.2024р.; Копію договору автомобільних перевезень вантажів № 1-05/2024 від 01.05.2024р. між ТОВ "ТГЛ УКРАЇНА" та ТОВ «ГАЛЕОН ФОРВАРДІНГ»; Митну декларацію країни відправлення № 310120240517052268 від 22.07.2024р.; Банківський платіжний документ - swift б/н від 27.08.2024р.; копію додаткової угоди до зовнішньоекономічного договору(контракту) №1 від 27.12.2021р.; Копію Заявки на перевезення вантажу морським транспортом №82257/303930_15 від 30.07.2024р.
30.11.2024 р. відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товару №UA500500/2024/000631/1, яким збільшив митну вартість.
Рішення про коригування обґрунтовано наступним: «Так у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме: Специфікацією від 22.07.2024 № 197 передбачено оплату за товар протягом 30 діб після отримання копій документів, проте банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати за товар на розгляд не надано. Розділом 4 пунктом 4.2.6 Контракту зазначено, що разом з товаром продавець повинен надати засвідчену продавцем копію митної декларації країни відправлення, яка до митного оформлення не надавалася. В автотранспортній накладній (СМR) від 25.10.2024 № 064085 зазначено, що перевізником ТОВ «ГАЛЕОН ФОРВАРДІНГ», але рахунки-фактури на оплату транспортно-експедиційних послуг від 29.11.2024 № СФ-41493, № СФ-41494, № СФ41495, № СФ-41496 видані ТГЛ «УКРАЇНА». Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» (далі - Наказ № 599) для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, до яких можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. В графі 44 ЕМД зазначено доповнення до зовнішньоекономічного договору(контракту) 27.12.2021 № Дод.№1, проте фактично до митного оформлення не наданий. Митним органом відповідно до п.5 ст. 54, частини 3 статті 53 МКУ декларанта було зобов'язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; 4) копію митної декларації країни відправлення (з перекладом на українську мову згідно ст.254 МКУ). У відповідності до частини 6 статті 53 МКУ декларанту або уповноваженій ним особі було запропоновано за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. 30.11.2024 представником ТОВ "АТБ-маркет" надіслано комерційну пропозицію від 30.11.2024 б/н, копію митної декларації країни відправлення від 30.11.2024 № 310120240517052268, прайс-лист від 30.11.2024 б/н, swift б/н від 30.11.2024, договір (контракт) про перевезення від № 1-05/2024 від 01.05.2024, заява на перевезення вантажу морським транспортом № 82257/303930_15 від 30.07.2024 та лист ТОВ "АТБ-маркет" від 30.11.2024 № Відповідь №3011-4 щодо направлених документів і неможливості надання інших документів для підтвердження заявленої митної вартості. У додатково наданій копії митної декларації країни відправлення від 30.11.2024 №310120240517052268 зазначено умови поставки FOB , проте, не зазначено географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів витрат на транспортування товарів від продавця до покупця. Крім того, додатково наданий на розгляд прайс-лист не містить кінцевої дати, у зв'язку з чим не можна прийти до однозначного висновку про його дійсність (можливо видавався новий прайс-лист). Отже, встановлено, що декларантом не надані всі перелічені в повідомленні митного органу документи для підтвердження заявленої митної вартості та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, розбіжності не спростовано…З метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС та встановлено, що рівень митної вартості є більшим та становить по товару №1 - 3,3936 дол.США/ за пару (МД від 27.09.2024 №UA100100/2024/45935) ніж заявлено декларантом 2,6807 дол.США/ за пару.».
Відповідачем було направлено позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/001255 від 30.11.2024, якою позивачу відмовлено у митному оформленні ввезених товарів з причин: «РОЗДІЛ ІІІ. МИТНА ВАРТІСТЬ ТОВАРІВ ТА МЕТОДИ ЇЇ ВИЗНАЧЕННЯ, глава 9, ст.52-55 МКУ. У зв'язку з тим, що митну вартість товарів не можна визначити шляхом послідовного використання методів зазначених у ст. 58,59,60,61,62,63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів, буде визначена з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (GATT), другорядним методом - резервним. Митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості UA500500/2024/000631/1 від 30.11.2024. Рішення про відмову у митному оформлення може бути оскаржено у порядку передбаченому гл. 4 Закону України від 13/03/2012 № 4496-VІ " ПРО МИТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ"».
15.01.2025р., на підставі ч. 8 ст. 55 МК України, позивач звернувся до відповідача із заявою № М-2025-0189/4 від 15.01.2025, якою надав додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються, а саме: Бухгалтерські платіжні документи ТОВ «АТБ-маркет»: банківські та платіжні документи - swift б/н від 27.08.2024р. (копія); Виписку з бухгалтерської документації (Картка рахунку: 63.2 на 14.01.2024р.) (копія); Платіжне доручення в іноземній валюті № 3617 від 26.08.2024р. (копія); Прайс-лист б/н від 08.07.2024р. від продавця оцінюваних товарів (копія); Комерційну пропозицію б/н від 13.07.2024р. (копія); Копію митної декларації країни відправлення № 310120240517052268 від 22.07.2024р. (копія); Заявку на перевезення вантажу морським транспортом №82257/303930_15 від 30.07.2024р. (копія); Банківські платіжні документи, що підтверджують оплату за послуги перевезення: платіжне доручення № 127913, 127926, 127919, 127934 від 09.12.2024р. (оригінал); Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0006730, № ОУ-0006731, ОУ0006733, ОУ-0006732, ОУ-0006729 від 30.11.2024р. від ТОВ "ТГЛ УКРАЇНА" до Договору транспортного експедирування №88189 від 09.04.2019 року. (копія); Експертний висновок Дніпропетровської ТПП № ГО-16/5 від 09.01.2025р. (оригінал).
Листом № 7.10-3/28-05-02/13/1296 від 24.01.2025 відповідач повідомив позивача про те, що: «Після розгляду додатково наданих документів слід зазначити наступне: Прайс-лист виробника від 25.08.2024 б/н не містить терміну закінчення дії для даної партії товару. Висновок Дніпропетровської торгово-промислової палати щодо вартості товару розрахований «на дату експертизи», яка не відповідає даті складання комерційного інвойсу. В наданій копії митної декларації країни відправлення зазначено умови поставки, але не вказано географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця. Додатково звертаємо увагу, що митниці не надано переклад українською мовою митної декларації країни відправлення. Враховуючи вищевикладене, митний орган не має підстав у визначенні заявленої декларантом митної вартості товарів та скасуванні рішення про коригування митної вартості».
Незгода позивача з рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, стала підставою для звернення до суду з позовом.
Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до статті 50 МК України, відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з частиною 1 статті 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частинами 1, 2, 3 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
Згідно з частинами 1, 2 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
При цьому відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частинами 5, 6 статті 53 МК України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Відповідно до положень статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Згідно з частинами 1, 2 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, та порядок їх застосування регламентовані главою 9 МК України.
Частинами 1, 2, 3, 4 статті 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Згідно з частинами 5, 6, 7 статті 57 МК України, у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
Частиною 8 статті 57 МК України передбачено, що у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частинами 2, 3 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).
Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Згідно з частинами 3, 4 статті 64 МК України, митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.
У разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов'язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.
Відповідно до Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 року за №883/21195, у Графі 33 "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовуються митним органом при визначенні митної вартості товарів" зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу ІІІ Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59-61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Отже, чинним законодавством чітко врегульовано, що застосування другорядних методів, до яких віднесено і резервний, здійснюється лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, та виключно після процедури консультацій між органом доходів і зборів та декларантом, в ході яких декларант обґрунтовує неможливість застосування основного та наступних методів.
Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості, однак, суд не погоджується з такими висновками митного органу, з огляду на таке.
Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено, в якості підстав для витребування від декларанта (уповноваженої особи) додаткових документів відповідач у рішенні, що оскаржується, а також у відзиві відповідач посилається лише на те, що надані документи містяться розбіжності, а також не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до сталої судової практики Верховного Суду з цієї категорії спорів наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу щодо такого застосування судом статей 53, 54 Митного кодексу України у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 23.10.2021 у справі №815/4821/16 (касаційне провадження №К/9901/39168/18), постанові Верховного Суду від 11.09.2023 р. у справі № 815/5414/16, постанові Верховного Суду від 11.09.2023 р. у справі № 823/128/17 тощо.
Щодо посилання відповідача в спірному рішенні на те, що позивачем не надано банківських платіжних документів, що підтверджують факт оплати за товар, оплата якого, згідно з специфікацією №197 від 22.07.2024, здійснюється протягом 30 діб після отримання документів, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено, відповідно до ст. 53 Митного кодексуУкраїни, документами, що підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, рахунок-фактура (інвойс).
Як вбачається з матеріалів справи, під час митного оформлення позивачем до митного органу був наданий Рахунок-фактура (інвойс) № HY3-ATB240719 від 22.07.24, про що свідчить зміст спірної картки відмови та зміст спірного рішення.
Отже, у даному випадку, позивачем були надані належні документи, що підтверджують вартість товару.
Крім того, як свідчить зміст спірного рішення про коригування митної вартості (графа 33), 30.11.2024 до митного оформлення було надано платіжний документ Swift б/н від 27.08.2024.
Відтак, ТОВ «АТБ-Маркет» було надано документи на підтвердження факторної вартості товару та фактичної сплати такої вартості.
Слід також заначити, що основним документом на підтвердження вартості товару є інвойс, а передоплата, договірна дата перерахування коштів, відноситься до умов оплати. При цьому, від того, коли саме була здійснена оплата та від якої дати рахувати строк оплати, не залежить розмір митної вартості, оскільки не змінює її.
Суд звертає увагу, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу, умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим, відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Аналогічні висновки також викладені у Постановах Верховного Суду від 11.04.2018 р. по справі №804/4680/16, від 02.06.2202 р. по справі №460/2674/20 та багато інших.
Щодо посилання відповідача у спірному рішенні на ненадання позивачем до митного оформлення митної декларації країни відправлення товару, копію якої згідно з розділом 4 пункту 4.2.6. Контракту №3477-NG/CN від 27.12.2019, продавець надає разом з товаром, суд зазначає, що усі документи, що підтверджують митну вартість товару, перелічені у ч.2 ст. 53 Митного кодексу України, і серед перелічених у названій статті документів немає митної декларації країни відправлення. Тому, позивач не був зобов'язаний надавати даний документ під час митного оформлення.
Також, суд зауважує, що згідно з ч. 3 ст. 53 Митного Кодекс, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: … 7) копію митної декларації країни відправлення». Тобто, копія митної декларація країни відправлення надається лише на письмову вимогу органу доходів і зборів та лише у випадку коли подані у відповідності до ч.2 ст. 53 документи містили розбіжності та були наявні ознаки підробки.
Відтак, суд вважає, що відповідачем не доведено наявності ознак підробки або розбіжностей у поданих під час митного декларування документів, а тому, не мав законних підстав вимагати надання додаткових документів, у тому числі, копію митної декларації країни відправлення. При цьому, наявність у зовнішньоекономічному договорі (контракті) умови про те, що Продавець передає Покупцю разом з товаром копію митної декларації країни відправлення не визначає обов'язок позивача надавати цей документ відповідачу, оскільки процедура митного декларування та список необхідних документів регулюється саме нормами Митного кодексу, а не умовами контракту.
Окремо суд звертає увагу, що копія митної декларації країни відправлення була надана відповідачу під час консультацій та листування, про що було зазначено також у рішенні про коригування митної вартості товарів.
Щодо перекладу митної декларації на українську мову, слід зазначити, суд зазначає, що відповідно до ст. 254 Митного кодексу України, документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
51 Правилом Процедури Генеральної асамблеї ООН, до якої входить Україна, передбачено, що «арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська мови є офіційними та робочими мовами Генеральної Асамблеї, її комітетів та підкомітетів».
Таким чином, декларант не повинен був надавати, а контролюючий орган витребувати переклади документів митної декларації країни відправлення з китайської, оскільки митна декларація мала бути складена китайською мовою, тобто мовою міжнародного спілкування. Тому, вимоги надати переклад митного документу з китайської також є безпідставними.
Щодо посилання у спірному рішенні на те, що в автотранспортній накладній (СМR) від 25.10.2024 № 064085 зазначено, що перевізником є ТОВ «ГАЛЕОН ФОРВАРДІНГ», але рахунки-фактури на оплату транспортно-експедиційних послуг від 29.11.2024 № СФ-41493, № СФ-41494, № СФ-41495, № СФ-41496 видані ТГЛ «УКРАЇНА», то слід зазначити, що, як вбачається з матеріалів справи, «ГАЛЕОН ФОРВАРДІНГ» є перевізником (третьою особою), яке ТОВ «ТГЛ УКРАЇНА» було залучено до перевезення шляхом укладення договору автомобільних перевезень вантажів № 1-05/2024 від 01.05.2024.
В свою чергу, судом встановлено, що ТОВ «ТГЛ УКРАЇНА» має договірні відносини з ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» на підставі договору №88189 від 09.04.2019.
Згідно з п.2.1.1. до договору №88189 від 09.04.2019 р., між ТОВ «АТБ Маркет» (Замовник) та ТОВ «ТГЛ Україна» (експедитор) - експедитор зобов'язаний «здійснити підбір перевізників та укласти від свого імені з цими перевізниками договори на перевезення вантажів згідно із заявкою».
Отже, керуючись наведеною умовою, експедитор підібрав відповідного перевізника - ТОВ «ГАЛЕОН ФОРВАРДІНГ».
Вказані вище договори було надано до митного оформлення разом з листом від 30.11.2024 №3011-4.
Таким чином, ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» до митного оформлення було надано рахунки фактури, видані експедитором. Рахунки від ТОВ «ГАЛЕОН ФОРВАРДІНГ» були відсутні, оскільки це відносини були безпосередньо між експедитором та залученим ним від свого імені перевізником.
Отже, ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» було сплачено грошові кошті безпосередньо експедитору, який відповідно до умов договору, і виставив рахунки, які були надані до митного оформлення.
Слід також зазначити, що перевезення вантажу на митній території України не є складовою митної вартості, а тому будь-яка розбіжність відсутня.
Відповідно до п. 5. ч.10 ст. 58 МК, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Отже, витрати на будь-яке транспортування товару вже на митній території України не включається до митної вартості.
Стосовно підстави відповідача, вказаній у рішенні, про те, що в графі 44 ЕМД зазначено доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) 27.12.2021 № Дод.№1, проте, фактично до митного оформлення такий не наданий, то такі доводи відповідача спростовуються матеріалами справи, а саме, копією додаткової угоди № 1 від 27.12.2021 до контракту № 3477-NG CN від 27.12.2019, на яку є посилання в графі 44 митної декларації, яку позивач подав разом з листом від 30.11.2024 №3011-4.
Щодо посилання відповідача в рішенні на те, що у додатково наданій копії митної декларації країни відправлення від 30.11.2024 №310120240517052268 зазначено умови поставки FOB, проте, не зазначено географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів витрат на транспортування товарів від продавця до покупця, суд зазначає наступне.
Вимоги до форми декларації іншої країни регламентуються законодавством такої крани, в даному випадку КНР.
Разом з цим, в митній декларації, що була подана позивачем, чітко зазначено, що портом відправлення товару є порт СN Ningbo (КНР), умови поставки FOB.
Відповідно до положень Інкотерме 2010 - Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати, термін FOB (named port of shipment) англ. Free On Board, або Франко борт (... назва порту відвантаження). Вказаний термін інкотермс 2010 означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрата ушкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміна FOB на продавця покладається обов'язок з митного очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом.
А тому, продавець за такою поставкою товару виконав постачання в той момент, коли товар відвантажений на судно в пору відправлення. Відповідно, саме з цього моменту відбувся перехід відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця. В свою чергу, митна вартість жодним чином не залежить від місця переходу права власності на товар від постачальника до позивача, адже цей перехід не впливає на ціну товару та вартість транспортування.
Щодо посилання відповідач в спірному рішенні на те, що наданий на розгляд прайс-лист не містить кінцевої дати, у зв'язку з чим, не можливо прийти до однозначного висновку про його дійсність (можливо вже видався новий прайс-лист), суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 53 МК України, прайс-лист є додатковим документом, а не основним.
Прайс-лист є документом довільної форми та діючим законодавством, у тому числі міжнародним, не встановлено типової форми прайс-листа.
Згідно із загальноприйнятою світовою практикою прейскурант (прайс-лист) має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару. Наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів) не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом у постановах від 27.06.2019 у справі № 0840/3083/18, від 13.09.2019 у справі № 820/859/17, від 06.02.2020 у справі № 520/10709/18.
В свою чергу, судом встановлено, що в митній декларації позивача від 12.12.2024 та в інвойсі, які є основними документами, а також в декларації країни експорту жодних розбіжностей у вартості товару не міститься.
Тому, на переконання суду, будь-які сумніви в правильності складання прайс-листа не повинні впливати на висновок митного органу про необхідність коригування митної вартості товару.
Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що у відповідача були всі необхідні документи для визначення числових значень по товару, що оформлявся позивачем. Відповідач мав можливість перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів на підставі поданих позивачем документів. Наведені доводи відповідача не є підставою для твердження про розбіжність у поданих позивачем документах, а відтак, для сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості Товару.
Суд зазначає, що у рішенні, яке оскаржується, та у відзиві на позов відповідач, всупереч положенням частини 3 статті 53 Митного кодексу України, не зазначив, які документи, вказані у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; або містять ознаки підробки; або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Отже, суд приходить до висновку, що доводи відповідача про те, що декларантом не було подано повного переліку первинних документів, зазначених в частині 2 статті 53 Митного кодексу України, є безпідставними, оскільки останнім було надано усі документи, передбачені даною статтею, які дають можливість митному органу однозначно визначити митну вартість задекларованого товару, який переміщався через митний кордон України, за основним методом. Складові митної вартості визначені правильно. Будь-які інші витрати зазначені у ч.10 ст. 58 МКУ покупцем понесені не були.
Таким чином, митним органом аргументовано не доведено, що заявлені декларантом відомості про митну вартість товару є неповними та/або недостовірними, у тому числі, належним чином не обґрунтовано невірне визначення митної вартості товару.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару, судом не встановлено.
На переконання суду, у спірному випадку, відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору, з огляду на що, суд не вбачає підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Суд також звертає увагу, що Європейським Судом з прав людини неодноразово підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», зокрема, у справі «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011 заява №29979/04). Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
При цьому, суд враховує, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
В рішенні «Щокін проти України» від 14.10.2010 (заяви №23759/03 та №37943/06) ЄСПЛ вказав, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.03.2006 №3477-ІV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 цієї статті).
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення та картки відмови.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та встановлених обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., суд зазначає наступне.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).
Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі 200/14113/18-а зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На підтвердження надання правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №520/9408/18).
Разом із тим, жодних доказів фактичного понесення позивачем цих судових витрат до суду надано не було, а тому, підстави для їх розподілу при ухваленні рішення відсутні.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, картки відмови - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000631/1 від 30.11.2024.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/001255 від 30.11.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4844,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Кальник