01 липня 2025 рокуСправа №160/10781/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги ,-
14 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0707780-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 року в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік, в розмірі 59585,50 грн.
визнати протиправним та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0707778-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік, у розмірі 184256,70 грн.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 є власницею майна, а саме: нежитлового приміщення 2750,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та яке використовується для виробництва та продажу вхідних дверей.
22 жовтня 2021 року ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем.
25 квітня 2024 року ОСОБА_1 отримала податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області:
- №0707780-2413-0461-UA05020150000074651 на суму 59585,50 грн. (за 2022 рік);
- №0707778-2413-0461-UA05020150000074651 на суму 184256,70 грн. (за 2023 рік).
У 2025 року ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області з заявою, в якій зазначила, що нежитлові будівлі промисловості, які їй належать у відповідності до підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування та просила скасувати податок на нерухоме майно.
Головним управлінням Державної податкової служби у Вінницькій області було відмовлено позивачеві у задоволенні вказаної заяви.
ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0707780-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 року в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік, в розмірі 59585,50 грн. та податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0707778-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік, у розмірі 184256,70 грн., оскільки нежитлові приміщення промисловості, наявність яких стала підставою для нарахування податкового зобов'язання, мають статус будівель промисловості, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування цього податку, у зв'язку з чим представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/10781/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
21 квітня 2025 року на адресу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
22 квітня 2025 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
02 травня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№22958/25, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 266.7.2 та підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ГУ ДПС в автоматичному режимі сформовані податкові повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме:
- ППР №0707780-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 року на суму 59 585,50 грн. за податковий період 2022 рік;
- ППР №0707778-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 року на суму 184 256,70 грн. за податковий період 2023 рік;
Вищезазначені ППР контролюючим органом направлено на податкову адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 та повернуто з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» 23.05.2024 року.
За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України та згідно з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України станом на дату формування ППР, а саме: 25.04.2024 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та перебувала на податковому обліку в ГУ ДПС (Дніпровська ДПІ), як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
ОСОБА_1 подала до податкового органу форму №5ДР 09.08.2024 року та змінила місце реєстрації згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та зареєстрована у Державному реєстрі за адресою: АДРЕСА_3 .
Щодо твердження позивача, що належна будівля нежитлової нерухомості не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, представник відповідача зазначив наступне.
Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23.05.2020, внесено зміни, зокрема, до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - Класифікатор), що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В - F КВЕД ДК 009:2010 та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
У разі, якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, як у даному випадку, то будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальних підставах.
Представник зазначає, що для застосування податкової преференції за підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідним є дотримання наступних умов:
а) якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та
б) за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Відповідач наголошує, що вказана податкова преференція є абсолютно визначеною, безумовною та в жодному разі не є альтернативною, про що свідчить сполучник «та» між двома обов'язковими умовами преференції.
Таким чином, задля застосування до ОСОБА_1 податкової пільги за вказаною нормою обов'язково мають бути виконані одночасно вказані умови.
За результатами аналізу податкової звітності встановлено, що платником подано уточнюючі розрахунки за податковий період 2022 та 2023 рік на підставі коду виду економічної діяльності (КВЕД - 25.12 виробництво металевих дверей і вікон), 20.03.2025 який було внесено до реєстраційних даних лише у 2024 році.
Протягом податкових періодів 2022 та 2023 років ФОП ОСОБА_1 фактичну діяльність за зазначеним видом економічної діяльності не здійснювала, що підтверджується відсутністю поданих форм податкової звітності за формою №4ДФ.
Крім того, враховуючи характер діяльності за кодом КВЕД 25.12, що передбачає використання спеціалізованого обладнання та залучення найманої праці, виконання такої діяльності однією особою є фактично неможливим.
Платником 01.05.2024 року надано відомості про об'єкти оподаткування платника податків (форма №20-ОПП), за адресою: АДРЕСА_1 .
Стан об'єкта оподаткування - Здається в оренду.
Отже, враховуючи вищевикладене, відсутнє підтвердження використання зазначеного об'єкта нерухомого майна у виробничій діяльності, а тому нежитлова будівля, яка належить ОСОБА_1 не підпадає під дію підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
З урахуванням викладеного, представник відповідача вважає, що наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .
Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває з 22.10.2021 року на спрощеній системі оподаткування, 3 група, 3 відсотка із реєстрацією ПДВ з основним видом діяльності 52.10 - «Складське господарство» до 16.10.2024 року.
ОСОБА_1 є власницею майна, а саме: нежитлового приміщення 2750,1 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та яке використовується для виробництва та продажу вхідних дверей.
За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України та згідно з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України станом на дату формування ППР, а саме: 25.04.2024 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та перебувала на податковому обліку в ГУ ДПС (Дніпровська ДПІ), як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Судом встановлено, що відповідно до підпункту 266.7.2 та підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ГУ ДПС в автоматичному режимі сформовані податкові повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме:
- ППР №0707780-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 року на суму 59 585,50 грн. за податковий період 2022 рік;
- ППР №0707778-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 року на суму 184 256,70 грн. за податковий період 2023 рік.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на податкову адресу ОСОБА_1 скеровані ППР №0707780-2413-0461- НОМЕР_2 та ППР №0707778-2413-0461-UA05020150000074651: АДРЕСА_2 , однак 23 травня 2024 року конверт повернуто з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
01 травня 2024 року ОСОБА_1 внесла відомості про об'єкти оподаткування платника податків (форма №20-ОПП), за адресою: АДРЕСА_1 .
09 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала до податкового органу форму №5ДР та змінила місце реєстрації згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та зареєстрована у Державному реєстрі за адресою: АДРЕСА_3 .
16 жовтня 2024 року відповідно до заяви ОСОБА_1 № НОМЕР_3 «Про застосування спрощеної системи оподаткування» нею додано додаткові КВЕД а саме: 25.12 - «Виробництво металевих дверей і вікон». Тобто протягом 2022 -2023 років ФОП ОСОБА_1 не проводила діяльність за КВЕД - 25.12 - «Виробництво металевих дверей і вікон».
У січня 2025 року ОСОБА_1 зверталася до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області з заявою, в якій зазначила, що нежитлові будівлі промисловості, які їй належать у відповідності до пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування та просила скасувати податок на нерухоме майно.
Головним управлінням Державної податкової служби у Вінницькій області було відмовлено позивачеві у задоволенні вказаної заяви.
ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0707780-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 року в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік, в розмірі 59585,50 грн. та податкову вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0707778-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік, у розмірі 184256,70 грн., оскільки нежитлові приміщення промисловості, наявність яких стала підставою для нарахування податкового зобов'язання, мають статус будівель промисловості, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктами оподаткування цього податку, у зв'язку з чим представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-ІІ, зі змінами та доповненнями, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 70.1 статті 70 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків.
Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Статтею 266 Податкового кодексу України деталізовано порядок нарахування та сплати податку.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Об'єктами оподаткування податком є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Згідно підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Порядок та процедури реєстрації в Державному реєстрі регламентовано Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 29.09.2017 №822, зі змінами та доповненнями, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.17 за №1306/31174.
Відповідно до вимог Положення №822 дані до Державного реєстру вносяться на підставі Облікової картки платника податків за ф.№1ДР або заяви про внесення змін до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків за ф.№5ДР наданих фізичними особами до контролюючих органів.
Фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до Облікової картки/Повідомлення, протягом місяця з дня виникнення таких змін у порядку, визначеному цим Положенням.
Відповідно до пункту 266.9 та пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України сільським, селищним, міським радам або радам об'єднаних територіальних громад надано право за рішенням на встановлення ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості виключно залежно від місця розташування та типів об'єктів.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Згідно підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Судом встановлено, що за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України та згідно з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України станом на дату формування ППР, а саме: 25.04.2024 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та перебувала на податковому обліку в ГУ ДПС (Дніпровська ДПІ), як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Судом встановлено, що відповідно до підпункту 266.7.2 та підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, ГУ ДПС в автоматичному режимі сформовані податкові повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме:
- ППР №0707780-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 року на суму 59 585,50 грн. за податковий період 2022 рік;
- ППР №0707778-2413-0461-UA05020150000074651 від 25.04.2024 року на суму 184 256,70 грн. за податковий період 2023 рік.
Щодо твердження позивача, що належна будівля нежитлової нерухомості не є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, суд враховує наступне..
Законом України від 16 січня 2020 року №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23.05.2020 внесено зміни, зокрема, до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промислові», що включає підкласи:
1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»;
1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»;
1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»;
1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»;
1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»;
1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»;
1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»;
1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»;
1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
У свою чергу, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - Класифікатор), що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В - F КВЕД ДК 009:2010 та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
У разі, якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, як у даному випадку, то будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальних підставах.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року в справі №820/3556/17 було частково відступлено від правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року по справі №806/2676/17 та сформовано новий правовий висновок щодо застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, відповідно до якого, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
А отже, з урахуванням вказаного правового висновку, для застосування податкової преференції за підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідним є дотримання наступних умов:
а) якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та
б) за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вказана податкова преференція є абсолютно визначеною, безумовною та в жодному разі не є альтернативною, про що свідчить сполучник «та» між двома обов'язковими умовами преференції.
Таким чином, задля застосування до ОСОБА_1 податкової пільги за вказаною нормою обов'язково мають бути виконані одночасно вказані умови.
За результатами аналізу податкової звітності встановлено, що платником подано уточнюючі розрахунки за податковий період 2022 та 2023 рік на підставі коду виду економічної діяльності (КВЕД - 25.12 виробництво металевих дверей і вікон), 20.03.2025 який було внесено до реєстраційних даних лише у 2024 році.
Суд враховує, що протягом податкових періодів 2022 та 2023 років ФОП ОСОБА_1 фактичну діяльність за зазначеним видом економічної діяльності не здійснювала, що підтверджується відсутністю поданих форм податкової звітності за формою №4ДФ (в яких би зазначались наймані працівники).
01 травня 2024 року ОСОБА_1 надала відомості про об'єкти оподаткування платника податків (форма №20-ОПП), за адресою: АДРЕСА_1 .
Стан об'єкта оподаткування - Здається в оренду.
09 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала до податкового органу форму №5ДР та змінила місце реєстрації згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та зареєстрована у Державному реєстрі за адресою: АДРЕСА_3 .
16 жовтня 2024 року відповідно до заяви ОСОБА_1 № НОМЕР_3 «Про застосування спрощеної системи оподаткування» нею додано додаткові КВЕД а саме: 25.12 - «Виробництво металевих дверей і вікон».
Тобто, протягом 2022-2023 років ФОП ОСОБА_1 не проводила діяльність за КВЕД - 25.12 - «Виробництво металевих дверей і вікон».
А отже, відсутнє підтвердження використання зазначеного об'єкта нерухомого майна у виробничій діяльності, а тому нежитлова будівля, яка належить ОСОБА_1 , не підпадає під дію підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність винесених Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області 25 квітня 2024 року: податкового повідомлення-рішення №0707780-2413-0461-UA05020150000074651 та податкової вимоги №0707778-2413-0461-UA05020150000074651, так як позивачем не підтверджено наявність обґрунтованих підстав для застосування до об'єктів нерухомості ОСОБА_1 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , приписів підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
З урахуванням відмови в задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник