01 липня 2025 рокуСправа №160/11118/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відповідача-3: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
17 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відповідача-3: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 23 грудня 2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській та рішення про відмову у призначенні пенсії від 19 лютого 2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та у не зарахуванні до страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1985 року по 16 липня 1988 року та періодів роботи з 18 липня 1988 року по 28 серпня 1989 року, з 04 вересня 1989 року по 31 жовтня 1990 року, з 20 грудня 1990 року по 02 січня 1991 року, з 25 березня 1991 року по 05 червня 1991 року, з 06 червня 1994 року по 19 липня 1996 року, з 20 липня 1999 року по 13 вересня 1999 року, з 01 липня 2000 року по 28 вересня 2002 року.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу період навчання з 01 вересня 1985 року по 16 липня 1988 року та періоди роботи з 18 липня 1988 року по 28 серпня 1989 року, з 04 вересня 1989 року по 31 жовтня 1990 року, з 20 грудня 1990 року по 02 січня 1991 року, з 25 березня 1991 року по 05 червня 1991 року, з 06 червня 1994 року по 19 липня 1996 року, з 20 липня 1999 року по 13 вересня 1999 року, з 01 липня 2000 року по 28 вересня 2002 року та призначити, нарахувати пенсію ОСОБА_1 з моменту звернення за пенсією, а саме: з 22 жовтня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням змін, визначених рішенням Конституційного суду України в справі №1-5/2018 (746/15) від 23 січня 2020 року.
В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначила, що 11 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, за результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №046150015684 від 18 липня 2024 року, яким позивачеві повідомлено, що за наданими документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж склав 29 років 6 місяців 28 днів з них за списком №2 - 13 років 9 місяців 24 дня. Не враховано в стаж: - навчання, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, з 04.09.1989 по 31.10.1990 наявне виправлення дати наказу про прийняття.
У результаті дослідження документів, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за Список №2 згідно наданої заяви від 11.07.2024 року, оскільки на момент звернення не досягла пенсійного віку, право набуде ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, за результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №46150015684 від 23 грудня 2024 року, яким позивачеві повідомлено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1988, з 18.07.1988 по 28.08.1989, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу; з 04.09.1989 по 31.10.1990, оскільки наявне виправлення в даті наказу при прийнятті на роботу; з 20.12.1990 по 02.01.1991, з.25.03.1991 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, з 01.01.1992 по 31.03.1994, з 01.04.1994 по 13.09.1999, оскільки робота в російській федерації, з 01.07.2000 по 28.09.2002, оскільки в реєстрі застрахованих ocіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання відповідно диплома НОМЕР_2 від 16.07.1988 року, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії.
За доданими документами до пільгового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.
Не працює.
Інші документи передбачені пунктом 3, 8 Порядку №637 відсутні.
Враховуючи вище викладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 1 та 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю письмового повідомлення заявниці про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації та відсутністю необхідного страхового стажу.
11 лютого 2025 року ОСОБА_1 втретє звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, за результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення №46150015684 від 19 лютого 2025 року, яким позивачеві повідомлено, що страховий стаж особи становить 23 роки 1 місяць.
За результатами розгляду документів, до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки трудова книжка оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме:
- з 18.07.1988 по 28.08.1989 - відсутнє повне найменування підприємства, яким прийнято особу на роботу;
- з 04.09.1989 по 31.10.1990 - наявне виправлення дати наказу про зарахування на роботу, не завірене належним чином;
- з 20.12.1990 по 02.01.1991 - період роботи не завірений підписом керівника та відсутнє повідомлення про нездійснення (або призначення) іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, оскільки робота проходила на території іншої держави;
- з 25.03.1991 по 31.12.1991 - дата зарахування на роботу не відповідає даті наказу про зарахування на роботу (13.05.1991) та особа не повідомила про нездійснення (або призначення) іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, оскільки робота проходила на території іншої держави;
- з 09.10.1999 по 28.09.2002 - період роботи не завірений підписом представника центру зайнятості.
Крім того, період не підтверджується відомостями в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування
Повідомлено про необхідність підтвердження записів трудової книжки належним чином оформленими уточнюючими довідками, на підставі первинних документів (із зазначенням реорганізації, у разі необхідності).
До страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності на території росії згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ), а саме: з 01.01.1992 по 31.03.1994 та з 01.04.1994 по 13.09.1999.
Пільговий стаж за Списком №2 - 13 років 9 місяців 24 дні.
До пільгового стажу зараховані всі періоди пільгової роботи згідно довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 01.07.2024 за №55-1082, яка видана ПАТ "АрселорМітал Кривий Ріг".
Право на призначення пенсії відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону у заявниці відсутнє.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №46150015684 від 23 грудня 2024 року та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №46150015684 від 19 лютого 2025 року про відмову їй в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки вона досягла необхідного пенсійного віку та має достатній пільговий та страховий стаж, у зв'язку з чим представник позивача звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2025 року для розгляду адміністративної справи №160/11118/25 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
22 квітня 2025 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
23 квітня 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
01 травня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№2289/25, в якому представник відповідача-2 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 розділу ХIV-I Закону №1058 пенсія за віком на пільгових умовах призначається, зокрема жінкам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають такого стажу роботи з шкідливими й важкими умовами праці, але мають не менш як половину стажу на таких роботах, за наявності відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, зазначеного абзацом 1 частини 1 статті 26 Закону №1058, чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи, жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Відповідно до змісту рішення Головного управління від 19.02.2025 року за №046150015684 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах підставами відмови слугувало наступне:
Страховий стаж склав 23 роки 01 місяць.
За результатом розгляду документів, до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 від 20.07.1988), оскільки трудова книжка оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: з 18.07.1988 по 28.08.1989 на посаді машиніста крана, оскільки відсутнє повне найменування підприємства, яким прийнято особу на роботу. Назва підприємства на печатці, якою завірений запис про роботу, непридатна для читання;
з 04.09.1989 по 31.10.1990 на посаді машиніста крана в Ново-Криворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті, оскільки наявне виправлення дати наказу про зарахування на роботу, не засвідчене належним чином;
з 20.12.1990 по 02.01.1991 працювала машиністкою контори управління робочого постачання (м. Певек, Магаданська область), оскільки період роботи не завірений підписом керівника та відсутнє повідомлення про нездійснення (або призначення) іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, оскільки робота проходила на території іншої держави;
з 25.03.1991 по 31.12.1991 працювала робочою бази управління робочого постачання (м. Певек, Магаданська область), оскільки має місце розбіжність між датою зарахування на роботу та датою наказу про зарахування на роботу (13.05.1991).
Крім того, відсутня інформація про нездійснення (або призначення) іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, оскільки робота проходила на території іншої держави;
з 09.10.1999 по 28.09.2002 - період роботи у приватного підприємця ОСОБА_2 , запис про роботу не завірений підписом уповноваженої особи центру зайнятості. Крім того, період не підтверджується відомостями в Індивідуальних відомостях про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності на території росії: з 01.01.1992 по 31.03.1994 та з 01.04.1994 по 13.09.1999, оскільки відповідно до Закону України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) та території російської федерації по 31 грудня 1991 року.
До страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплому ( НОМЕР_2 від 16.07.1988), оскільки документ не містить підпису голови екзаменаційної комісії.
ОСОБА_1 повідомлена про незарахування зазначеного періоду рішенням про відмову від 23.12.2024 року.
Крім того, рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1р/2020 не відновлює дію Закону №1788 та не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
12 травня 2025 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву вх.№24538/25, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, 18 грудня 2024 року подала через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 та пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містять неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, письмові трудові угоди і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №46150015684 від 23 грудня 2024 року, яким за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки від 20.07.1988 НОМЕР_1 :
- з 18.07.1988 по 28.08.1989, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу;
- з 04.09.1989 по 31.10.1990, оскільки наявне виправлення в даті наказу при прийнятті на роботу;
- з 20.12.1990 по 02.01.1991, з 25.03.1991 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення РФ;
- з 01.01.1992 по 31.03.1994, з 01.04.1994 по 13.09.1999, оскільки робота здійснювалась на території РФ;
- з 01.07.2000 по 28.09.2002, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання відповідно диплома НОМЕР_2 від 16.07.1988, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії.
За даними реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності.
За доданими документами до пільгового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.
Таким чином, підтверджений належними документами, страховий стаж становить 18 років 9 місяців 22 дні (з урахуванням пільгового обчислення), пільговий стаж підтверджений в порядку визначеному законодавством за Списком №1 становить 1 рік 8 місяців 12 днів та за списком №2 становить 12 років 1 місяців 6 днів, що не дає право призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 на 5 років.
З урахуванням викладеного, представник відповідача-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-3 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01 вересня 1985 року по 16 липня 1988 року навчалась в середньому професійно-технічному училищі №10 м.Кривого Рогу на денному відділенні за професією "Машиніст крана" (кранівника), що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 від 16 липня 1988 року.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20 липня 1988 року працювала в наступні періоди:
- з 18 липня 1988 року по 28 серпня 1989 року машиністом крану четвертого розряду (записи №1-2);
- з 04 вересня 1989 року по 31 жовтня 1990 року машиністом електромостового крану четвертого розряду Новокриворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті (записи №3 - 4);
- з 20 грудня 1990 року по 02 січня 1991 року машиністом-контролером на період відсутності основного працівника (записи №5 - 6);
- з 25 березня 1991 року по 31 березня 1994 року продавцем 3 категорії (записи №7 - 9);
- з 01 квітня 1994 року по 13 вересня 1999 року секретарем, а потім була переведена бухгалтером на Північних електричних мережах АО «Магаданенерго» м.Білібіно (записи №10 - 15);
- з 09 жовтня 1999 року по 28 вересня 2002 року працювала бухгалтером на ФОП « ОСОБА_3 » (Записи №16-17).
11 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, за результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення №046150015684 від 18 липня 2024 року, яким позивачеві повідомлено, що за наданими документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж склав 29 років 6 місяців 28 днів з них за списком №2 - 13 років 9 місяців 24 дня.
Не враховано в стаж: - навчання, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, з 04.09.1989 по 31.10.1990 наявне виправлення дати наказу про прийняття.
У результаті дослідження документів, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за Список №2 згідно наданої заяви від 11.07.2024 року, оскільки на момент звернення не досягла пенсійного віку, право набуде ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 вдруге звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, за результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення №46150015684 від 23 грудня 2024 року, яким позивачеві повідомлено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1988, з 18.07.1988 по 28.08.1989, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу; з 04.09.1989 по 31.10.1990, оскільки наявне виправлення в даті наказу при прийнятті на роботу; з 20.12.1990 по 02.01.1991, з.25.03.1991 по 31.12.1991, оскільки відсутня інформація про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації; з 01.01.1992 по 31.03.1994, з 01.04.1994 по 13.09.1999, оскільки робота в російській федерації; з 01.07.2000 по 28.09.2002, оскільки в реєстрі застрахованих ocіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання відповідно диплома НОМЕР_2 від 16.07.1988 року, оскільки відсутній підпис голови екзаменаційної комісії.
За доданими документами до пільгового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності.
Не працює.
Інші документи передбачені пунктом 3, 8 Порядку №637 відсутні.
Враховуючи вище викладене, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 1 та 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю письмового повідомлення заявниці про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації та відсутністю необхідного страхового стажу.
11 лютого 2025 року ОСОБА_1 втретє звернулася до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, за результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення №46150015684 від 19 лютого 2025 року, яким позивачеві повідомлено, що страховий стаж особи становить 23 роки 1 місяць.
За результатами розгляду документів, до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки трудова книжка оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме:
- з 18.07.1988 по 28.08.1989 - відсутнє повне найменування підприємства, яким прийнято особу на роботу;
- з 04.09.1989 по 31.10.1990 - наявне виправлення дати наказу про зарахування на роботу, не завірене належним чином;
- з 20.12.1990 по 02.01.1991 - період роботи не завірений підписом керівника та відсутнє повідомлення про нездійснення (або призначення) іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, оскільки робота проходила на території іншої держави;
- з 25.03.1991 по 31.12.1991 - дата зарахування на роботу не відповідає даті наказу про зарахування на роботу (13.05.1991) та особа не повідомила про нездійснення (або призначення) іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, оскільки робота проходила на території іншої держави;
- з 09.10.1999 по 28.09.2002 - період роботи не завірений підписом представника центру зайнятості.
Крім того, період не підтверджується відомостями в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування
Повідомлено про необхідність підтвердження записів трудової книжки належним чином оформленими уточнюючими довідками, на підставі первинних документів (із зазначенням реорганізації, у разі необхідності).
До страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності на території росії згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ), а саме: з 01.01.1992 по 31.03.1994 та з 01.04.1994 по 13.09.1999.
Пільговий стаж за Списком №2 - 13 років 9 місяців 24 дні.
До пільгового стажу зараховані всі періоди пільгової роботи згідно довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 01.07.2024 за №55-1082, яка видана ПАТ "АрселорМітал Кривий Ріг".
Право на призначення пенсії відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону у заявниці відсутнє.
На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
ОСОБА_1 вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №46150015684 від 23 грудня 2024 року та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №46150015684 від 19 лютого 2025 року про відмову їй в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки вона досягла необхідного пенсійного віку та має достатній пільговий та страховий стаж, у зв'язку з чим представник позивача звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, суд приходить до висновку, що неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача, тому спірні періоди роботи позивача зараховуються до стажу роботи.
Судом встановлено, що до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки трудова книжка оформлена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме:
- з 18.07.1988 по 28.08.1989 - відсутнє повне найменування підприємства, яким прийнято особу на роботу;
- з 04.09.1989 по 31.10.1990 - наявне виправлення дати наказу про зарахування на роботу, не завірене належним чином;
- з 20.12.1990 по 02.01.1991 - період роботи не завірений підписом керівника та відсутнє повідомлення про нездійснення (або призначення) іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, оскільки робота проходила на території іншої держави;
- з 25.03.1991 по 31.12.1991 - дата зарахування на роботу не відповідає даті наказу про зарахування на роботу (13.05.1991) та особа не повідомила про нездійснення (або призначення) іншою державою пенсійних виплат за зазначений період, оскільки робота проходила на території іншої держави;
- з 09.10.1999 по 28.09.2002 - період роботи не завірений підписом представника центру зайнятості.
Що стосується спірних періодів роботи позивача, суд виходить з наступного.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне положення міститься також і в статті 48 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (стаття 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
Суд зазначає, що норми пункту 3 Порядку передбачають обов'язковість витребування уточнюючих довідок для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію "Про порядок ведення трудових книжок працівників".
Згідно пункту 1.1 Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (пункт 2.2 Інструкції).
Згідно пункту 2.3 Інструкції, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Згідно пункту 2.4 Інструкції, всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.2.10. Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний".
Відповідності до пункту 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку №22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу.
Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним.
Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01 вересня 1985 року по 16 липня 1988 року навчалась в середньому професійно технічному училищі №10 м.Кривого Рогу на денному відділенні за професією «Машиніст крана (кранівника), що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 від 16 липня 1988 року.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20 липня 1988 року працювала в наступні періоди:
- з 18 липня 1988 року по 28 серпня 1989 року машиністом крану четвертого розряду (записи №1-2);
- з 04 вересня 1989 року по 31 жовтня 1990 року машиністом електромостового крану четвертого розряду Новокриворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті (записи №3 - 4);
- з 20 грудня 1990 року по 02 січня 1991 року машиністом-контролером на період відсутності основного працівника (записи №5 - 6);
- з 25 березня 1991 року по 31 березня 1994 року продавцем 3 категорії (записи №7 - 9);
- з 01 квітня 1994 року по 13 вересня 1999 року секретарем, а потім була переведена бухгалтером на Північних електричних мережах АО «Магаданенерго» м.Білібіно (записи №10 - 15);
- з 09 жовтня 1999 року по 28 вересня 2002 року працювала бухгалтером на ФОП « ОСОБА_3 » (Записи №16-17).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачами - 1, 2 при розгляді заяви про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 протиправно не зараховано спірні періоди роботи позивача.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що наявність заборгованості перед органами Пенсійного фонду зі сплати страхових внесків не може бути підставою для відмови в зарахуванні періоду роботи до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків покладено на підприємство - страхувальника, в якому працює застрахована особа.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №46150015684 від 23 грудня 2024 року та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №46150015684 від 19 лютого 2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та необхідності зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до страхового стажу періоди її роботи: з 18 липня 1988 року по 28 серпня 1989 року, з 04 вересня 1989 року по 31 жовтня 1990 року, з 20 грудня 1990 року по 02 січня 1991 року, з 25 березня 1991 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 13 вересня 1999 року, з 09 жовтня 1999 року по 28 вересня 2002 року.
Щодо підстав призначення пенсії за приписами пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд виходить з наступного.
У пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
09 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-І, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення, зокрема жінками, 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
Судом встановлено, що саме це Рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.
Судом встановлено, що станом на лютий 2025 року вона досягла 55-річного віку та має достатній страховий та пільговий стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Натомість відповідачі керуються Законом №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким пенсійний вік становить 55 років та зазначає, що позивач не має права на пенсійну виплату.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, статтею 13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, в статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015 р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом б якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, в Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Крім того, пункт «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено запровадження правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок з 50 років збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.
Вказана норма набула чинності з 01.04.2015 року.
Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року №1-р/2018).
Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ №1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті 3 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме:
застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
А отже ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Проте положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.
Щодо права позивача на призначення та отримання пільгової пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011.
Згідно з частиною 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
За такого правового регулювання та встановлених обставин суд доходить висновку, що пункт 2 частини 2 статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Частиною 1 статті 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління , на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.
Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».
Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява №55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (пункт 74).
Отже, принцип "належного урядування" без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначенні були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок порушення принципу «неналежного урядування».
Аналогічна правова позиція викладена у Рішенні Верховного Суду у справі №360/3611/20 від 21 квітня 2021 року.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо дати призначення пільгової пенсії, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач звернулася до відповідача-1 з заявою про призначення пенсії 22 жовтня 2024 року, тобто у строк не більший, ніж через 3 місяці з дня досягнення пенсійного віку.
Таким чином, відповідно до вимог статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач має право на призначення пенсії за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 17 жовтня 2024 року.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідачем-1 та відповідачем-2 не застосовано більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеної права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Зважаючи на те, що відповідач-1 та відповідач-2 не застосували більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, суд вбачає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від 22.10.2024 року про призначення, нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зарахованих періодів її страхового стажу: з 18 липня 1988 року по 28 серпня 1989 року, з 04 вересня 1989 року по 31 жовтня 1990 року, з 20 грудня 1990 року по 02 січня 1991 року, з 25 березня 1991 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 13 вересня 1999 року, з 09 жовтня 1999 року по 28 вересня 2002 року.
Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доказування покладено на позивача - довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1937,92 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" №9954-6557-0272-0399 від 16 квітня 2025 року.
А отже, пропорційно задоволеним позовних вимогам, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 1737,92 грн. (одна тисяча сімсот тридцять сім гривень дев'яносто дві копійки).
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відповідача-3: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №46150015684 від 23 грудня 2024 року та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №46150015684 від 19 лютого 2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до страхового стажу період навчання з 18 липня 1988 року по 28 серпня 1989 року та періоди її роботи: з 04 вересня 1989 року по 31 жовтня 1990 року, з 20 грудня 1990 року по 02 січня 1991 року, з 25 березня 1991 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 13 вересня 1999 року, з 09 жовтня 1999 року по 28 вересня 2002 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від 22.10.2024 року про призначення, нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зарахованих періодів її страхового стажу: з 18 липня 1988 року по 28 серпня 1989 року, з 04 вересня 1989 року по 31 жовтня 1990 року, з 20 грудня 1990 року по 02 січня 1991 року, з 25 березня 1991 року по 31 березня 1994 року, з 01 квітня 1994 року по 13 вересня 1999 року, з 09 жовтня 1999 року по 28 вересня 2002 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1737,92 грн. (одна тисяча сімсот тридцять сім гривень дев'яносто дві копійки).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник