04 липня 2025 р. Справа № 120/3414/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
14.03.2025 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі пункту 4 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" від 21.10. 2015 № 850;
- зобов'язати відповідача згідно з пунктом 9 Порядку № 850 у місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цього Порядку документів прийняти рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності.
Ухвалою суду від 19.03.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
28.03.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що на час звернення позивача з заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням йому інвалідності ІІ групи, з моменту первинного встановлення інвалідності ІІІ групи, за яку така допомога вже була виплачена у 2011 році, минуло понад два роки. Відповідно до пункту 4 Порядку № 850, виплата одноразової грошової допомоги у більшому розмірі при повторному огляді можлива лише в межах дворічного строку з моменту первинного встановлення інвалідності. Оскільки цей строк був пропущений, правові підстави для повторного призначення допомоги відсутні.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивач з 1993 року до 25.11.2010 проходив службу в підрозділах Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.
25.11.2010 позивача звільнено з посади оперуповноваженого СБНОН Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області в запас Збройних Сил України відповідно до пункту "б" статті 64 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" (через хворобу).
30.05.2011 позивачеві встановлено III групу інвалідності строком на 1 рік та визначено втрату 40 відсотків професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
05.12.2019 позивачу за наслідками первинного огляду встановлено II групу інвалідності та визначено втрату 40 відсотків професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
З метою отримання передбаченої законом одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, 23.07.2020 позивач звернувся з відповідною заявою до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області.
Листом вих. № 216/22-2020 від 29.10.2020 вказана ліквідаційна комісія повідомила позивача про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, до якого було долучено лист Міністерства внутрішніх справ України від 15.10.2020 вих. № 34720/15-2020.
Не погоджуючись з наданою відмовою, позивач повторно звернувся до ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та до Міністерства внутрішніх справ України із заявою щодо нарахування та виплати належної йому грошової допомоги.
05.08.2021 ОСОБА_1 отримав лист від Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України, яким його повідомлено про те, що встановлення II групи інвалідності (2019 рік) відбулося в період понад два роки від дати встановлення III групи інвалідності (2011 рік), що суперечить вимогам пункту 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівникам міліції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.10.2015.
17.09.2021 позивач отримав лист від ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, у якому йшлося про відсутність підстав для повторного направлення до Міністерства внутрішніх справ України матеріалів для виплати одноразової грошової допомоги, адже листом Міністерства внутрішніх справ України від 05.08.2021 повідомлялося про неможливість виплати такої допомоги.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2022 у справі № 120/15220/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2022, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Цим рішенням, зокрема, зобов'язано ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області надіслати до Міністерства внутрішніх справ України документи щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому II групи інвалідності, а також зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження від ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області документів щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги прийняти рішення про призначення такої допомоги або про відмову в її призначенні.
Вказане судове рішення набрало законної сили 04.11.2022.
29.05.2024 позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2022 у справі № 120/15220/21-а шляхом зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України подати звіт про виконання цього судового рішення.
16.09.2024 Міністерством внутрішніх справ України прийнято рішення, яким позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на час звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності ІІ групи, з моменту первинного встановлення інвалідності ІІІ групи, за яку така допомога вже була виплачена у 2011 році, минуло понад два роки.
11.10.2024 Вінницький окружний адміністративний суд ухвалив прийняти звіт Міністерства внутрішніх справ України про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2022.
Відтак, вважаючи протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі пункту 4 Порядку № 850, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з таких мотивів.
На час звернення позивача за отриманням одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до статті 23 Закону № 565-XII та Порядку № 850 (набрав чинності з 31.10.2015), пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі ? Закону №580-VIII) визнано таким, що повністю втратив чинність Закон № 565-XII.
Водночас за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом № 565-XII зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII.
До набрання чинності Законом № 580-VIII, тобто до 07.11.2015, право та порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано статтею 23 Закону № 565-ХІІ та Порядком № 850 відповідно.
За правилами статті 23 Закону № 565-XII, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, ? у разі встановлення інвалідності II групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На реалізацію вимог статті 23 Закону № 565-XII Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 21.10.2015 № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, якою затвердив Порядок № 850, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі ? грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Підпунктом 2 пункту 3 Порядку № 850 також визначено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, ? у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, ? у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, ? у разі встановлення інвалідності III групи.
Перелік документів, які необхідно подати працівнику міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, визначений у пункті 7 вказаного Порядку.
Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС України в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги (пункту 8 Порядку № 850).
Згідно із пунктом 9 Порядку № 850 МВС України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови ? для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
За вимогами пункту 10 Порядку № 850 грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС України рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС України.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин за позивачем, як колишнім працівником ОВС, у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності право на отримання одноразової грошової допомоги зберігалось згідно із пунктом 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII.
При цьому механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі ? грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції щодо процедури, умов, розмірів, а також строків, визначається Порядком № 850.
Разом з цим, відповідно до пункту 4 Порядку № 850, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Суд враховує, що за своєю суттю одноразова грошова допомога є одноразовою виплатою, гарантованою державою у зв'язку із, зокрема, встановленням інвалідності працівникові міліції, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в ОВС.
Водночас суд зауважує, що право на отримання грошової допомоги та право отримання допомоги в більшому розмірі (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) у зв'язку із виникненням обставин, з якими законодавець пов'язує збільшення її розміру, є різними правовими поняттями.
Отже, процедура перегляду розміру вже призначеної та виплаченої одноразової грошової допомоги у зв'язку зі зміною обставин, наданням нових документів, передбачає виплату лише різниці між виплаченою та нарахованою сумою у зв'язку із встановленням згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності під час повторного огляду.
Визначення у такій процедурі строків є важливим для правового регулювання таких відносин, оскільки за загальним правилом суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються та припиняються у певний час. Строки дисциплінують учасників правових відносин, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
До того ж суд бере до уваги те, що положеннями статті 23 Закону № 565-XII, які втратили чинність із набранням чинності Законом № 580-VII, не було передбачено права працівника ОВС на виплату одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, з урахуванням раніше виплаченої суми, у зв'язку із підвищенням групи чи визначенням іншої причини інвалідності або збільшенням відсотку втрати працездатності під час повторного огляду МСЕК.
Такий механізм визначений лише Порядком № 850, пункт 4 якого визначає умови, коли здійснюється виплата допомоги та передбачає дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми.
Однак, на думку суду, хоча положення Закону України "Про міліцію" № 565-XII втратили чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" № 580-VIII, відповідно до пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII за колишніми працівниками органів внутрішніх справ, які були звільнені зі служби до набрання чинності зазначеним законом, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону № 565-XII. Реалізація цього права відбувається відповідно до механізму, встановленого Кабінетом Міністрів України, а саме ? Порядком № 850, який було затверджено постановою КМУ від 21.10.2015.
У свою чергу, вказаний Порядок № 850 передбачає два різні за своєю суттю механізми виплати одноразової грошової допомоги:
- виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з первинним встановленням інвалідності, що настала внаслідок проходження служби в органах внутрішніх справ, яка залежно від групи інвалідності здійснюється у розмірі, визначеному пунктом 3 цього Порядку;
- виплату різниці (доплати) у разі, якщо особі, якій раніше вже було призначено одноразову грошову допомогу, у подальшому під час повторного огляду МСЕК протягом двох років встановлюється вища група інвалідності або інша причина інвалідності, або більший відсоток втрати працездатності. Цей механізм регулюється виключно пунктом 4 Порядку № 850 та застосовується лише у разі безперервного статусу інваліда, який підтверджується щорічними оглядами МСЕК або безстроковим встановленням інвалідності.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності 30.05.2011 строком на один рік і відповідно до довідки МСЕК інвалідність підлягала перегляду після спливу зазначеного строку. Водночас у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що із закінченням строку дії третьої групи інвалідності позивач мав чинний статус особи з інвалідністю або ж проходив повторні огляди МСЕК з метою продовження встановленої у 2011 році групи інвалідності. Звідси випливає, що з моменту завершення дії встановленої у 2011 році інвалідності, позивач втратив правовий статус особи з інвалідністю.
Відтак погоджується з доводами позивача про те, що встановлення йому 05.12.2019 другої групи інвалідності вважається первинним встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а не її переглядом або підвищенням у межах існуючого статусу.
Цей факт також підтверджується формулюванням у самій довідці МСЕК від 05.12.2019, де зазначено саме про "первинний огляд", що свідчить про те, що особа на момент звернення до МСЕК не мала діючого статусу особи з інвалідністю, а отже, інвалідність встановлювалася вперше ? незалежно від того, що подібний статус у неї вже був у минулому.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що у даному випадку підлягає застосуванню механізм виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з первинним встановленням інвалідності ІІ групи, як це передбачено пунктом 3 Порядку № 850.
Водночас пункт 4 Порядку № 850, який встановлює дворічний строк для перегляду розміру вже призначеної допомоги і з посиланням на який відповідач обґрунтовує свою позицію у цьому спорі, не поширюється на такі правовідносини, оскільки відсутній юридичний зв'язок між інвалідністю, встановленою у 2011 році, та тією, що була встановлена у 2019 році ? з урахуванням тривалого проміжку часу, протягом якого статус інваліда не підтримувався та не підтверджувався.
Отже, на переконання суду, дворічне обмеження, передбачене пунктом 4 Порядку № 850, не є застосовним у даному випадку, а тому позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у повному обсязі, передбаченому Порядком № 850 для ІІ групи інвалідності, як за первинним встановленням інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Також суд зазначає, що Верховний Суд розглядав справу щодо застосування положень статті 23 Закону № 565-XII та пункту 4 Порядку № 850. Зокрема, у постанові від 22.10.2020 у справі № 711/1837/18 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків:
(1) із втратою чинності з 07.11.2015 Законом № 565-XII право на отримання одноразової грошові допомоги за працівниками міліції збереглося відповідно до пункту 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VII і здійснюється в порядку та на умовах, визначених Порядком № 850;
(2) Закон № 565-XII, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VII, так само як і Закон № 580-VII не містять положень щодо можливості отримання відповідною категорією осіб одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми;
(3) положення щодо отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням працівникові міліції під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду та міститься виключно у пункті 4 Порядку № 850;
(4) передбачені пунктом 4 Порядку № 850 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності застосовуються починаючи з 31.10.2015 ? з дня набрання чинності вказаним Порядком;
(5) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності незалежно від дати, коли їх встановлено вперше до 31.10.2015 чи після.
Суд вважає наведені вище правові висновки такими, що підлягають застосуванню до спірних відносин у цій справі і підтверджують правомірність заявлених позовних вимог.
Відтак відмова Міністерства внутрішніх справ України у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, обґрунтована посиланням на пункт 4 Порядку № 850, базується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому визнається судом протиправною.
Обираючи спосіб захисту порушених прав позивача, суд враховує, що правосуддя за своєю суттю є таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
У рішенні від 10 квітня 2008 року "Вассерман проти Росії" ЄСПЛ звернув увагу на те, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством.
Відтак, оскільки відповідач без законних підстав відмовив у виплаті позивачу спірної одноразової грошової допомоги, спірні правовідносини між сторонами фактично виникли і тривають з 2020 року, позивач не вперше звертається до суду, а під час розгляду справи не встановлено будь-яких інших обставин, які б могли вплинути на можливість прийняття рішення щодо виплати такої грошової допомоги, суд доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не суперечить вимогам закону та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити.
Позивач також просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, у випадку задоволення позову.
В контексті цього питання суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Тобто необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення вирішується судом залежно від обставин кожної адміністративної справи та є його розсудом, а не обов'язком.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у статті 14 КАС України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За обставинами справи позивач вже звертався до суду з аналогічним питанням, яке було розглянуто у справі № 120/15220/21-а, за результатами якої рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.05.2022, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2022, було зобов'язано ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області надіслати до Міністерства внутрішніх справ України документи для вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги, а також зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України у місячний строк після надходження документів прийняти відповідне рішення ? про призначення такої допомоги або про відмову в її призначенні.
Проте, як убачається з матеріалів справи, рішення суду, що набрало законної сили ще 04.11.2022, фактично було виконано через тривалий період часу ? шляхом прийняття рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги від 16.09.2024, тобто майже через два роки з моменту набрання чинності вказаним судовим рішенням. При цьому позивач змушений був звертатися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, що свідчить про очевидне зволікання з боку відповідача у належному та своєчасному виконанні судового рішення, а також відсутність належної ініціативи у добровільному виконанні обов'язку, покладеного на нього рішенням суду.
Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням цього рішення у порядку, передбаченому частиною першою статті 382 КАС України, з покладенням на відповідача обов'язку подати звіт про виконання рішення у зобов'язальній частині.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295, 381, 382 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства внутрішніх справ України про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги на підставі пункту 4 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" від 21.10. 2015 № 850.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України згідно з пунктом 9 Порядку № 850 у місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цього Порядку документів прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності.
Встановити судовий контроль за виконанням цього рішення шляхом зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України протягом двох місяців з дня набрання чинності цим рішенням подати звіт про його виконання.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Міністерство внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, місцезнаходження: вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601).
Повне рішення суду складено 04.07.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович