м. Вінниця
03 липня 2025 р. Справа № 120/12108/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернулася її представниця до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представниця позивачки зазначила, що її довірителька 22 липня 2024 року звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 29 липня 2024 року № 023830029619 позивачці відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах з огляду на недосягнення нею необхідного пенсійного віку.
Представниця позивачки не погоджується із таким рішенням пенсійного органу та вказує на те, що воно суперечить рішенню Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-5/2018 (746/15), яким визнано неконституційною статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відтак, на думку представниці позивачки, до спірних правовідносин застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в попередній редакції, а тому пенсійним органом безпідставно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Ухвалою від 18 вересня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачам встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
01 жовтня 2024 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 22 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася за місцем знаходження територіального відділу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Згідно з принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. За результатами розгляду даного звернення 29 липня 2024 року прийнято рішення № 023830029619 про відмову в призначенні пенсії в зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку (55 років).
Враховуючи наведене, представник цього відповідача вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області правомірно відмовлено позивачці в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
11 жовтня 2024 року представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до пункту 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком на пільгових умовах призначається зокрема водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Станом на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивачка не досягла віку, встановленого пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", - 55 років, адже вік ОСОБА_1 на момент звернення становив 49 років 11 місяців 17 днів.
Відтак, на думку цього відповідача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Дослідивши обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
22 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
29 липня 2024 року цим пенсійним органом прийнято рішення № 023830029619, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зі змісту цього рішення слідує, що пенсійний вік, визначений пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 55 років, а вік заявниці - 49 років 11 місяців 17 днів. Тобто, підставою для відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах слугувала відсутність у заявниці встановленого статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку, що становить 55 років.
Надаючи правову оцінку рішенню пенсійного органу, що оскаржується, суд зважає на таке.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону, а з 01 квітня 1992 року - в повному обсязі.
01 січня 2004 року набув чинності Закон № 1058-ІV.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VІІІ, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 8 частини другої статті 14 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
За приписами статті 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України, статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнано неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення такого рішення. При цьому рішенням передбачено, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.
Відтак на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин існувала колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, з однієї сторони, та Законом № 1058-ІV, з іншої, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Тому, оскільки норми названих нормативних актів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Визначаючись із тим, нормами якого нормативного акту слід керуватися під час призначення пенсії позивачці, суд враховує правові висновки Верховного Суду, сформовані за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20.
Так, розглядаючи вказану справу, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Згідно з частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам зразкової адміністративної справи № 360/3611/20.
Отже, враховуючи положення частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися правовими висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20.
Таким чином, доводи пенсійного органу щодо відсутності у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням відповідного віку є необґрунтованими.
Відтак рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 023830029619 від 29 липня 2024 року, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на те, що суд дійшов висновку щодо протиправності рішення № 023830029619 від 29 липня 2024 року, тому задоволенню підлягає також похідна вимога, що залежить від задоволення основної вимоги, яка стосується зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах.
На переконання суду, для призначення позивачці пенсії наявні усі передумови, визначені чинним пенсійним законодавством, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачки саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області слід зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах.
Водночас відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головне управління пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити пенсію позивачці, адже, як встановлено судом, права ОСОБА_1 порушено саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а тому саме цей територіальний орган Пенсійного фонду повинен відновити порушені права позивачки.
При цьому слід врахувати те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивачка досягла пенсійного віку 05 серпня 2024 року, тому пенсію позивачці слід призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 06 серпня 2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
В силу приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представницею позивачки, суд доходить висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачкою при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією від 13 вересня 2024 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак з огляду на те, що позивачкою при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, а тому на її користь слід стягнути 605,60 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивачка звернулася до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 1211,20 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.
А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Визначаючись із тим, чи наявні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.
Про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак на підтвердження обставин щодо складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Представницею позивачки, окрім договору про надання правової допомоги та свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю, не подано до суду будь-яких інших обов'язкових доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а тому відсутні підстави для відшкодування таких витрат.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 023830029619 від 29 липня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 06 серпня 2024 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
Відповідачі:
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, буд. 15; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 20551088)
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, буд. 22; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)
Рішення суду в повному обсязі складено 03.07.2025
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович