про залишення позовної заяви без руху
04 липня 2025 р. Справа № 120/9034/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, перевіривши в м. Вінниці матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Липовецької міської ради (код ЄДРПОУ 04325957, місцезнаходження: вул. Василя Липківського, буд. 30, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
30.06.2025 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про:
- визнання протиправним та скасування рішення № 2163 від 23.12.2024 щодо розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0522280300:03:000:1688 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Богданівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов'язання відповідача виконати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.09.2022 в частині обов'язковості врахування висновку суду щодо розгляду клопотання про затвердження позивачу проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0522280300:03:000:1688 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Богданівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Перевіривши вказану позовну заяву та додані до неї матеріали, приходжу до висновку, що заяву належить залишити без руху з огляду на таке.
Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Водночас положення статей 160, 161 КАС України поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недодержання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
У позовній заяві зазначається: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п. 4, п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України).
Статтею 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду. Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача-суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Наведене узгоджується з повноваженнями суду при вирішенні справи. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, для прийняття рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії суд неодмінно повинен встановити факт неправомірності його рішення, дії чи бездіяльності та порушення такими рішеннями, діями або бездіяльністю прав, свобод та інтересів позивача.
Згідно з прохальною частиною позовної заяви позивач просить суд зобов'язати відповідача виконати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.09.2022 в частині обов'язковості врахування висновку суду щодо розгляду клопотання про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0522280300:03:000:1688 площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Богданівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Тобто вказана вимога за своїм змістом полягає у примушуванні відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а тому не може бути предметом окремого судового розгляду.
В силу приписів статті 370 КАС України та статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Відтак невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності. Суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховоного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.
З матеріалів позовної заяви можливо побачити, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.09.2022 у справі № 120/4021/22 визнано протиправною бездіяльність Липовецької міської ради щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою проекту щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0522280300:03:000:1689 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Богданівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Зобов'язано Липовецьку міську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0522280300:03:000:1688 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Богданівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту) та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КАС України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З аналізу наведених законодавчих норм слідує, що неможливо зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого (нового) судового рішення в іншій справі, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому законом, зокрема на підставі виконавчого листа суду, який ухвалив відповідне рішення.
Також суд зазначає, що процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтями 381-383 КАС України.
Зокрема, відповідно до частин першої-другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, наведені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову.
Суд наголошує, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому нормами процесуального закону, та не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є фактичне спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Суд звертає увагу на те, що захист порушеного права особи на отримання безумовного виконання судового рішення, яке гарантується державою відповідно до статті 129-1 Конституції України, через звернення до суду у порядку судового контролю, порівняно з ініціюванням вирішення судом нового публічно-правового спору, має низку переваг для такої особи, зумовлених положеннями, зокрема, статей 383 та 249 КАС України, а саме, відсутність обов'язку сплачувати судовий збір, оперативність розгляду (заява в порядку судового контролю підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання; неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви) та ефективність виконання (за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє окрему ухвалу і направляє її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону).
Враховуючи наведені у позовній заяві обставини, а також проаналізовані вище положення законодавства, суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений можливості в межах адміністративної справи № 120/4021/22 звертатися до суду в порядку ст.ст. 382, 383 КАС України з метою забезпечення виконання рішення суду, якщо вважає, що таке рішення не виконується відповідачем або виконується неналежним чином.
Крім того, судом встановлено, що з метою забезпечення примусового виконання рішення суду в цій частині позивач отримав виконавчі листи в адміністративній справі за № 120/4021/22 та ним було пред'явлено виконавчі листи до примусового виконання в межах відповідних строків.
Отже, обраний позивачем спосіб судового захисту є процесуально неналежним, оскільки спрямований на спонукання до виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, а не на вирішення нового публічно-правового спору.
При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 295/13613/16-а, від 26 травня 2020 року у справах № 522/5265/17, № 522/1828/17.
Отже, у зазначеному вигляді заявлені позовні вимоги не відповідають положенням ч. 1 ст. 5 КАС України, а також не узгоджуються з повноваженнями адміністративного суду, визначеними у ч. 2 ст. 245 КАС України за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Ще більшої ваги такі недоліки набувають з огляду на положення ч. 2 ст. 9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відтак, позивач має уточнити позовну заяву, зокрема формулювання прохальної частини позовної заяви, та чітко визначити похідну вимогу, пов'язану із зобов'язанням відповідача вчинити відповідні дії, враховувавши при цьому наведені вище висновки суду.
За змістом частини першої, другої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160 КАС України, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене позовну заяву ОСОБА_1 належить залишити без руху з наданням позивачу часу для усунення виявлених судом недоліків, про які зазначено в цій ухвалі.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 171, 256, 293, 294 КАС України, -
1. Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, протягом 10 (десяти) днів з дня вручення (отримання) копії ухвали.
3. Копію ухвали надіслати (вручити) позивачу - для відома та виконання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя Сало Павло Ігорович