м. Вінниця
04 липня 2025 р. Справа № 120/12331/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправними діями відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позивач, наголошує, що відповідачем було невчасно здійснено остаточний розрахунок. Відтак, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку.
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зокрема, наголосив, що розрахунок середнього заробітку здійснюється у межах шести місяців, а позивачем вказане право уже реалізовано.
Окрім того, відповідачем було подано клопотання про залишення позову без розгляду у порядку п. 3 ч. 1 ст. 240 КАС України, мотивоване тим, що позивач уже звертався до суду із вказаними позовними вимогами, що були предметом розгляду у справі № 120/15175/23.
Суд зазначає, що вказана заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд встановив, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.09.2024 року у справі № 120/15175/23 надано оцінку протиправності дій військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку виплат, фактично здійснених на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року по справі № 120/8388/20-а
Натомість, у даній справі позивач звернувся до суду з приводу визнання протиправності бездіяльності відповідача щодо не нарахування середнього заробітку за час порушення строків здійснення остаточної виплати, що була здійснена на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.02.2024 року у справі № 120/15176/23.
Відтак, вказані справи не є тотожними та містять різний предмет та підстави позову.
Тобто, відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи, суд встановив наступне.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2019 року № 284-ос позивача виключено зі списків особового складу з 23.08.2019 року.
Не погоджуючись з проведеним розрахунком при звільненні, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Так, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.02.2024 року у справі № 120/15176/23 відповідачем 22.06.2024 року здійснено позивачеві нарахування коштів у розмірі 54289,99 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо не виплати середнє грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку протиправними відповідно до норм ст. 117 КЗпП, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 2, 4 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (в редакції на час виключення позивача зі списків), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини, має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
С враховує, що за приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Статтею 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ від 01.07.2022 року визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Суд наголошу, що зміни у ст. 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу.
З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність, але за період не більше ніж за шість місяців.
Суд акцентує увагу на тому, що стягнення з уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк виплат, на отримання яких працівники мають право відповідно до державних гарантій.
Разом з тим, судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від у справі № 120/15175/23 з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Тобто, позивачем уже отримано від відповідача грошову компенсацію у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як відповідальність відповідача за те, що відповідач після звільнення позивача зі служби не провів із ним остаточного розрахунку згідно вимог статей 47, 116 КЗпП України.
При цьому, слід зазначити, що подальша доплата військовою частиною НОМЕР_1 на користь позивача "індексації-різниці" грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу у розмірі 4420,71 грн. в місяць за період з 01.03.2018 по 23.08.2019, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/15176/23 - не створює для відповідача нового обов'язку для застосування статті 117 КЗпП України і повторного стягнення в користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ні за період з 24.08.2019 року по 22.06.2024 року, як про це просить позивач, ні за шестимісячний період, оскільки такий уже охоплений попередній рішенням про стягнення середнього заробітку.
Тобто, звертаючись до суду із цим позовом позивач повторно бажає реалізувати таке право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати донарахованої суми, незважаючи на те, що йому було достеменно відомо, що остаточного розрахунку (нарахування усіх належних йому виплат) здійснено не було.
Суд вважає за доречне вказати, що повторне застосування такої санкції не допускається, оскільки середній заробіток за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому, незважаючи на донарахування суми грошового забезпечення, відповідача вже притягнуто до фінансової відповідальності за такі дії.
Подібна правова позиція висвітлена, зокрема у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2023 року у справі № 380/18566/22 та П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.03. 2024 року у справі № 420/30733/23.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, зважаючи на вказані обставини, судом не встановлено підстав для притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої вимогами статті 117 КЗпП України.
Таким чином, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відтак, підстави для розподілу судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович