Номер провадження 22-ц/821/963/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №704/89/25 Категорія: 304090000 Дьяченко Д. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
04 липня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісова Т.Л.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява обґрунтована тим, що 05.11.2023 року між ТОВ «Качай гроші» та відповідачкою укладено договір кредитної лінії № 00-10139753 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Всупереч умов договору № 00-10139753 від 05.11.2023 року відповідачка взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, в результаті чого заборгованість у розмірі 48125,00 грн., яка складається з 13125,00 грн. - заборгованість по кредиту, 35000,00 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
22.01.2024 року ТОВ «Качай гроші» та ТОВ «Макс Кредит» уклали договір факторингу № 22-01/2024, згідно умов якого, ТОВ «Макс Кредит» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 00-10139753 від 05.11.2023 року.
16.08.2024 року ТОВ «Макс Кредит» та позивач уклали договір факторингу № 16082024 -МК/ЕЙС згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 00-10139753 від 05.11.2023 року.
В зв'язку з вищевикладеним, Товариство просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 00-10139753 від 05.11.2023 року в розмірі 48125,00 грн.; судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 березня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на корись ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 00-10139753 від 05.11.2023 року у розмірі 48125,00 коп., яка складається з наступного: 13125,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 35000,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на корись ТОВ «ФК «Ейс» судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, в задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення заборгованості відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення є незаконне, не обґрунтоване, ухвалене без з'ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
05.11.2023 року між ТОВ «Качай гроші» та відповідачкою був укладений договір кредитної лінії № 00-10139753, за умовами договору сторони погодили строк кредитування 16 днів.. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дату повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Наданий позивачем витяг реєстру боржників до договору факторингу не може вважатися належним доказом наявності заборгованості, та суперечить ст. 18 ЗУ «Про споживче кредитування».
Також, суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з відповідачки 7000,00 грн. витрат на правничу допомогу, оскільки даний розмір нічим не підтверджений.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс».
ТОВ «ФК «Ейс» подало до суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Тальнівського районного суду Черкаської області - залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, а дана справа в цілому розглянута з повним з'ясуванням фактичних обставин справи. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс».
Позивач вважає, що доводи і аргументи на яких ґрунтуються вимоги апелянта, як на підставу для зміни рішення суду першої інстанції, є суб'єктивною думкою сторони апелянта, яка суперечить нормам цивільного законодавства та низки правових позицій викладених у постановах Верховного Суду, є недоведені, необґрунтовані, безпідставні та не повинні братися до уваги суду.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не повністю відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2023 року між ТОВ «Качай Гроші» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 00-10139753 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі 12500 грн. на умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Строк дії кредитної лінії становить 120 днів. Позичальник зобов'язаний повернути кредит кредитодавцю 04 березня 2024 року (п. 1.3 договору). Стандартна процентна ставка складає 2,50 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору становить 4223,81%, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 43125, 00 грн.
Відповідно до інформації АТ «Державний ощадний банк України» від 27.02.2025 року кошти в сумі 12500 грн. були перераховані на ім'я ОСОБА_1 на її банківську платіжну картку.
22.01.2024 року між ТОВ «Качай Гроші» та ТОВ «Макс Кредит» було укладено договір факторингу № 22-01/2024 відповідно до якого ТОВ «Макс Кредит» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 00-10139753 від 05.11.2023 року.
16.08.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК» Ейс» було укладено договір факторингу № 16082024-МК/ЕЙС згідно з яким позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 00-10139753 від 05.11.2023 року.
Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 16082024-МК/ЕЙС від 16.08.2024 року від ТОВ «Макс Кредит» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 48125,00 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 22- 01/2024 від 22.01.2024 року.
Відповідач ОСОБА_1 не виконує взяті на себе зобов'язання за умовами договору № 00-10139753 від 05.11.2023 року, кредитні кошти не повертає, в наслідок чого утворилась заборгованість, в розмірі 48125,00 грн., яка складається з наступного: 13125 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 35000,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що умови договору № 00-10139753 від 05.11.2023 року за яким позивач набув право грошової вимоги, ОСОБА_1 виконані не були. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язалася повернути кредит, сплатити відсотки за користування ним та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах передбачених договорами.
Правовою підставою заявлених ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» вимог є положення цивільного законодавства, які регулюють зобов'язальні правовідношення.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» підтвердило процесуальний статус позивача щодо права вимоги за кредитним договором № 00-10139753 від 05.11.2023 року, що підтверджується вище наведеними договорами факторингу.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо повернення коштів та сплати процентів за користуванням ним, в наслідок чого вона має заборгованість, яка підлягає сплаті.
Колегія суддів не повністю погоджується з висновком суду першої інстанції в частині розміру стягненої суми заборгованості, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Перевіривши докази надані позивачем, колегія суддів не погоджується з розрахунком заборгованості по кредиту та стягнення з відповідача ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитом в розмірі 48125,00 грн., виходячи з наступного.
05.11.2023 року між ТОВ «Качай Гроші» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 00-10139753 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі 12500 грн. Строк дії кредитної лінії становить 120 днів. Позичальник зобов'язаний повернути кредит кредитодавцю 04 березня 2024 року (п. 1.3 договору). Стандартна процентна ставка складає 2,50 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору становить 4223,81%, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 43125, 00 грн.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про збільшення тіла кредиту з 12500 грн. до 13125,00 грн.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором кредитної лінії № 00-10139753 від 05.11.2023 року суперечить вищевказаним умовам договору кредитної лінії. В даному розрахунку вказана заборгованість станом на 16.08.2024 року у сумі 48125,00 грн.
Нарахування та стягнення із ОСОБА_1 процентів за користування кредитами поза визначеними строками суперечить вищевказаним вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду. Вимоги про стягнення відсотків згідно статті 625 ЦК України позивачем не заявлялися.
Однак суд першої інстанції на вказане увагу не звернув та прийшов до помилкового висновку про наявність заборгованості за договором № 00-10139753 року в сумі 48125,00 грн., яка складається з 13125,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу та 35000 грн. - сума заборгованості за відсотками, оскільки докази цього в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13.
Колегія суддів зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Оскільки кредит надавався відповідачу строком з 05.11.2023 року до 04.03.2024 року в розмірі 12500,00 грн., сторони узгодили розмір нарахованих відсотків за цей період, апеляційний суд вважає про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії № 00-10139753 від 05.11.2023 року в розмірі 43125,00 грн.. який складається з 12500,00 - тіло кредиту та 30000,00 грн. - проценти за користування кредитом.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, до скасування та ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач при подачі позовної заяви позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 року у справі №2040/6747/18.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав копію договору про надання правничої допомоги № 2211/Е від 22.11.2024 року, копію додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги; копію угоди 11 до договору про надання правничої допомоги; акт прийому-передачі наданих послуг від 22.11.2024 року; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; копію довіреності від 04.12.2024 року (а.с.71-77).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на корить ТОВ «ФК «Ейс» понесені у даній справі в суді першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у розмірі 3000 грн.
Разом з тим, колегія судді не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині вирішення питання про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача судових витрат в розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 703/686/15-ц (провадження № 6-152цс17).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має ІІ групу інвалідності з 26.04.2019 року безтерміново, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААБ № 458643 (а.с. 123-124).
Проте, суд першої інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно стягнув судовий збір з відповідача, який є особою з інвалідністю IІ групи та відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати.
Оскільки ОСОБА_1 , відповідно до наданого посвідчення є інвалідом ІІ групи, судові витрати сплачені позивачем при подачі позовної заяви до суду підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 березня 2025 року до скасування з ухвалення нової постанови, якою позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають до часткового задоволення.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 20 березня 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії №00-10139753 від 05 листопада 2023 року у розмірі 43125,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Ейс» понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір в розмірі 2170,70 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді