Справа № 761/13934/25
Провадження № 2-а/761/652/2025
04 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.,
при секретарі: Харечко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення; закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,
У квітні 2025р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до відповідача Департаменту патрульної поліції, в якому просила суд:
- постанову серія ЕНА № 4363820 від 27 березня 2025р. по справі про адміністративне правопорушення про застосування до позивачки стягнення у виді штрафу в розмірі 340,0 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо позивачки - закрити.
Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що її було притягнуто до відповідальності з недотриманням встановленого порядку, постанова прийнята з порушенням її прав та чинного законодавства, є необґрунтованою, незаконною та підлягає скасуванню. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності стало те, що 27 березня 2025р., керуючи транспортним засобом марки «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 , в межах населеного пункту м. Київ, бул. Лесі Українки, 20, перевищила встановлені обмеження руху та рухалася зі швидкістю 78 км/год, яку було встановлено лазерним вимірювачем TruCam LTI № ТС008393, БК-472703, 473638, чим порушила п. 12.4 ПДР України, за що передбачена відповідальність згідно з ч.1 ст. 122 КУпАП.
Разом з тим, на думку позивачки стороною відповідача, під час складання відповідної постанови не було надано позивачці належні і допустимі докази того, що нею вчинено правопорушення саме в межах населеного пункту та відповідачем не було вжито всіх заходів для повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, що мали значення для вирішення її в точній відповідності з законом, а тому вона вимушена була звернутися до суду з даним адміністративним позовом, з метою захисту своїх порушених прав.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.
22 квітня 2025р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про усунення недоліків.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 травня 2025р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників.
06 травня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог, наполягаючи на тому, що оскаржувана постанова про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності винесена з дотриманням положень чинного законодавства України, при цьому доводи сторони позивача про відсутність доказів, які б підтверджували наявність складу адміністративного правопорушення є помилковими.
12 травня 2025р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій сторона позивача, заявлені позовні вимоги підтримала, зазначивши, що надані стороною відповідача, в якості доказів фотографії, та відеозапис є неналежними доказами, не містять відомостей про дату вчинення правопорушення, час та місце, відсутні посилання на здійснення вимірювання швидкості руху транспортних засобів, в зоні дії дорожнього знаку 5.76 ПДР України.
19 травня 2025р. на адресу суду надійшла заява сторони позивача про уточнення позовних вимог.
26 травня 2025р. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що доводи сторони відповідача наведені у відзиві на позов, стороною позивача спростовані не були.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 червня 2025р. відмовлено в прийнятті до розгляду заяви позивачки про уточнення позовних вимог, поданої до суду 19 травня 2025р.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 27 березня 2025р. інспектором 2 взводу 4 роти 4 батальйону полку 1 Управління патрульної поліції у м. Києві Ящуком О.Л. було винесено відносно позивачки ОСОБА_1 постанову серія ЕНА № 4363820, якою було притягнуто позивачку до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності стало те, що 27 березня 2025р. о 10:06:17 позивачка, керуючи транспортним засобом марки «BMW» д.н.з. НОМЕР_1 , в межах населеного пункту м. Київ, бул. Лесі Українки, 20, допустила перевищення швидкості руху в населеному пункті, більше ніж на 28 км/год., а саме автомобіль рухався зі швидкістю 78 км/год. (швидкість руху вимірювалась приладом TruCam LTI № ТС008393, БК-472703, 473638 ), чим порушила вимоги п. 12.4 ПДР України, за що передбачена відповідальність згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Вимоги пункту 12.4 ПДР України встановлюють, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину…, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позивачка в своєму адміністративному позові вказувала, що ПДР України не порушувала, рухалася з дозволеною швидкістю. Крім того, зазначила, що оскільки співробітники відповідача не врахували її пояснення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та не надали жодного доказу на підтвердження факту вчинення нею адміністративного правопорушення, саме в межах населеного пункту, на її думку було порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення та не вжито всіх заходів для повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставини справи, що мали значення для вирішення її в точній відповідності із законом.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема статті 122-126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII.
За приписами п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Поліція відповідно до покладених нею завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (п. 11 ч. 1 ст. 23).
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07 листопада 2015р. за № 1395.
У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (абз 1 п. 4 розділ 1 Інструкції).
Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч.ч 2, 4 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.
Відповідно до частини 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з положеннями п. 2.3 розд. 2 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний, серед іншого, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Пунктом 1.9 розд. 1 ПДР України, встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КУпАП протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, перевiрка документiв особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технiчних приладiв i технiчних засобiв, що мають функцiї фото- i кiнозйомки, вiдеозапису, засобiв фото- i кiнозйомки, вiдеозапису.
Згідно оскаржуваної постанови, позивачку було притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що вона керуючи вище зазначеним транспортним засобом, перевищила швидкість руху на 28 км/год, чим порушила п. 12.4 ПДР України, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, при цьому швидкість руху вимірювалась приладом TruCam LTI № ТС008393.
Позивачка, як на підставу скасування оскаржуваної постанови посилалася на те, що надані стороною відповідача, до відзиву на позов фотографії з її автомобілем, який рухався по дорозі, був відсутній відповідний попереджувальний дорожній знак 5.76 ПДР України.
Проте, суд звертає увагу, що згідно відомостей із сайту Департаменту патрульної поліції Національної поліції України http://patrol.police.gov.ua/2021/03/19/prylady-trucam-zbilshuyemo-kilkist-dilyanok-na-yakyh-patrulni-vymiryuvatymut-shvydkist/, вказана вище ділянка дороги внесена до переліку ділянок автодоріг держави, на яких територіальні (відокремлені) підрозділи ДПП здійснюють контроль швидкісного режиму за допомогою лазерних вимірювачів швидкості TruCam та для інформування учасників дорожнього руху встановлено відповідні дорожні знаки.
Крім того, як вбачається з фото технічного засобу TruCam LTI № ТС008393, яким в автоматичному режимі зафіксовано правопорушення, на ньому містяться дані щодо місця вчинення правопорушення, дати та час, зазначені відповідні координати GPS.
Позивачка у відповіді на відзив також наголошувала, що наданий відповідачем відеозапис до відзиву на позов не є допустимим доказом в розумінні КАС України.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів встановлено Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003р. № 851-IV.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка.
Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи.
Електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Засвідчення чинності відкритого ключа - процедура формування сертифіката відкритого ключа.
Засіб електронної ідентифікації - матеріальний та/або нематеріальний об'єкт, який містить ідентифікаційні дані особи і використовується для автентифікації особи в інформаційно-комунікаційних системах.
Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - засіб електронного підпису чи печатки, що відповідає вимогам, встановленим частинами першою - четвертою статті 19 цього Закону.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про електронні довірчі послуги» засоби кваліфікованого електронного підпису чи печатки за допомогою відповідних технічних та процедурних засобів повинні забезпечувати:
- надійний рівень конфіденційності особистих ключів під час їх генерації, зберігання та створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки;
- належний рівень унікальності пари ключів, які вони генерують;
- надійний рівень неможливості обчислення значення особистого ключа на основі відкритої інформації та надійний захист кваліфікованого електронного підпису чи печатки від підроблення шляхом використання наявних на даний момент технологій;
- можливість надійного захисту підписувачем чи створювачем (уповноваженим представником створювача) електронної печатки особистого ключа від використання іншими особами.
Засоби кваліфікованого електронного підпису чи печатки не повинні змінювати електронні дані, з якими пов'язаний такий підпис чи печатка, або перешкоджати доступу підписувача чи створювача (уповноваженого представника створювача) електронної печатки до таких електронних даних перед накладанням на них кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікована електронна довірча послуга формування, перевірки та підтвердження чинності кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки включає:
- створення умов для генерації пари ключів особисто підписувачем чи створювачем (уповноваженим представником створювача) електронної печатки за допомогою засобу кваліфікованого електронного підпису чи печатки;
- формування кваліфікованих сертифікатів електронного підпису чи печатки, що відповідають вимогам цього Закону, та видачу їх користувачу електронної довірчої послуги;
- скасування, блокування та поновлення кваліфікованих сертифікатів електронного підпису чи печатки у випадках, передбачених цим Законом;
- перевірку та підтвердження чинності кваліфікованих сертифікатів електронного підпису чи печатки шляхом надання третім особам інформації про їхній статус та відповідність вимогам цього Закону;
- надання доступу до сформованих кваліфікованих сертифікатів електронних підписів та печаток шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті кваліфікованого надавача електронних довірчих послуг, за умови згоди підписувача чи створювача електронної печатки на публікацію кваліфікованого сертифіката електронного підпису чи печатки.
Судом досліджено надані відповідачем до відзиву на позовну заяву електронні примірники відеозаписів на електронному носії інформації, та встановлено, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами підтвердження вчинення позивачкою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 4363820 від 27 березня 2025р. винесена уповноваженою на те посадовою особою, а також за формою і змістом відповідає вимогам ст.ст. 255, 256, 283 КУпАП, адміністративне стягнення у вигляді штрафу в доход держави у межах розміру, передбаченого санкцією ч.1 ст. 122 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що факт порушення позивачкою п. 12.4 ПДР України мав місце у відповідності з обставинами, викладені в оскаржуваній постановою.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена відносно позивачки уповноваженою посадовою особою та відповідає вимогам закону, при цьому будь-яких неправомірних дій при винесенні постанови в справі про адміністративне правопорушення відносно позивачки судом не встановлено, а тому суд вважає, що вимога позивачки про скасування постанови серія ЕНА № 4363820 від 27 березня 2025р. є безпідставною та необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову в скасування оскаржуваної постанови то не підлягає задоволенню і вимога позивачки про закриття провадження по справі про притягнення її до адміністративної відповідальності, за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 19, 25, 72, 77, 78, 90, 121, 139, 241-246, 250, 251, 286, 293, 295 КАС України; ст. 19 Конституції України; ст. ст. 7, 9, 14-1, 22, 33-35, 38, 122, 245, 251, 254, 280, 284 КУпАП, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення; закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: