Справа №:755/11160/23
Провадження №: 2/755/3433/25
"04" липня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Гончарука В.П.,
за участю секретарів: Гриценко О.І., Печуркіної Я.В.
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, суд, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 1 634 285, 51 грн. мотивуючи свої вимоги тим, що 16.04.2014 року позивач надав відповідачу позику в розмірі 591 550 грн.
Відповідач взяті на себе обов'язки щодо повернення боргу не виконала вказану суму боргу в повному обсязі не повернула та в зв'язку з невиконанням взятого на себе грошового забов"язання позивач просить суд стягнути 875 408, 4 грн. - інфляційні втрати, 167 327,11 грн. - 3% річних від прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позивач повернула позивачу тільки частку боргу, що підтверджується відповідними розписками, а саме від 20.10.2015 р., 27.10.2016 р., 3.11.2017 р., 12.11.2018 р., 1.10.2019 р., 15.11.2020 р., 2.12.2021 р. та 14.01.2022 р., а всього відповідач повернула позивачу суму боргу в розмірі 80 тис. грн., в зв'язку з чим тіло кредиту складає 591 550 грн .
Свої вимоги позивач обгрунтовує посиланням на ч.1 ст.1046 ЦК України якою визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З врахуванням викладеного позивачм просить суд задовольнити його вимоги в повному обсязі.
14 грудня 2023 р. за результатами розгляду даної справи було постановлено заочне рішення, яким позовні вимоги позивача були задоволені та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість договором позики від 16.04.2014 року у сумі 1 634 285, 51 грн., що складається з суми основного боргу в розмірі 591 550 грн., 875 408, 4 грн. - інфляційні втрати, 167 327,11 грн. - 3% річних.
Ухвалою суду від 23 квітня 2024 р. заяву ОСОБА_2 , що представляє інтереси відповідача ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м.Києва, від 14 рудня 2023 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики було задоволено та скасовано заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 рудня 2023 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та було постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження .
15.05.2024 р. на адресу суду від представника позивача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач та її представник повністю заперечували щодо задоволення позову, вказуючи на те, що дійсно між позивачем та відповідачем існували договірні стосунки , що виникли на підставі нотаріально посвідченого договору позики від 16 квітня 2014 р., але відповідач виконала взяті на себе зобов'язання, що передбачені умовами договору позики та повернула відповідачу суму позики.
Будь - яких розписок на які посилається позивач, а саме від 20.10.2015 р., 27.10.2016 р., 3.11.2017 р., 12.11.2018 р., 1.10.2019 р., 15.11.2020 р., 2.12.2021 р. та 14.01.2022 р. вона від позивача не отримувала та останньому в зазначені періоди будь - яких коштів не повертала.
Та до вимог позивача просить застосувати строки позовної давності.
В судовому засіданні позивач та його представник наполягали на задоволені позову в повному обсязі з обставин викладених в позовній заяві, вказуючи на те, що відповідач не виконала умов договору позики від 16.04.2014 р. та суму боргу позивачу не повернула, частково стала погашати заборгованість про що свідчать відповідні розписки складені позивачем 20.10.2015 р., 27.10.2016 р., 3.11.2017 р., 12.11.2018 р., 1.10.2019 р., 15.11.2020 р., 2.12.2021 р. та 14.01.2022 р., в яких зазначається, що відповідач повертала позивачу кошти.
Оригінали даних розписок зберігаються безпосередньо у відповідача в зв'язку з чим позивач не може надати їх для огляду в судовому засіданні, але при цьому категорично наполягає, що відповідач не виконала взятих на себе зобов'язань за договором позики від 16.04.2014 р. та строк позовної давності не пропущено, так -як відповідач частково погашала заборгованість до 2022 р.
В судовому засіданні відповідач та представник відповідача заперечували щодо задоволення позову в повному обсязі з обставин викладених у відзиві на позовну заяву, додатково вказуючи, що відповідачем в повній мірі були виконані всі зобов'язання за договором позики від 16.04.2014 р. перед позивачем та повернута сума заборгованості в строк визначений договором, крім того ніяких коштів відповідач в період часу з 2015 р . по 2022 р. позивачу не повертала та будь - яких розписок від позивача не отримувала.
Суд заслухавши думку учасників судового розгляду дійшов наступного, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як було встановлено в судовому засіданні, що 16.04.2014 року позивач ОСОБА_3 надав відповідачу ОСОБА_4 671 550 грн., що складало за обмінним курсом купівлі ПАТ «Міський комерційний банк» 60500 доларів США, з кінцевою датою повернення суми боргу до 16 жовтня 2014 р., що підтверджується нотаріально посвідченим договором від 16.04.2014 р .
Вказана обставина не була оспорена учасниками судового розгляду.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За змістом ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як убачається з умов договору позики, що кінцевий строк виконання зобов'язання за вказаним вище договором є 16 жовтня 2014 р.
Позивач звернувся до суду з позовом щодо стягнення заборгованості тільки 1 серпня 2023 р., вказуючи на те, що відповідач частково виконував умови договору позики до 2022 р., надавши в обґрунтування своєї позиції копії розписок написаних безпосередньо позивачем ОСОБА_3 про те, що за період часу з 2015 р. по 2022 р. він отримав від відповідача ОСОБА_4 кошти на загальну суму в розмірі 80000 грн. в рахунок виконання зобов'язань по договору позики від 16.04.2014 р.
На вимогу відповідача позивач не надав оригіналів вказаних розписок, вказуючи на те, що вони знаходяться у відповідача, в свою чергу відповідач заперечувала дану обставину.
Статеею 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Також частиною 6 даної статті передбачено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
З врахуванням викладеного суд не приймає до уваги як доказ копії розписок, що складені та надані позивачем до суду , датовані в період часу з 2015 р. по 2022 р.р., в обгрунтування своїх вимог в переривання строку позовної давності.
Також до суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідачем виконано взяті на себе зобов'язання за договором позики від 16.04.2014 р., в той же час відповідач та її представник в судовому засіданні подали заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивача.
Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 Цивільного кодексу України).
Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК).
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 Цивільного кодексу України.
Як убачається з матеріалів справи строк позовної давності по даній справі повинен вираховуватися з 16.10.2014 р., а саме кінцевим терміном повернення грошових коштів , визначеного в договорі позики та строк позовної давності сплинув 17.10.2017 р.
З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивачем подано позов до суду з зі сплином строку позовної давності , що є підставою для відмови в задоволені позовних вимог.
Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позов
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 79-82,141,252-256,265, 354 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 610, 625, 612 , 1046,1050 ЦК України, суд, -
В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 4.07.2025 р.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . ІПН НОМЕР_2 .
Суддя