65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"04" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1693/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Приватного підприємства "БОЛЕРО ТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 40066182, 47020, Тернопільська обл., Кременецький р-н, с. Малі Бережці, вул. Шосейна, буд. 57)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСФРУТ" (код ЄДРПОУ 45190578, 68001, Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ, просп. Миру, буд. 5Р)
про стягнення 618400,00 грн.
Позивач Приватне підприємство "БОЛЕРО ТРЕЙД" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСФРУТ" про стягнення 618400,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору №0023/2024/С від 15.08.2024 щодо сплати заборгованості за надані позивачем транспортно-експедиційні послуги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.05.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою від 13.05.2025 позовну заяву Приватного підприємства "БОЛЕРО ТРЕЙД" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
Ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 21.05.2025, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Також, додатково ухвалу про відкриття провадження у цій справі судом було направлено на наявну у позовній заяві електронну адресу відповідача: kolesnikiav@imperialua.com.
Разом з тим, відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Таким чином, суд констатує, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Водночас, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, 15.08.2024 між Приватним підприємством "БОЛЕРО ТРЕЙД" (далі - експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСФРУТ" (далі - замовник) було укладено договір надання транспортно-експедиторських послуг №0023/2024/С.
Згідно з п. 1.1. договору, предметом цього договору є взаємовідносини сторін, які виникають при перевезенні вантажів та транспортно-експедиторському обслуговуванні вантажів. Згідно з умовами цього договору замовник доручає, а експедитор бере на себе зобов'язання за плату і за рахунок замовника надати останньому транспортно-експедиційне обслуговування, пов'язане з організацією перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні, відповідно до узгоджених сторонами транспортними заявками.
Відповідно до п. 1.2. договору, за цим договором експедитор зобов'язується перевезти або організувати перевезення довіреного йому вантажу в пункт призначення та видачу його уповноваженій на отримання вантажу особі, а замовник зобов'язується оплатити вартість послуг експедитора. Для перевезення вантажу може використовуватися як власний транспортний засіб експедитора, так і транспортний засіб, що належить третій стороні, залученій експедитором для виконання зобов'язань за цим договором.
У пункті 1.3. договору зазначено, що транспортні заявки, погоджені сторонами, регулюють взаємини сторін щодо кожного окремого перевезення. Узгоджена сторонами транспортна заявка є невід'ємною частиною цього договору. Зміни в транспортну заявку допускаються лише в письмовому вигляді.
За умовами п. 1.4. договору, сторони визнають юридичну силу цього договору, транспортних заявок, інших документів, а також додатків до договору при наявності підпису уповноваженої особи, скріпленого відтиском печатки, переданих факсимільним зв'язком чи за допомогою електронної пошти (e-mail), і погоджуються, у разі неналежного виконання зобов'язань іншою стороною, на використання цих документів в суді для захисту своїх інтересів.
Відповідно до п. 2.1. договору, перевезення вантажів та організація транспортно-експедиційного обслуговування проводиться на підставі завчасно поданих замовником транспортних заявок, що після затвердження їх сторонами стають невід'ємними частинами даного договору.
У пункті 2.3. договору передбачено, що у транспортній заявці сторони узгоджують всю необхідну для належного виконання умов цього договору інформацію, а саме: адресу та контактні дані вантажовідправників/вантажоотримувачів та місць завантаження/розвантаження, тип транспорту, назву і тип вантажу, вагу (брутто) вантажу, температурний режим для перевезення даного типу вантажу, час та дата завантаження, маршрут перевезення, розмір плати послуг, дата розвантаження, а також іншу інформацію необхідну для здійснення кожного окремого перевезення. Сторони не мають права змінювати умови, визначені в транспортній заявці, в односторонньому порядку. У разі якщо в підписаній сторонами транспортній заявці погоджено додаткову відповідальність сторін, зміну термінів виконання зобов'язань та розміри штрафних санкцій, інші суттєві умови, які впливають на виконання договору, сторонами приймаються умови, зазначені в транспортній заявці.
Розділом 3 договору передбачені права та обов'язки сторін.
Згідно з п. 4.1. договору, перелік послуг, що надаються, а також сума, що підлягає оплаті експедитору, узгоджуються сторонами шляхом підписання транспортної заявки та зазначаються експедитором в рахунку-фактурі та акті приймання-передачі наданих послуг. У вартість наданих послуг включаються витрати експедитора на виконання заявки замовника, а також винагорода експедитора. Розмір винагороди експедитора визначається різницею між ціною послуг, узгодженою з замовником, і ціною послуг яка узгоджена з перевізником.
Відповідно до п. 4.2. договору, експедитор після завершення надання послуги за даним договором надає замовнику наступні документи для підтвердження наданих послуг та здійснення замовником оплати на користь експедитора: акт приймання - передачі наданих послуг; рахунок-фактуру; міжнародну-товаротранспортну накладну (CMR) при міжнародних перевезеннях, або товарно-транспортну накладну (ТТН) при внутрішніх перевезеннях, за умови, якщо в транспортній заявці не зазначений інший перелік товаросупровідних документів.
У пункті 4.3. договору зазначено, що замовник оплачує рахунки експедитора протягом 10 банківських днів з моменту отримання вантажоодержувачем вантажу і надання документів, перелічених в п. 4.2. цього договору, якщо інше не зазначено в транспортній заявці.
За умовами п. 4.5. договору, замовник зобов'язаний підписати акт приймання-передачі послуг впродовж 5 календарних днів з дня його отримання і один примірник повернути експедитору. У випадку якщо акт приймання-передачі наданих послуг не підписаний і не заперечений замовником у зазначений цим пунктом термін, він вважається прийнятим замовником без змін і рахунок підлягає оплаті в повному обсязі.
Відповідно до п. 8.1. договору, сторони домовилися, що транспортні заявки та інші документи (а також їх копії), завірені печатками та підписами їх повноважних представників, є невід'ємною частиною даного договору за умови, що в цих документах прямо не вказано інше.
Згідно з п. 9.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 включно, але в кожному разі до повного виконання зобов'язань сторонами. Якщо немає пропозицій по розірванню цього договору, то він вважається продовженим, на тих самих умовах на період наступного року.
Договір підписано між сторонам без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
15.08.2024 між Приватним підприємством "БОЛЕРО ТРЕЙД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСФРУТ" було підписано додаткову угоду про електронний документообіг.
За умовам п. 1 додаткової угоди сторони домовилися про те, що починаючи з дати укладення додаткової угоди при виконанні умов основного договору 0023/2024/С від 15.08.2024 може здійснюватися електронний документообіг в формі електронних документів, для підтвердження описаних в них господарських операцій з використанням комп'ютерної програми "M.E.Doc". Документи повинні бути підписані сторонами за допомогою Кваліфікованого електронного підпису (далі КЕП), або Удосконаленого електронного підпису (далі УЕП) або ЕЦП (Електронний цифровий підпис) (надалі окремо іменуються Електронний підпис (ЕП).
У пункті 2 додаткової угоди сторони узгодили, що ця додаткова угода буде застосовуватись до наступних видів документів в рамках договору: додаткова угода, транспортна заявка (транспортне замовлення), рахунок, акт наданих послуг, довідка про вартість транспортних послуг, акт звірки взаєморозрахунків.
Додаткова угода підписана між сторонами без будь-яких зауважень.
До матеріалів справи позивачем долучено наступні транспортні замовлення: № 21713 від 06.01.2025, №21730 від 07.01.2025, №21789 від 10.01.2025, №21790 від 10.01.2025, №22543 від 13.03.2025, №22672 від 24.03.2025.
У вище вказаних транспортних замовленнях зазначені відомості щодо: маршруту та розкладу перевезення, вантажу та умов його транспортування, транспортних ліній та транспортних засобів, вартості послуг з перевезення та строків оплати тощо.
Міжнародними товарно-транспортними накладними CMR №NL 125238 від 07.01.2025, CMR №NL 125535 від 10.01.2025, CMR №б/н від 13.01.2025, CMR №б/н від 13.01.2025, CMR №ORD 1296327 від 18.03.2025, CMR №ORD 1298533 від 25.03.2025 позивач підтверджує перевезення вантажу згідно транспортних заявок. Штампами митниці підтверджується прибуття товару на митну територію України. Також, печаткою та підписом уповноваженої особи підтверджується отримання вантажу вантажоодержувачем - ТОВ "ЛЮКСФРУТ".
В подальшому, Приватним підприємством "БОЛЕРО ТРЕЙД" було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСФРУТ" рахунки на оплату: №INV-1949 від 09.01.2025, №INV-1977 від 13.01.2025, №INV-1985 від 14.01.2025, №INV-1986 від 14.01.2025, №INV-2459 від 19.03.2025, №INV-2518 від 27.03.2025.
Позивачем та відповідачем в сервісі електронного документообігу "M.E.Doc" були підписані наступні акти наданих послуг: №ВТ-49 від 10.01.2025 на суму 105400,00 грн., №ВТ-72 від 14.01.2025 на суму 104200,00 грн., №ВТ-82 від 15.01.2025 на суму 87100,00 грн., №ВТ-83 від 15.01.2025 на суму 87100,00 грн., №BT-597 від 21.03.2025 на суму 117400,00 грн., №ВТ-646 від 28.03.2025 на суму 117200,00 грн.
У вказаних актах, окрім іншого, зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (наданих послуг) не має.
В матеріалах справи наявна оборотно-сальдова відомість по рахунку позивача за період з 01.11.2024 по 28.04.2025.
Разом з тим, як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання в частині оплати за надані послуги виконував неналежним чином, платежі здійснював не у повному обсязі.
04.04.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій вимагав у десятиденний термін з моменту отримання цієї претензії сплатити заборгованість у розмірі 618400,00 грн.
Означена претензія залишена без відповіді та належного реагування, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За ч.1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як встановлено статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином
Статтями 908 Цивільного кодексу України та 306 Господарського кодексу України унормовано, що загальні умови перевезення вантажів визначаються цими Кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною 1 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Статтею 929 ЦК України встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ст. 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.
Згідно ст.1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
У ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" наведено наступні визначення:
Транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Згідно з ст.4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.
Статтею 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з України, імпорті в Україну, транзиті територією України чи іншими державами, внутрішніх перевезеннях територією України.
Експедитори за дорученням клієнтів, в тому числі: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (надалі - Правила), договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни.
Згідно п.14.1 Правил, форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником або вантажоодержувачем - замовником при укладенні ними договору на перевезення вантажів.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач доручив, а позивач взяв на себе зобов'язання за плату і за рахунок відповідача надати останньому транспортно-експедиційне обслуговування, пов'язане з організацією перевезення вантажів замовника автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні, відповідно до узгоджених транспортних заявок.
Позивач свої зобов'язання за договором з організації перевезення вантажу та його перевезення виконав належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, міжнародними товарно-транспортними накладними CMR, підписаними між сторонами актами наданих послуг тощо.
За приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням умов договору та транспортних заявок, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг є таким, що настав.
Відповідач факту надання йому послуг позивачем не заперечив, отримання документів у зазначені позивачем строки, які є підставою для здійснення розрахунків, не спростував, доказів оплати заборгованості в загальній сумі 618400,00 грн. суду не надав.
Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов про стягнення основного боргу в сумі 618400,00 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
При цьому суд звертає увагу на наступне.
За змістом ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивачем заявлено 1 вимогу майнового характеру в загальній сумі 618400,00 грн., тобто за подання цієї позовної заяви повинно бути сплачено судовий збір у загальному розмірі 9276,00 грн.
Разом з цим, позовна заява подана через підсистему Електронний суд, у зв'язку з чим при розрахунку судового збору застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8. З урахуванням вказаного, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання позовної заяви, становить 7420,80 грн. (9276,00 х 0,8).
При цьому, при зверненні з позовом до суду через систему Електронний суд позивач сплатив судовий збір в розмірі 8276,00 грн. згідно з платіжною інструкцією №593 від 28.04.2025, замість 9276,00 грн. Таким чином, позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 1855,20 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було, тому наразі судом не вирішується питання щодо повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору в розмірі 1855,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСФРУТ" (код ЄДРПОУ 45190578, 68001, Одеська обл., Одеський р-н, м. Чорноморськ, просп. Миру, буд. 5Р) на користь Приватного підприємства "БОЛЕРО ТРЕЙД" (код ЄДРПОУ 40066182, 47020, Тернопільська обл., Кременецький р-н, с. Малі Бережці, вул. Шосейна, буд. 57) - 618400 (шістсот вісімнадцять тисяч чотириста) грн. 00 коп. заборгованості, 7420 (сім тисяч чотириста двадцять) грн. 80 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 04 липня 2025 р.