65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"03" липня 2025 р. Справа № 916/1536/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши справу,
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ФТП» (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 83А, оф.107; код ЄДРПОУ 37888626),
до: Приватного підприємства “АТА» (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 46; код ЄДРПОУ 26418274),
про стягнення 91802,98 грн.
Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи.
Обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ФТП» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до приватного підприємства “АТА» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 91802,98 грн, з якої 54852,90 грн - сума основного боргу, 8851,70 грн - сума пені, 2533,75 грн - сума 3% річних та 10026,08 грн - сума інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на оплату перекладу документів із нотаріальним засвідченням у розмірі 1500,00 грн позивач просить суд стягнути з відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання приватним підприємством “АТА» грошових зобов'язань за договором надання транспортно-експедиційних послуг № ФТП/629К від 21.07.2022.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025 справу № 916/1536/25 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.04.2025 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “ФТП» (вх. № 1573/25 від 21.04.2025) залишено без руху.
28 квітня 2025 року до Господарського суду Одеської області від товариства з обмеженою відповідальністю “ФТП» надійшла заява про усунення недоліків (вх. суду №13491/25).
Ухвалою від 05.05.2025 суд прийняв позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю “ФТП» до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/1536/25. Прийнято справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Цією ж ухвалою запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позовну заяву, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст. 165 ГПК України, протягом 16 днів з дня отримання даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.
Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) встановлено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
У Перехідних положеннях ГПК України, а саме у підпункті 17.1 пункту 17 встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилались судом рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача та на електронну адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Зазначена ухвала суду не отримана відповідачем у справі, про що свідчить повернуте на адресу суду поштове повідомлення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою » (т. 1, а.с. 52-54).
Станом на 03.07.2025 від відповідача у справі відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд
Матеріали справи свідчать, що 21 липня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю “ФТП» (надалі - експедитор або позивач) і приватним підприємством “АТА» (надалі - клієнт або відповідач) був укладений Договір надання транспортно-експедиційних послуг № ФТП/629К (надалі - Договір).
Відповідно до умов п. 1.1. Договору експедитор зобов'язується за дорученням, від свого імені, але за рахунок клієнта, шляхом залучення третіх осіб, здійснювати транспортно-експедиторське обслуговування імпортно-експортних, транзитних та інших вантажів, зазначених клієнтом в Заявках (далі - «Вантаж»), що перевозяться авіаційним, автомобільним, водним, залізничним, мультимодальним (комбінованим) видами транспорту за маршрутом, вказаним клієнтом, а також виконувати інші супутні послуги (зберігання, демередж, вантажно-розвантажувальні роботи, стафірування та консолідація вантажів, портові витрати, залізничні витрати, страхування перевезення та інше).
Відповідно до умов п. 2.1. Договору клієнт попередньо погоджує з експедитором конкретний обсяг, характер і вартість транспортно-експедиторських послуг шляхом ділового листування. На підставі отриманих від клієнта даних, експедитор визначає вартість послуг з транспортно-експедиторського обслуговування. Вартість включає в себе тариф на перевезення, винагороду експедитора, вартість оформлення транспортних документів.
Відповідно до умов п. 2.3. Договору заявкою є форма доручення клієнта, а саме завдання та/або вказівки клієнта експедитору щодо надання транспортно-експедиційних послуг, викладені в письмовому вигляді, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення (групи однотипних перевезень), а саме: вид, категорія, найменування, розміри (обсяг, кількість), вага вантажу, сума, що підлягає оплаті експедитору, пункти відправлення та призначення вантажу, найменування вантажовідправника та вантажоодержувача, дата завантаження та розвантаження або строк перевезення, тип, кількість, державні номери або інші відомості, що ідентифікують транспортні засоби, умови перевезення, особливі вказівки клієнта, інші умови, узгоджені сторонами.
Узгоджена Сторонами Заявка є невід'ємною частиною цього Договору. Її умови мають пріоритет перед умовами Договору (п. 2.4. Договору).
Відповідно до умов п. 4.1. Договору платежі та взаємні розрахунки за виконання доручень клієнта виконуються відповідно до виставлених експедитором рахунків. Сторони погодили, що рахунки, передані засобами електронної пошти підлягають оплаті та мають силу оригіналу до моменту отримання клієнтом всіх документів у відповідності до п. 3.1.14 Договору.
Рахунки Експедитора підлягають оплаті протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати виставлення рахунків, якщо інше не узгоджено сторонами в Заявці (п. 4.2. Договору).
Згідно умов п. 4.3. Договору розрахунок між сторонами здійснюється шляхом банківського переказу коштів у національній грошовій одиниці України з поточного рахунку клієнта на поточний рахунок експедитора. Всі банківські витрати та комісії пов'язані з переказом коштів здійснюються за рахунок клієнта.
Клієнт зобов'язаний протягом 5 робочих днів з дати отримання акту наданих послуг розглянути та підписати такий акт та повернути один примірник Експедитору, або у той самий термін надати Експедитору письмові мотивовані заперечення. У випадку, якщо протягом зазначеного періоду Експедитор не отримає підписаний Клієнтом примірник акту або обґрунтованої відмови від підписання (письмового мотивованого заперечення), акт вважається підписаним, а послуги такими, що надані належним чином (п. 4.6. Договору).
Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року (п. 9.1. Договору).
У разі, якщо жодна із сторін не заявила про свій намір розірвати договір шляхом подачі письмового повідомлення іншій стороні не пізніше 30 днів до закінчення поточного терміну договору, то договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, на тих же умовах (п. 9.2. Договору).
Відповідно до заявки № SEP10893 від 07.09.2023 до Договору сторони погодили дату та час завантаження - 07.09.2023; адреса завантаження - Istasiyon mahellesi 1495 sok no 17, Kocaeli, Turkey; адреса розвантаження - м. Одеса, вулиця Дальницька, будинок 46, Україна; маршрут - TR-UA; опис вантажу - вироби медичного призначення, 488 коробок загальною вагою 4651 кг; сума доручення - 1500 євро згідно курсу НБУ на дату розрахунку; умови оплати - до 5 днів після вивантаження.
Матеріали справи свідчать, що 19.09.2023 вантаж було доставлено вантажоодержувачу, що підтверджується відповідною відміткою у Міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) № 400670 від 08.09.2023.
У матеріалах справи наявний примірник акту № 2248 від 19.09.2023 наданих послуг на суму 54852,90 грн, з яких 38000,00 грн - відшкодування вартості міжнародних автоперевезень за межами митної території України, 9000,00 грн - відшкодування вартості міжнародних автоперевезень по митній території України, 5035,20 грн - транспортно-експедиторські послуги, 2817,70 грн - винагорода експедитора в межах України.
Експедитор виконав свої зобов'язання за Договором та у відповідності до узгодженої сторонами заявки від 07.09.2023 року надав клієнту рахунок на оплату № 2248 від 11.09.2023 на суму 54852,90 грн.
Враховуючи погоджені сторонами умови та строки оплати, клієнт був зобов'язаний провести оплату наданих експедитором послуг протягом 5-ми календарних днів після вивантаження, тобто не пізніше 24 вересня 2022 року. Проте, за твердженнями позивача, станом на дату подання позовної заяви (21.04.2025) клієнт не виконав свої зобов'язання щодо оплати послуг експедитора.
17 квітня 2024 року позивач направив відповідачу письмову претензію-вимогу № ФТП/04-24/85 про сплату грошового зобов'язання, а також повторно направив Акт надання послуг № 2248 від 19.09.2023 та рахунок на оплату № 2248 від 11.09.2023. Вказану претензію-вимогу відповідач залишив без відповіді та реагування.
Станом на день звернення позивача з цією позовною заявою до суду відповідач свої зобов'язання по сплаті за транспортні-експедиційні послуги не виконав, в результаті чого за відповідачем утворилась прострочена заборгованість у розмірі 54852,90 грн.
Також позивачем у зв'язку з неналежним виканням відповідачем зобов'язань за Договором, відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та п. 5.3.6. Договору нараховано відповідачу суму інфляційних втрат у розмірі 10026,08 грн, суму 3% річних у розмірі 2533,75 грн та суму пені у розмірі 24390,25 грн.
Оскільки відповідачем невиконані договірні зобов'язання, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 54852,90 грн, суми інфляційних втрат у розмірі 10026,08 грн, суми 3% річних у розмірі 2533,75 грн та суми пені у розмірі 24390,25 грн.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “ФТП» підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Аналогічні положення закріплені в ст. 509 ЦК України.
Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні врегульовано зокрема Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Транспортно-експедиторська послуга робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (стаття 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», яка кореспондується з ч. 1 ст. 929 ЦК України та ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Згідно з абз. 2, 3 ч. 1 ст. 929 ЦК України договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Відповідно до ч. 3 ст. 929 ЦК України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 931 ЦК України встановлює плату за договором транспортного експедирування. Так, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
За приписами статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
За приписами абз. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Як зазначалось вище, між сторонами укладено договір № ФТП/629К від 21.07.2022 надання транспортно-експедиційних послуг, за умовами якого позивач зобов'язався за відповідну плату за рахунок відповідача надати послуги, пов'язані з перевезенням вантажу.
Вартість перевезення вказана у заявці № SEP10893 від 07.09.2023 до договору та становить 1500 USD згідно курсу НБУ на дату рахунку.
Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів слідує, що позивачем надано відповідачу послуги транспортно-експедиційного обслуговування, згідно із заявкою відповідача, на загальну суму 54852,90 грн. Вказані послуги прийняті відповідачем без зауважень та зауважень.
За результатами наданих послуг позивачем виставлений відповідачу рахунок на оплату, що не заперечується відповідачем.
Відповідно до умов заявки оплата здійснюється протягом 5 днів після вигрузки. Вигрузка вантажу відбулась 19.09.2023, що підтверджується відповідною відміткою у Міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) № 400670 від 08 вересня 2023 року. Отже, у строк до 24 вересня 2023 року включно відповідач мав здійснити повну оплату наданих позивачем послуг.
Судом встановлено, що матеріали справи містять належні та достатні докази на підтвердження належного виконання позивачем зобов'язань за Договором. Проте, відповідач свої зобов'язання в частині оплати транспортно-експедиційних послуг не виконав, не розрахувавшись за надані позивачем послуги за актом № 2248 від 19.09.2023 на суму 54852,90 грн.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідачем не надано, ані обґрунтованих заперечень щодо вимог позивача, ані доказів сплати боргу, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 54852,90 грн заборгованості за Договором.
Щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача суми 3% річних у розмірі 2533,75 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 10026,08 грн, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже при нарахуванні інфляційних та річних основними складовими частинами нарахування є сума заборгованості, період заборгованості та розмір процентів та коефіцієнтів, які діють у такий період.
Суд, перевіривши здійснені позивачем розрахунки суми інфляційних втрат та 3% річних (т. 1, а.с. 34-35), вважає їх вірними, обґрунтованими та здійсненими відповідно до вимог чинного законодавства.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 10026,08 грн та суми 3% річних у розмірі 2533,75 грн, є обґрунтованим та такими, що підлягає задоволенню.
Судом також перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків пені, та встановлено наявність помилок у здійснених позивачем розрахунках, які призвели до зайвого нарахування пені.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до умов п. 5.3.6. Договору у разі затримки розрахунків клієнт сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки оплати. Крім цього, клієнт компенсує суму девальвації гривні по відношенню до долара США за період такої затримки.
Таким чином, формулювання в Договорі умови про сплату пені за кожен день прострочення не є встановленням цим Договором іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, у зв'язку з чим в цьому випадку нарахування відповідачу пені обмежується шістьма місяцями.
Суд, за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга" (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") здійснив власний розрахунок пені за період з 25.09.2023 по 25.03.2024 (6 місяців) на суму боргу 54852,90 грн.
Розрахунок суми пені здійснюється за формулою:
Пеня = С x 2УСД x Д : 100, де,
С - сума заборгованості за період,
2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення,
Д - кількість днів прострочення.
25.09.2023 - 26.10.2023 : 20,00 (облікова ставка НБУ)
54852,90 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 32 днів (прострочення) : 100
27.10.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ)
54852,90 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100
15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ)
54852,90 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100
01.01.2024 - 14.03.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ)
54852,90 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366) x 74 днів (прострочення) : 100
15.03.2024 - 25.03.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ)
54852,90 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366) x 11 днів (прострочення) : 100
Період з 25.09.2023 по 25.03.2024 (183 дні)
Загальна сума пені становить 8851,70 грн.
Отже, за здійсненим судом розрахунком, загальна сума пені за період з 25.09.2023 по 25.03.2024 становить 8851,70 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума пені лише у розмірі 8851,70 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення пені заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо заявлених до стягнення з відповідача суми судових витрат за переклад документів із нотаріальним засвідченням у розмірі 1500,00 грн, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 ГПК України експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов'язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків.
Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч. 4 ст. 127 ГПК України).
Частиною 5 статті 127 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 128 ГПК України особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов'язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат. Розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Матеріали справи свідчать, що до матеріалів позовної заяви позивачем, в якості доказів надана переписка представника ТОВ «ФТП» з директором ПП «АТА» (знімки екрана у кількості 4-х штук) із нотаріально засвідченим перекладом з турецької мови на українську мову з одночасним засвідченням справжності підпису дипломованого перекладача нотаріусом (т.1, а.с. 23-27).
На виконання послуги із письмового перекладу було складено рахунок-фактуру № БП-30 від 10.02.2025 на суму 1500,00 грн.
Позивачем було сплачено за надані перекладачем послуги суму у розмірі 1500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 203 від 11.02.2025 (т. 1, а.с. 28).
Як вже зазначалось, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України.
Відповідно до з частин 1 та 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Враховуючи наведене вище, понесені позивачем витрати на оплату послуг перекладача та нотаріального засвідчення відповідних документів є судовими витратами, пов'язаними з розглядом справи, розмір яких підтверджений позивачем належними та допустимими доказами.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази, стосовно витрат, які понесені позивачем на оплату послуг перекладача у розмірі 1500,00 грн - є доведеним і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на сторін у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного підприємства “АТА» (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, буд. 46; код ЄДРПОУ 26418274) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ФТП» (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 83А, оф.107; код ЄДРПОУ 37888626) суму основного боргу у розмірі 54852,90 грн, суму пені у розмірі 8851,70 грн, суму 3% річних у розмірі 2533,75 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 10026,08 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2012,39 грн.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Рішення підписано 03.07.2025.
Суддя Нікітенко С.В.