Справа № 344/4871/25
Провадження № 2/344/2517/25
24 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Пастернак І.А.
секретаря Устинської Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Белей Оксана Богданівна до держави російська федерація в особі представницького органу Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації
Позивачі звернулись в суд з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації, мотивуючи тим, Указом в. о. Президента України від 14.04.2014 «Про рішення Рад національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» оголошено про початок Антитерористичної операції.
Молодший сержант міліції ОСОБА_3 у період з 18.08.2014 по 29.08.2014 брав безпосередню участь в антитерорестичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерорестичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Необхідно зазначити, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був відряджений до Донецької області 18.08.2014 та пропав безвісти 29.08.2014 біля м.Іловайськ. У період з 29.08.2014 по 07.09.2017 ОСОБА_3 вважався зниклим безвісти. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 загинув у віці 22 років, що підтверджується письмовим доказом - свідоцтвом про смерть виданим Самарським районним у м.Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 07.09.2017.
Витягом з наказу УМВС в Івано-Франківській області від 15.09.2017 №5 о/с, підтверджується виключення зі списків особового складу за смертю молодшого сержанта міліції ОСОБА_3 , міліціонера взводу №3 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Івано-Франківськ» Управління МВС України в Івано-Франківській області, з 28-29 серпня 2014 року, підстава: свідоцтво про смерть від 07.09.2017 серії НОМЕР_1 .
В постанові №293 виданої ДУ «Територіальним медичним об'єднанням МВС України по Івано-Франківській області» від 13.10.2017 вказано, що на момент звільнення зі служби в ОВС 28-29.08.2014 молодший сержант міліції ОСОБА_3 , 1992 року народження, міліціонер взводу №3 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Івано-Франківськ» УМВС України в Івано-Франківській області отримав поранення 28-29.08.2014, яке призвело до смерті 28-29.08.2014, пов'язане з виконанням службових обов'язків. Грубе порушення анатомічної цілісності тіла. Інші комбінації розтрощення, які включають декілька ділянок тіла. Ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків.
Управлінням соціального захисту населення Івано-Франківської районної державної адміністрації ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_2 від 22.06.2022, відповідно до якого вона має пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни.
Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради своїм рішенням від 02.05.2024 № 562 «Про надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» вирішив надати статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, ОСОБА_3 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (31.01.2019 посмертно), що підтверджується указом Президента України №26/2019 «Про відзначення державними нагородами України».
Саме внаслідок втрати чоловіка у ОСОБА_1 виникли психотравматичні фактори, що стали джерелом негативних емоцій душевних страждань, які призвели до погіршення загального самопочуття, їй було діагностовано у КНП «Прикарпатський онкологічний центр ІФ ОР» лімфому ОСОБА_4 варіант лімфоїдного виснаження, що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого на злоякісне новоутворення від 08.08.2020.
Натомість вищезазначеними доказами підтверджується загибель чоловіка ОСОБА_1 та батька ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , через поранення, яке призвело до смерті 28-29.08.2014, отримане під час виконання службових обов'язків у період участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, чим відповідач порушив невід'ємне право на життя, передбачене ст.27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Внаслідок втрати чоловіка та з огляду на особливий цинізм, з яким російською федерацією порушуються основоположні права та свободи людини в Україні, ОСОБА_1 відчуває невгамовний душевний біль та страждання, вона захворіла, втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування, втратила віру в майбутнє, така втрата не дає можливості нормально спілкуватись з оточуючими та підтримувати нормальний спосіб соціального життя, вона змушена була самостійно виховувати доньку, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з самого малечку, батько якої загинув коли дитині було всього 1 місяць 22 дні. ОСОБА_6 років після смерті чоловіка, а до нормального життя ОСОБА_1 повністю повернутись так і не вдалось.
Донька ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , внаслідок втрати батька, відчуває душевний біль, адже з малечку її самостійно змушена була виховувати тільки мати, внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_2 позбавлена можливості відчувати батьківську підтримку, що приносить їй неабиякі моральні страждання.
Втрата чоловіка та батька для позивачів є довічною та непоправною, адже їм постійно не вистачає його присутності та підтримки. Безумовно, що його смерть призвела до незворотних негативних змін у їхньому житті та вимагає від них додаткових зусиль для організації свого життя. Така втрата зумовила сильні моральні страждання, адже ОСОБА_1 дорожила стосунками із близькою людиною, цінувала його щоденну турботу тощо, а ОСОБА_2 взагалі позбавлена можливості відчути у повній мірі любов та турботу батька саме через протиправні дії відповідача.
Беручи до уваги характер моральної шкоди - безповоротна втрата дружиною чоловіка, а донькою - батька, який загинув під час проведення антитерористичної операції, чим порушено нормальні життєві зв'язки, тривалість негативних змін у житті позивачів, оскільки така втрата спричинила їм психологічну травму та призвела до моральних страждань, а у випадку ОСОБА_1 ще й до розвитку онкологічного захворювання, враховуючи неможливість усунення негативних наслідків, ступінь вини відповідача, що визнаний агресором на міжнародному рівні, розмір компенсації кожній з позивачів у сумі 5 000 000,00 грн, що еквівалентно 120 453 доларам США 48 центам за офіційним курсом Національного банку України станом на 17.03.2025, буде явно виправданим та відповідатиме вимогам розумності справедливості та сприятиме частковому відновленню душевної рівноваги у позивачів (а.с.1-14).
Представник позивачів - адвокат Белей О.Б. в судове засідання не з'явилися, подала заяву в якій просила розглянути справу без участі позивачів та їх представника, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини у справі, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та законності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого 05.10.2013 виконавчим комітетом Гарасимівської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 05.10.2013, про що складено відповідний актовий запис №15. Прізвище після реєстрації шлюбу дружини “ ОСОБА_8 » (а.с.24).
У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом виданим 22.07.2014 виконавчим комітетом Гарасимівської сільської ради Тлумацького району (а.с.21).
Довідкою виданою Управлінням кадрового забезпечення ГУНП в Івано-Франківській області №272 від 12.12.2016 підтверджено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ УМВС України в Івано-Франківській області з 07.05.2014 року. Відряджений до Донецької області 18.08.2014 року. Пропав безвісті 29.08.2014 року біля ОСОБА_9 (а.с.25).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого 07.09.2017 Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 22 роки, місце смерті Донецька-Луганська область (а.с.26).
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №614/Л від 27.01.2015 невідомий чоловік приблизно 25-35 років помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у Донецькій-Луганській області України у зоні АТО. Смерть настала у зв'язку з ушкодженням внаслідок дій, передбачених законом, та воєнних операцій (а.с.27).
Витягом з наказу №5 о/с від 15.09.2017 підтверджено виключення із списків особового складу за смертю молодшого сержанта міліції ОСОБА_3 , міліціонера взводу №3 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Івано-Франківськ» Управління МВС України в Івано-Франківській області, з 28-29 серпня 2014 року, на підставі свідоцтва про смерть (а.с.28).
Згідно постанови Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Івано-Франківській області» №293 від 13.10.2017 на момент звільнення зі служби в ОВС 28-29.08.2014 молодший сержант міліції ОСОБА_3 , 1992 року народження, міліціонер взводу №3 роти №1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Івано-Франкіськ» УМВС України в Івано-Франківській області отримав поранення 28-29.08.2014 пов'язане з виконанням службових обов'язків, грубе порушення анатомічної цілісності тіла, інші комбінації розтрощення, які включають декілька ділянок тіла, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків, яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.29).
Довідкою Управління кадрового забезпечення ГУНП в Івано-Франківській області №330 від 02.07.2019 встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ УВС України в Івано-Франківській області з 07.05.2014. Відряджений до Донецької області 18.08.2014 року в зону АТО. 28-29.08.2014 загинув в зоні АТО на території Донецької області (а.с.30).
Постановою Медичної (військово-лікарської) комісії по Івано-Франківській області №484 від 20.02.2025 скасовано рішення М(ВЛ)К ДУ “ТМО МВС України по Івано-Франківській області» №293 від 13.10.2017 та викладено його в такій редакції: “грубе порушення анатомічної цілісності тіла. Інші комбінації розтрощення, які включають декілька ділянок тіла». Поранення, яке призвело до смерті 28-29.08.2014, отримане ОСОБА_3 під час виконання службових обов'язків у період участі в антитерористичній операції. У здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України (а.с.31).
Згідно довідки виданої УМВС в Івано-Франківській області від 29.05.2024 №2134/108/05/12.2024 ОСОБА_3 дійсно в період з 18.08.2014 по 29.08.2014 безпосередньо брав участь в антитерорестичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерорестичної операції на території Донецької та Луганської областей (а.с.42).
Указом Президента України №26/2019 про відзначення державними нагородами України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України постановлено нагородити орденом “За мужність» ІІІ ступеня ОСОБА_3 (посмертно) - молодшого сержанта міліції (а.с.39).
ОСОБА_1 видано посвідчення, відповідно до якого предявник має право на пільги встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни (а.с.32). Крім того, їй видано посвідчення, відповідно до якого ОСОБА_2 встановлено статус члена сім'ї загиблого відповідно до абзацу 4 п.1 ст.10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(а.с.33), що також підтверджується витягом з рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області від 02.05.2024 №562 (а.с.34)
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого на злоякісне новоутворення виданої КНП “Прикарпатський клінічний онкологічний центр ІФ ОР» від 08.08.2020 ОСОБА_1 поставлено діагноз ОСОБА_10 . Лімфоїдне виснаження. ст.IVБ.Е (печінка, легені). Стан після циклів хіміотерапії, КЛ.гр.2 (а.с.35).
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, покладається на російську федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року " Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме: 20 лютого 2014 року.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як слідує зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.
Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Також, у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст.23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Суб'єктом завдання Позивачам моральної шкоди ними у позові зазначено російську федерацію, до якої в особі її представницького органу Міністерства юстиції російської федерації пред'явлено даний цивільний позов.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на життя передбачене Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН.
При вирішенні вимог Позивачів суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно якого вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
Відповідно до вимог «Правила суду компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 10 000 000 грн. (еквівалент 240 906,96 доларів США), а саме 5 000 000 грн. на кожного члена сім'ї (еквівалент 120 453,48 доларів США) Позивачами доведено, що у зв'язку із загибеллю ОСОБА_3 , внаслідок саме збройної агресії рф проти України, який був батьком ОСОБА_2 , та чоловіком ОСОБА_1 порушились нормальні життєві зв'язки, що призвело до негативних змін у їх житті, оскільки така втрата спричинила їм психологічну травму та призвела до моральних страждань, а у випадку ОСОБА_1 ще й до розвитку онкологічного захворювання.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню вказані обставини згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії російської федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Військові дії російської федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.
Аналізуючи наведені обставини та докази у справі, суд прийшов до висновку, що наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України (що є і загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню також і за нормами ч.3 ст.82 ЦПК України), стала окупація частини території України, в тому числі Донецької та Луганської області, де загинув ОСОБА_3 .
Суд звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.
2 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
Отже, враховуючи характер та обсяг завданих Позивачам моральних страждань, істотних порушень їх конституційних прав, умисного характеру дій російської федерації, Суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну Позивачам моральну шкоду у розмірі 10 000 000 грн., а саме 5 000 000 грн. на кожного члена сім'ї, що еквівалентно 120 453,48 доларів США, станом на час звернення до суду.
При цьому, Суд, вирішуючи питання судового імунітету іноземної держави (рф) в рамках даного судового провадження, застосовує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21 ) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/104728451), в якій Верховним Судом зазначено наступне:
«Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
Особливістю правового статусу держави як суб'єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли рф заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України № 2188-IX від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Наведені дії рф вчиняє з 2014 року та продовжує станом на момент постановлення цього рішення. Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування російською федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об'єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
Російська федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія рф проти України є серйозним порушенням рф своїх зобов'язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, особа звернулася до суду з позовом до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок збройної агресії рф на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:
- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України;
- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету вказаної країни на цей час немає.
Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому не одноразово продовжувався.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства рф в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з рф.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Верховний Суд виходить із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21)».
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що в рамках розгляду даної цивільної справи позивачами доведено факт завдання їм моральної шкоди винними (умисними) незаконними діями рф, пов'язаними з її збройною агресією щодо України, причинний зв'язок між такими діями та завданою шкодою, а також обґрунтовано заявлений до відшкодування розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 000 грн., який Суд вважає справедливим для відновлення порушеного особистого немайнового права Позивачів.
З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позивачами доведено обставини на які вони посилалися як на підставу позовних вимог, а тому вимоги позивачів є обґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.
Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до абзацу 3 підпункту 5 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви про відшкодування моральної шкоди справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч.7 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.
З урахуванням задоволення позову, враховуючи те, що позивачів звільнено від сплати судового збору, з відповідача на користь держави Україна підлягає стягненню судовий збір в сумі 150 000,00 грн. за позовну заяву про відшкодування моральної шкоди (75 000 судовий збір х 2 вимоги).
На підставі викладеного ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17 липня 1997 року, Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст. ст. 23, 1167, 1168 ЦК України та керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 289 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Белей Оксана Богданівна до держави російська федерація в особі представницького органу Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок агресії російської федерації - задоволити.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів) грн., що за офіційним курсом Національного банку України станом на день звернення до суду з позовом еквівалентно 120 453 (сто двадцять тисяч чотирста п'ятдесят три) долари США 48 центів.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів) грн., що за офіційним курсом Національного банку України станом на день звернення до суду з позовом еквівалентно 120 453 (сто двадцять тисяч чотирста п'ятдесят три) долари США 48 центів.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Довідка: повний текст рішення виготовлено 04 липня 2025 року.
Суддя Пастернак І.А.