ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.07.2025Справа № 910/3837/25
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5) до Громадської організації "ЦЕНТР СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" (01004, місто Київ, вулиця Горького, будинок 7-В) про стягнення 36 043,59 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
27.03.2025 на адресу суду від представника Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" надійшла позовна до Громадської організації "ЦЕНТР СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" про стягнення заборгованості за договором № 1532716-02 від 23.04.2019 у розмірі 36 043,59 грн. з яких: основна заборгованість у сумі 20510,66 грн, інфляційна складова у сумі 12081,51 грн та 3% річних у сумі 3451,42 грн та була передана 28.03.2025 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 1532716-02 від 23.04.2019 в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 02.04.2025 була надіслана на адреси учасників справи в їх електронні кабінети та доставлена зокрема відповідачу 03.04.2025 о 05:35 год., що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
09.04.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано заяву про виконання вимог ухвали.
21.04.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заяву про надання строку на примирення та укладення сторонами мирової угоди, а також долучено лист який було надіслано на адресу позивача наступного змісту: «З метою врегулювання спору та сплати заборгованості за договором просимо укласти мирову угоду з розстроченням платежу до 01.01.2026 року.
Громадська організація "ЦЕНТР СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" зобов'язується сплатити наявну заборгованість шляхом розстрочення на рік до 01.05.2026 року і буде здійснюватися рівними платежами згідно з погодженим графіком».
Станом на дату постановлення рішення в матеріалах справи відсутні докази укладення сторонами мирової угоди.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Громадська організація "ЦЕНТР СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" з 22.08.2003 року є власником нежитлового приміщення площею 79,6 кв м за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 11 літ. Б. В підтвердження означених обставин до матеріалів справи долучено договір купівлі-продажу № 495 від 22.08.2003 та акт передачі нежилого приміщення, вбудованого у жилий будинок від 22.08.2003.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 “Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго», Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ “Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київради Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання центрального опалення та гарячої води споживачам.
Отже, з 01.05.2018, надання житлово-комунальних послуг здійснюється Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго».
23.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго» (теплопостачальна організація) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київтеплоенерго» (абонент) укладено Договір № 1532716-02 на постачання теплової енергії, відповідно до п. 1.1 якого предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.2.1 Договору теплопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.
Пунктом 2.3.1, 2.3.2 Договору абонент зобов'язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до цього договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Відповідно до п. 8.1, 8.3 Договір набуває чинності з 01.10.2018 р. та діє до 15.04.2020. Припинення дії Договору не звільняє Абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.
Об'єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 11Б, площею 79,6 кв.м.
Відповідно до п. 3 додатку 4 до Договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волинська, буд. 42 облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період та акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду, які оформлює і повертає один примірник Позивачу; акт виконаних робіт.
Згідно п. 2 додатку № 4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Оплата заборгованості минулих періодів зараховується першочергово.
Відповідно до п. 1 додатку 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію теплопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку, для КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» а саме: за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн.) без урахування ПДВ - 1511,40 грн.
Пунктом 3 додатку 3 до договору передбачена можливість зміни тарифів.
З набранням чинності Закону України від 03.12.2020 року №1060 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг», внесені зміни до організації моделі договірних відносин з виконавцем послуг, а саме запроваджено укладання публічного договору приєднання.
З усіма фізичними або юридичними особами, які є власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, які протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, вважаються укладеними публічні договори приєднання за формою, встановленими Правилами затвердженими постановою КМУ від 21.08.2019 року №830, з урахуванням змін, внесених КМУ від 08.09.2021 року №1022.
Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до абз. 1, 2 ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Відповідно до п. 8.1, 8.3 Договір набуває чинності з 01.10.2018 р. та діє до 15.04.2020. Припинення дії Договору не звільняє Абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.
Оскільки відповідач, як власник нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 11Б, площею 79,6 кв.м. не надав суду доказів обрання моделі договірних відносин та укладання договорів з виконавцями комунальних послуг, суд розглядає справу в межах Договору № 1532716-02 на постачання теплової енергії.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що він у період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії до нежитлового приміщення. Однак, відповідач не належним чином виконав свої зобов'язання з оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 20510,66 грн за теплову енергію. Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційну складову у сумі 12081,51 грн та 3% річних у сумі 3451,42 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з частиною 6 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частини 7 статті 276 ГК України).
Відповідно до ч. 4, 6 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання» теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. У разі якщо така організація не є теплотранспортуючою, то теплотранспортуюча організація не має права відмовити теплогенеруючій організації у транспортуванні теплової енергії, якщо це дозволяють технічні можливості системи. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198 (далі - Правила № 1198) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).
Згідно п. 40 Правил № 1198 Споживач теплової енергії зобов'язаний: вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил
Водночас, правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються спеціальним Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» виконавцями комунальних послуг є: послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація.
Положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина 4 статті 612 ЦК України).
За приписами частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора (частина 4 статті 613 ЦК України).
Як вбачається з розрахунку основного боргу за теплову енергію, за період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року позивачем нараховано відповідачу плату за спожиту теплову енергію на загальну суму 20510,66 грн
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем долучено до матеріалів справи копії облікових карток за період з жовтня 2018 - жовтень 2021, актів приймання-передачі товарної продукції за спірний період, довідки про нарахування за теплову енергію відповідачу за сінний період, копії корінців нарядів про включення та відключення опалення 2018-2021 роки, копії актів про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, копії актів прийняття теплового вузла обліку, копії відомостей обліку теплової енергії за спірний період.
Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували наведені в доданих позивачем до матеріалів справи облікових картках обсяги споживання теплової енергії відповідачем за спірний період.
Питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуги з постачання теплової енергії у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 зі справи № 910/6652/17, від 12.07.2018 зі справи № 910/6654/17, від 12.10.2018 зі справи № 910/30728/15).
Судом враховано, що облікові картки, акти приймання - передавання товарної продукції, наявні в матеріалах справи з боку відповідача не підписані, проте договором визначено, що обов'язок отримати рахунок-фактуру, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння покладений на відповідача (споживача). Відповідач (споживач послуги теплової енергії) отримання послуг та розмір їх вартості не заперечував. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Отже матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача заборгованості за спожиту в період з жовтня 2018 по жовтень 2021 теплову енергію у сумі 20510,66 грн.
А тому вимоги позивача в цій частині визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційну складову у сумі 12081,51 грн та 3% річних у сумі 3451,42 грн, нараховані на заборгованість з постачання теплової енергії за період з 01.11.2018 по 01.12.2024. Та інфляційні втрати у розмірі 12081,51 грн, нараховані на заборгованість з опалення за період з 01.11.2018 по 01.12.2024.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.
Перевіривши наданий Позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що за розрахунком суду вийшло більше, а відтак підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.
При цьому судом враховано відсутність заперечень та контрозрахунку Відповідача в частині нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Зобов'язання зі сплати як 3% річних, так і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 ГК України, статі 551 ЦК України.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 та від 31.01.2022 у справі № 910/15116/18.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Громадської організації "ЦЕНТР СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ" (01004, місто Київ, вулиця Горького, будинок 7-В, код ЄДРПОУ 25402596) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, код ЄДРПОУ 40538421) основну заборгованість у розмірі 20 510 (двадцять тисяч п'ятсот десять) грн. 66 коп., інфляційну складову у розмірі 12 081 (дванадцять тисяч вісімдесят одна) грн. 51 коп., 3% річних у розмірі 3 451 (три тисячі чотириста п'ятдесят одна) грн. 42 коп. та судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.07.2025
Суддя Владислав ДЕМИДОВ