ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.07.2025Справа № 910/4698/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Рябенко Рєната Романовича
до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
про визнання недійсним одностороннього правочину,
Представники сторін:
від позивача: Павлик І.П.,
від відповідача: Іванченко В.С.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Рябенко Рєната Романовича до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним одностороннього правочину.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставно відмовився від договору банківського обслуговування, за яким позивачу було відкрито рахунок.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
18.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4698/25, підготовче засідання призначено на 21.05.2025. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.
28.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
05.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
13.05.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
14.05.2025 до суду від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 вищевказану заяву представника відповідача задоволено.
20.05.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Підготовче засідання, призначене на 21.05.2025, не відбулося з технічних причин, про що відповідальними працівниками Господарського суду міста Києва складено акт № 910/4698/25 від 21.05.2025 .
У зв'язку із зазначеним, ухвалою суду від 21.05.2025 підготовче засідання у даній справі відкладено на 18.06.2025.
В підготовче засідання 18.06.2025 з'явилися представники сторін.
Суд в підготовчому засіданні 18.06.2025 постановив протокольну ухвалу про залишення без розгляду заявленого позивачем у позовній заяві клопотання про витребування доказів, у зв'язку з його не підтриманням представником позивача.
Враховуючи, що судом було здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд постановив протокольну ухвалу без оформлення окремого документа про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті на 02.07.2025.
В судове засідання 02.07.2025 з'явилися представники сторін.
Так, представник позивача надав суду усні пояснення щодо заявленого позову, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позову, просив у позові відмовити.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 02.07.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Фізична особа-підприємець Рябенко Рєнат Романович (надалі - ФОП Рябенко Р.Р., позивач) починаючи з 15.04.2024 (дата реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) здійснює підприємницьку діяльність на території України, основним видом економічної діяльності якої є: 33.17. Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів.
19.04.2024 в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приватбанк» (надалі - Банк, відповідач) відкрито ФОП Рябенку Р.Р. поточний рахунок № НОМЕР_1 (надалі - рахунок) на підставі заяви-приєднання до Умов та Правил надання послуг Бізнес-картка для фізичних осіб-підприємців від 2024 року та Анкети належної перевірки клієнта від 19.04.2024.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що починаючи з 14.10.2024 він не зміг користуватися своїм рахунком, а у відповідному відділенні Банку було повідомлено про заблокування такого рахунку у зв'язку з припиненням ділових відносин між позивачем та Банком.
Так, представник позивача звертався до Банку із адвокатським запитом від 24.02.2025 № 2402-1/25 щодо надання документів, у тому числі тих, які підтверджують підстави припинення правовідносин між ФОП Рябенко Р.Р. та Банком.
У відповідь на вказаний адвокатський запит Банк листом від 07.03.2025 № 20.1.0.0.0/7-250228/57919-БТ повідомив про закриття рахунку № НОМЕР_1 . Також зазначив, що 14.10.2024 було прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк. Також на відповідні запити представника позивача зазначено, що 05.09.2024 та 15.10.2024 на адресу ФОП Рябенка Р.Р. були направлені звернення Банку та повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин, відповідно, однак вони були повернуті на адресу Банку.
Вважаючи таке рішення Банку протиправним, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому вказує на відсутність обґрунтованих підстав для відмови від договору банківського обслуговування, у зв'язку з чим вчинений відповідачем односторонній правочин щодо розірвання договору, за яким позивачу було відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на переконання позивача, має бути визнано недійсним.
Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи, що спірний правочин відповідає ст.ст. 203, 215 ЦК України та вчинений з дотриманням вимог законодавства про фінансовий моніторинг, а тому вказує про безпідставність заявленого ФОП Рябенком Р.Р. позову.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, сторонами було укладено договір банківського обслуговування шляхом приєднання позивача до Умов та Правил відповідача, що при розгляді справи сторонами не заперечується.
За положеннями частин 1, 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Частиною 1 ст. 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Спір у справі виник у зв'язку з неправомірним, на думку позивача, розірванням договірних відносин Банком в односторонньому порядку.
Частинами 3, 5 ст. 202 ЦК України визначено, що одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до частин 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Так, при вирішенні даного спору суду слід встановити правомірність або неправомірність одностороннього правочину, вчиненого відповідачем у формі повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин і закриття рахунку, наявність чи відсутність підстав для визнання такого правочину недійсним.
За загальним правилом, визначеним в ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 2 ст. 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:
1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
4) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Водночас, за ч. 4 ст. 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі:
відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку;
наявності підстав, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту;
наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», (надалі - Закон), спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Статтею 6 Закону визначено, що суб'єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки.
Частиною 1 ст. 7 Закону визначено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону критерії ризиків визначаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно: Національним банком України - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу.
За приписами ч. 6 ст. 7 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов'язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (ч. 7 ст. 11 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
У випадках, передбачених цією частиною, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.
Згідно з п. 39 ч. 1 ст. 1 Закону неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (надалі - Положення).
Де-рискінг - явище, за якого суб'єкт первинного фінансового моніторингу відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними (п.п. 13 п. 5 Положення).
Пунктами 34-37 Положення передбачено, що банк зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.
Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.
Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.
Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.
Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (п. 45, 46 Положення).
Відповідно до п. 55 Положення шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов'язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.
Пунктом 61 Положення передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених ч. 6 ст. 7 Закону, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.
Згідно з п. 1 Додатку № 12 до Положення банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у т.ч. шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону.
Відповідно до п. 3 Додатку №12 до Положення у випадках, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону, банк зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити СУО про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок / установити ділові відносини та/або провести фінансові операції, або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі статті 15 Закону, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, у проведенні яких було відмовлено.
Згідно з п. 8 Додатку №12 Положення Банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ порядок відмови в передбачених Законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:
1) перелік уповноважених працівників банку/колегіальних органів банку, які мають право приймати рішення щодо відмови в установлених Законом випадках;
2) процедуру розгляду та прийняття уповноваженими працівниками банку відповідних рішень, а також їх документування;
3) складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону) у кожному випадку;
4) порядок інформування відповідального працівника банку або працівника, уповноваженого відповідальним працівником банку, щодо прийняття рішення щодо відмови;
5) порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов'язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
Згідно з пунктами 3.1.1.7.1., 3.1.1.7.2. Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку https://privatbank.ua/terms, Банк має право витребувати, а Клієнт зобов'язаний надати інформацію та/або офіційні документи, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством або внутрішніми документами Банку документи та відомості, які необхідні Банку з метою виконання вимог законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Інформація, необхідна для вивчення Клієнта, встановлюється Банком на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від Клієнта (представника Клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).
Банк відмовляється від підтримання ділових відносин/відмовляє особі (Клієнту) у обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовляється від проведення фінансової операції на підставах, визначених у підрозділі 1.1.7. «Належна перевірка Клієнта, вимоги FATCA, санкційні вимоги, зобов'язання з інформування, відмова від підтримання ділових відносин/проведення операцій» цих Умов та Правил.
Відповідно до п.п. 1.1.8.2. - 1.1.8.4. Умов та Правил Банк ініціює розірвання Договору та закриває рахунок/рахунки в наступних випадках/ за наявності однієї з таких обставин: якщо протягом 12 місяців з дня відкриття рахунку або протягом 12 місяців підряд відсутні будь-які ініційовані Клієнтом операції за рахунком та відсутній залишок коштів на рахунку; у разі отримання від контролюючих органів інформації про державну реєстрацію припинення Клієнта або самостійного виявлення таких відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань; у випадку порушення Клієнтом своїх зобов'язань за Договором, у тому числі щодо актуалізації даних, а також у випадку, якщо було з'ясовано, що дія Договору суперечить законодавству України або може призвести до фінансових збитків, погіршення іміджу Банку; за наявності підстав, передбачених законодавством з питань фінансового моніторингу; у разі встановлення факту надання Клієнтом недостовірної інформації для встановлення податкового резидентства та статусу податкового резидентства своїх власників істотної участі та кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) та іншої обов'язкової інформації відповідно вимог FATCA, CRS; у випадку виникнення у Банку підозри або виявлення ознак незаконних операцій із платіжним інструментом з боку Клієнта. При цьому залишок коштів на рахунку Клієнта перераховується на відповідний рахунок згідно облікової політики Банку та повертається Клієнту на його першу вимогу, за умови виконання Клієнтом вимог щодо ідентифікації та верифікації його особи та підтвердження належності йому цих грошових коштів; у випадку технічної неможливості обслуговування Клієнта в подальшому; в разі прийняття Банком рішення про припинення відкриття та/або обслуговування поточних рахунків в певній іноземній валюті; в інших випадках, передбачених законодавством України та Договором.
Про розірвання Договору Банк повідомляє Клієнта шляхом направлення повідомлення способом, узгодженим сторонами у п.1.1.3.2.1. цього Договору. Клієнт повинен відповісти на повідомлення протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту направлення йому такого повідомлення та подати до Банку Заяву про закриття рахунку та перерахування залишків коштів - Платіжну інструкцію про переказ залишку коштів на рахунках Клієнта на рахунки Клієнта в іншому банку з урахуванням вимог п.1.1.8.5. цього Договору. У разі неотримання Банком відповіді протягом зазначеного строку вважається, що Клієнт згоден з розірванням Договору. Рахунок закривається після спливу тридцяти календарних днів з дня відправлення Клієнту такого повідомлення (або в інші строки, передбачені в повідомленні) та здійснення завершальних операцій по рахунку.
У випадках, передбачених законодавством України, розірвання Договору за ініціативою Банку та закриття рахунку може здійснюватись без повідомлення Клієнта та без отримання від нього згоди.
Отже, нормами чинного законодавства України, Положенням, Умовами та Правилами надання банківських послуг визначений обов'язок відповідача як на встановлення неприйнятного високого ризику ділових відносин щодо клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією та клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підозра про здійснення ними операцій ВК/ФТ, учинення інших злочинів, так і обов'язок відповідача на відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції.
Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20 зазначив, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Згідно зі ст. 21 Закону фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб'єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов'язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб'єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму веб-сайті, а також рекомендації суб'єктів державного фінансового моніторингу.
Отже, Законом передбачено, що наявність у суб'єкта первинного фінансового моніторингу обґрунтованих підозр здійснення фіктивної діяльності є достатнім для прийняття певних рішень відносно клієнтів.
Порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом встановлюється банком самостійно у внутрішніх документах із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (пп. 8 п. 26 Положення).
Таким чином, з травня 2020 банк уповноважений самостійно встановлювати перелік внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, в тому числі, і тих документів, що регламентують порядок визначення і встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин.
Із наданого відповідачем «Висновку НФМ. Розірвання ділових відносин, клієнт ФОП Рябенко Рєнат Романович…./ХД Підозріла діяльність/» вбачається, що його складено відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів та відповідно до Типологічного дослідження «Типологічне дослідження відмивання доходів від податкових злочинів», затвердженого наказом Державної служби фінансового моніторингу України від 21.12.2020.
Зі змісту вищевказаного висновку вбачається, що Напрямком «Фінансовий моніторинг» Банку проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій ФОП Рябенка Р.Р. щодо наявності/відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо ФОП Рябенка Р.Р., за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення позивачем операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин. За результатами вивчення діяльності клієнта, наявні підстави вважати використання клієнтом продуктів Банку (карткові рахунки) для проведення операцій, що мають ознаки схемності та не мають явного економічного змісту/логічних пояснень; наявні підозри щодо вчинення фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів.
Так, Банк визнав фінансові операції позивача підозрілими за ознакою, визначеною в ст. 12 Закону та Додатку № 6 Положення, а саме: є незвично великими фінансовими операціями; не мають очевидної економічної чи законної мети; не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.
У зв'язку з наведеним та проведеним Банком аналізом руху коштів по картці позивача, який відображено у Висновку НФМ, було встановлено такі індикатори підозрілості фінансових операцій відповідно до Додатку № 20 Положення:
5. клієнт має велику кількість рахунків або платіжних карток, потреба у яких не є зрозумілою або не відповідає його бізнес-потребам;
12. фінансові операції за рахунком фізичної особи не відповідають ризик-профілю клієнта (зокрема, віку, професії та доходам);
15. характер фінансової операції та/або обставини, за яких вона ініціюється, дають підстави вважати, що вона здійснюється від імені та/або на користь іншої сторони, особа якої не розкрита банку;
16. за рахунком клієнта - суб'єкта господарювання не сплачено жодних або сплачено в незначному розмірі (у розмірі, що очевидно не відповідає обсягам проведених фінансових операцій обов'язкових платежів, які притаманні звичайній господарській діяльності (наприклад, платежі за оренду приміщень, сплата комунальних послуг, податків до бюджету);
27. фінансова операція/сукупність пов'язаних між собою фінансових операцій не є характерною/характерними для звичайної діяльності клієнта (наприклад, цілі, тип та обсяг операції), а надані пояснення не є аргументованими;
30. відбулися значні зміни в обсягах фінансових операцій, що здійснюються за рахунками клієнта;
55. клієнт (суб'єкт господарювання) здійснює регулярні платежі стороні чи сторонам, які здавалося б не пов'язані з підприємницькою діяльністю клієнта, а підстава та мета платежів є незрозумілими.
Відтак, у зв'язку з наявністю у Банку підстав вважати, що обслуговування позивача та характер або наслідки його фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, було прийнято рішення про встановлення ФОП Рябенку Р.Р. неприйнятно високого ризику та відмову від підтримання з ним ділових відносин шляхом розірвання договору банківського обслуговування та закриття рахунків.
Отже, відповідач, здійснивши належну перевірку ФОП Рябенка Р.Р. та, виявивши підозрілу діяльність останнього, керуючись спеціальним Законом про фінансовий моніторинг, виконав власний обов'язок суб'єкта фінансового моніторингу та встановив позивачу неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ним для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.
Суд визнає надані відповідачем до матеріалів справи документи належними та такими, що підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику.
Крім того, із наданих відповідачем доказів встановлено, що Банком направлявся на дійсну адресу позивача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, лист від 05.09.2024 № 20.1.0.0.0/7-240905/39582, у якому відповідач запитував відповідні документи та інформацію, а саме: фінансову звітність, декларацію про майновий стан і доходи, декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, довідку про суму сплачених податків з доходів фізичної особи, довідку про доходи, а також опис бізнесу з визначенням змісту та мети діяльності, наявність/відсутність штату найманих працівників, основних джерел та обсягів надходження коштів, та іншу інформацію, яка визначає характер діяльності. Однак, як встановлено судом та не заперечується сторонами, даний лист було повернуто Банку.
Водночас, суд зазначає, що витребування документів та/або інформації, необхідних для здійснення перевірки клієнта, відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону та Умов та Правил є правом, а не обов'язком Банку, у зв'язку з чим доводи позивача про неможливість ним надання відповідних документів та інформації Банку та передчасність оспорюваного правочину суд відхиляє.
Разом з тим, позивачем не було представлено суду жодних документів, які б спростовували висновки Банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Доводи позивача щодо ненадання відповідачем рішення про відмову від підтримання ділових відносин та відсутності можливості встановлення органу чи посадової особи, яка прийняла відповідне рішення визнаються судом необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки складений Висновок НФМ у вигляді службової записки від 14.10.2024 погоджений відповідною резолюцією Члена Правління Банку (з питань комплаєнсу) Разумним А.А.
Інші доводи позивача суд відхиляє як необґрунтовані та такі, що не спростовують встановлених судом обставин та зроблених висновків про те, що в даному випадку відмова відповідача від підтримання ділових відносин з позивачем, розірвання договору банківського рахунку та закриття рахунків є правомірною та відповідає вимогам чинного законодавства України.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Отже, з огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 04.07.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко