ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.07.2025Справа № 910/5091/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «LEGIO»
до Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій
про стягнення 462 368,52 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «LEGIO» до Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, про стягнення 462 368,52 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано безпідставним збереженням відповідачем суми банківської гарантії, наданої у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором від 12.09.2024 № 279.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5091/25, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, судом ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/5091/25 було надіслано до електронного кабінету Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, яка була доставлена останньому 29.04.2025 о 17:14 год, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
12.09.2024 між Управлінням забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «LEGIO» (постачальник, позивач) укладено договір № 279 (надалі - договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язується у 2024 році поставити у власність замовнику Підкасник (пожежника захисний) (згідно з ДК 021:2015 код 35110000-8 Протипожежне, рятувальне та захисне обладнання (надалі - продукція) в кількості, комплектації та якості згідно зі специфікацією (додаток № 1 до договору), що є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору.
Закупівля продукції здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» зі змінами (п. 1.2. договору).
Ціна договору становить 15 412 284,00 грн, в тому числі ПДВ - 2 568 714,00 грн відповідно до тендерної пропозиції ідентифікатора закупівлі UA-2024-08-23-009094-а та Специфікації (п. 2.1. договору).
Пунктом 3.2. договору передбачено, що продукція має бути поставлена замовнику у повному обсязі до 30.11.2024 включно.
Датою виконання постачальником зобов'язань щодо поставки продукції є дата підписання замовником акту приймання-передачі продукції та видаткової накладної за договором (п. 3.5. договору).
Продукція вважається прийнятою після підписання сторонами видаткової накладної та акту приймання-передачі продукції (п. 5.39. договору).
Відповідно до п. 13.1. договору постачальник забезпечує виконання своїх зобов'язань за договором у розмірі 3% від суми договору гарантією від 09.09.2024 № KHAG332376741, виданою Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (АТ «ПУМБ»), на суму 462 368,52 грн.
За умовами п. 13.2. договору замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю протягом 5 (п'яти) робочих днів у разі, зокрема, після виконання постачальником цього договору про закупівлю.
Замовник не повертає забезпечення виконання договору у разі, якщо постачальник не виконав умови договору (п. 13.3. договору).
Договір вступає в силу з моменту його підписання та реєстрації в Державній казначейській службі та діє до 20.12.2024, а в частині виконання зобов'язань з оплати за цим договором - до повного виконання (п. 11.1. договору).
В матеріалах справи наявна Гарантія № KHAG332376741 від 09.09.2024 (надалі - Гарантія), видана АТ «ПУМБ», згідно з якою Банк прийняв на себе зобов'язання безвідклично та безумовно сплатити бенефіціару (відповідач) повну суму гарантії протягом 5 робочих днів після дня отримання оригіналу належно оформленої першої письмової вимоги бенефіціара із зазначенням у ній про невиконання принципалом (позивачем) або неналежне виконання (як повністю, так і частково) вказаних у договорі зобов'язань, з вказанням у чому саме полягає порушення принципалом основного зобов'язання, забезпеченого цією гарантією.
Сума гарантії визначена у розмірі 462 368,52 грн.
Дата набуття чинності Гарантії - 09.09.2024; дата закінчення дії - 20.12.2024.
Гарантією також визначено, що бенефіціар повертає Гарантію після виконання принципалом договору; за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі недійсними або договору нікчемним, у випадках, передбачених п. 21 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, але не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів з дня настання зазначених обставин.
Згідно з п. 13.1. договору позивач забезпечив виконання своїх зобов'язань за договором, розмістивши покриття по Гарантії у розмірі 462 368,52 грн на відповідному рахунку покриття в Банку, що підтверджується інформаційним повідомленням про списання коштів на підставі платіжної інструкції банку № TR.84849941.71863.11273 від 09.09.2024 та довідкою Банку від 09.09.2024 № KHAG332376741.
Як вбачається із матеріалів справи, 09.12.2024 позивач на виконання умов договору поставив відповідачу продукцію на суму 15 412 284,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаними представниками сторін Актом № 251/1 приймання-передачі продукції та видатковою накладною № 251.
Водночас, 06.12.2024 Банком було отримано вимогу відповідача № 7601-3927/760475 від 02.12.2024 про сплату гарантійної суми у розмірі 462 368,52 грн, у зв'язку з невиконанням позивачем умов договору.
Листом від 10.12.2024 №КНО-58.6.1/694 Банк повідомив позивача про одержання оригіналу письмової вимоги бенефіціара та про виконання платежу за Гарантією за рахунок коштів, розміщених на рахунку покриття за Гарантією.
13.12.2024 Банком було здійснено сплату коштів у розмірі 462 368,52 грн за Гарантією на вимогу відповідача № 7601-3927/760475 від 02.12.2024, що підтверджується випискою по особовому рахунку від 13.12.2024.
Надалі позивач листом від 07.03.2025 № 01/07-03-2025 звернувся до відповідача із вимогою про повернення забезпечення виконання договору, вказуючи про наявність передбачених п. 13.2. договору та ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» підстав для повернення забезпечення виконання договору в сумі 462 368,52 грн, у зв'язку з чим вимагав повернути вказану суму забезпечення.
Відповідач відмовив у виконанні вказаної вимоги позивача листом від 13.03.2025 № 76.01-802/76.0350, зазначивши, що у випадку несвоєчасної поставки товару відсутні підстави для повернення забезпечення виконання договору.
Позивач, вважаючи дану відмову неправомірною, звернувся із даним позовом до суду, у якому зазначає про безпідставне утримання відповідачем суми забезпечення виконання договору, оскільки позивачем свої зобов'язання за договором щодо поставки продукції були виконані, хоч і з порушенням строків, однак у повному обсязі. При цьому, позивач зауважив про те, що відповідач був завчасно повідомлений про настання форс-мажорних обставин, які спричинили порушення строків поставки позивачем продукції.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України).
За приписами частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Наведе корелюється з вимогами ст. 629 ЦК України.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 599 ЦК України та ст. 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар - предмет договору - на загальну суму 15 412 284,00 грн. Будь-який претензій щодо якості поставленого товару та його невідповідності умовам договору відповідачем позивачу не було пред'явлено, а доказів іншого матеріали справи не містять.
Відтак, суд доходить до висновку, що позивачем відповідно до умов договору у повному обсязі виконані прийняті на себе зобов'язання з поставки продукції відповідачу, а останнім, у свою чергу, прийнято таку продукцію без будь - яких зауважень.
Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення з відповідача отриманих ним коштів банківської гарантії у розмірі 462 368,52 грн, як безпідставно одержаних.
Так, правовий інститут забезпечення виконання зобов'язання врегульований главою 49 ЦК України, яка передбачає спеціальні міри, що стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання та забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з ч. 1 ст. 200 ГК України гарантія (банківська гарантія) є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження банком, іншою фінансовою установою задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов'язання або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 ГК України).
Згідно зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Відповідно до ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч. 1 ст. 565 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
У постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (частина третя статті 563 Цивільного кодексу України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю:
1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю;
2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;
3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону;
4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Тобто відповідно до положень п. 13.2. договору, які узгоджуються з вимогами ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», забезпечення виконання Договору повертається після виконання виконавцем всіх його умов упродовж п'яти робочих днів з дати виконання постачальником договору про закупівлю.
При цьому, погоджені сторонами умови п. 13.3. договору не передбачають можливості неповернення забезпечення договору у разі, зокрема, порушення строків поставки продукції, а лише визначають умовою для такого неповернення невиконання позивачем умов договору повністю.
Так, суд зауважує, що поняття «невиконання договору» та «несвоєчасне виконання договору» не є тотожними. Невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/6433/18, від 21.02.2020 року у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18.
Приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності, погоджені сторонами умови щодо повернення забезпечення виконання договору та встановлені обставини повного виконання позивачем зобов'язання з поставки продукції, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем забезпечення виконання договору, не залежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків поставки товару.
Водночас, суд зазначає, що відповідач не позбавлений права вжити передбачені законом та договором заходи задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов'язань.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
При цьому сама лише наявність правочину не є достатньою підставою для висновку про віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами, оскільки сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором, зокрема переплата понад визначену в договорі суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі такого договору. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 903/357/21.
Суд звертається до правових висновків Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, де зазначено, що боржник (принципал) має право звернутися до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами ст. 1212 ЦК України (п. 56); принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави з огляду на відсутність боргу принципала (п. 59).
Отже, позивач як принципал має право пред'явити позов про стягнення з відповідача як бенефіціара коштів, сплачених банком-гарантом. Вказаний спосіб захисту прав принципала (боржника) дозволяє ефективно та вичерпно врегулювати цивільно-правовий спір з учасниками спірних правовідносин, тому у цьому випадку судові рішення ухвалені без порушень ч. 1 ст. 2 ГПК України, відповідно до якої завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 04.02.2025 у справі № 910/18874/23).
Слід наголосити на тому, що за відсутності основного зобов'язання (припинення виконанням з інших підстав, недійсність тощо) принципал має право вимагати від бенефіціара грошові кошти, одержані ним внаслідок виплати за гарантією.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача безпідставно отриманих ним коштів гарантійної суми в розмірі 462 368,52 грн.
В свою чергу, суд не розглядає доводи позивача щодо настання форс-мажорних обставин, які спричинили несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, оскільки такі обставини можуть оцінюватися під час розгляду спору про застосування відповідальності відповідно до розділу VIII договору, та не впливають на окремо визначені розділом ХІІІ договору обов'язки відповідача щодо повернення забезпечення виконання договору.
Водночас, відповідач під час розгляду справи жодних заперечень стосовно заявлених позовних вимог та викладених позивачем у позові обставин не надав.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Управління забезпечення оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Бережанська, 7, м. Київ, 04082; ідентифікаційний код 33945469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «LEGIO» (вул. Різдвяна, 14, м. Харків, 61052; ідентифікаційний код 32947782) суму забезпечення виконання договору у розмірі 462 368,52 грн та судовий збір у розмірі 5548,42 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного рішення: 04.07.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко