номер провадження справи 27/60/25
30.06.2025 Справа № 908/1042/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства “Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний номер юридичної особи 40075815)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Локотраст» (бул. Марії Примаченко, 10, м. Запоріжжя, 69036, ідентифікаційний номер юридичної особи 45492680)
про стягнення 75 141 грн 00 коп.
без виклику сторін
Акціонерне товариство “Українська залізниця» звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Локотраст» про стягнення 75 141 грн 00 коп. штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки від 02.05.2024 № ЦЗВ-01-01424-01, а саме 44 550 грн 00 коп. штрафу та 30 591 грн 00 коп. пені.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1042/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1042/25. Присвоєно справі номер провадження 27/60/25 та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
21.05.2025 відповідач сформував в системі Електронний суд» (зареєстровано 22.05.2025 за вх. № 10568/08-08/25) клопотання про зупинення провадження у справі № 908/1042/25 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/4157/25 та відзив на позовну заяву (вх. № 10566/08-08/25 від 22.05.2025), відповідно до якого відповідач позов не визнає, посилаючись на форс-мажорні обставини.
23.05.2025 позивач сформував в системі “Електронний суд» відповідь на відзив та заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 28.05.2025 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Локотраст» про зупинення провадження у справі.
Відповідач у відзиві зазначив, що 15.11.2024 відповідач отримав рознарядку про надання дозволу на поставку партії товару на загальну суму 464 688 грн 00 коп. з ПДВ, в термін до 15.12.2024. Згідно наданої рознарядки та на виконання умов Договору з боку відповідача було поставлено товар за Видатковою накладною № 116 від 13.12.2024 на суму 167 688 грн 00 коп. Таким чином, рознарядка від 15.11.2024 виконана не в повному обсязі, у зв'язку з чим порушено строк поставки партії товару. Дане порушення строків поставки виникло внаслідок форс-мажорних обставин, а саме через неможливість контрагента вчасно виконати зобов'язання щодо постачання необхідної продукції через вихід з ладу трансформатора та обладнання (підтверджуються сертифікатом про форс мажор ТТП). В даному випадку неналежне виконання зобов'язань за Договором, виникло внаслідок аварії (виходу з ладу трансформаторного обладнання виробника), у зв'язку з чим таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього Договору та виникли поза волею Сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору. Відповідач не є виробником товару, про що позивач був обізнаний, а лише є комерційним посередником, який поставляє продукцію, фізично виготовлену виробником - ТОВ «Машинобудівний завод «КВІК», про, що також було відому позивачу. Без технічної можливості виробника виконати замовлення та поставку фізично неможливо, що створює об'єктивну перешкоду, незалежну від волі відповідача (Постачальника). Оскільки договором передбачено, що продукція повинна вироблятися лише ТОВ «МЗ «КВІК», відповідач був позбавлений можливості придбати товар у інших виробників та виконати договір в строк. Також форс-мажорні обставини виникли у зв'язку з аварійними та погодинними відключеннями електроенергії, окрім того враховуючи необхідність реагування на повітряні тривоги у зв'язку з обстрілами м. Запоріжжя, зокрема керованими авіабомбами, позивач не має можливості безперебійно здійснювати свою діяльність. В якості доводів щодо необхідності реагування на тривоги та реальну небезпеку для життя працівників, відповідача зазначив, що 10 грудня 2024р., було завдано удару ракетою «Іскандер-М» по Запоріжжю безпосередньо за адресою розташування позивача. У зв'язку з чим, позивач і звернувся до ТТП про надання сертифікату про настання форс-мажорних обставин. 09.12.2024 відповідач листом № ЛОК-24/12.09.2 повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, враховуючи, що Договір був укладений під час дії правового режиму воєнного стану, ТОВ «Локотраст» повинно було усвідомлювати можливість настання відповідних негативних комерційних ризиків здійснення власної господарської діяльності. Сертифікат ТПП, який надано відповідачем, як підтвердження наявності форс мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Позивач вважає, що відповідачем не доведений причинно-наслідковий зв'язок подій воєнного стану та неналежного виконання зобов'язань за Договором в частині поставки Товару в строк, обумовлений Договором.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 30.06.2025.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.05.2024 між Акціонерним товариством “Українська залізниця» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Локотраст» (Постачальник) укладено договір поставки № ЦЗВ-01-01424-01 (далі-договір).
Договір укладено за результатами проведення закупiвлi відповідно до вимог Закону України з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт i послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупiвлi", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Miністрів України від 12.10.2022 № 178 зi змінами, оголошення номер № UA-2024 -03 -27-008525-а.
Відповідно до п. 1.1 договору Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцю Товар, відповідно до Специфiкацii, що є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей Товар на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 договору найменування Товару: Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів серії 2ТЕl16,2М62,2ТЕ10).
Кiлькiсть, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник Товару визначаються у Специфiкацii до цього договору (п. 1.3 договору).
Відповідно до п. 1.5 договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Згідно з п. 1.6 договору постачальник гарантує, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) товару не раніше 01.01.2024.
Відповідно до п. 4.1 договору Постачальник здійснює поставку Товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до...) пункт призначення - Київська обл., м. Фастiв (або згідно рознарядки Покупця) відповідно до у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу.
Згідно п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на пiдставi наданої письмової рознарядки Покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Покупця до приймання товару.
Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки Покупцем.
Місце поставки - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки Покупця).
Право власності на товар переходить до Покупця з дати поставки Товару.
Згідно п. 4.5 договору сторони домовились, що рознарядка Покупця на товар направляється ним Постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу Постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення i повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику Постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу Постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопii вiдповiдної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зi змістом документу. Документ вважається отриманим Постачальником з дати його направлення Покупцем на електронну адресу Постачальника, підтвердженням чого є вiдповiдна роздруківка з поштового програмного забезпечення Покупця.
На виконання умов договору, позивачем 18.11.2024 направлено на електронну адресу відповідача рознарядку від 15.11.2024 № ЦЗВ-20/5771, якою було надано дозвіл на поставку парії товару на суму 464 688 грн 00 коп.
Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 18.12.2024 включно.
Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акту прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.
Згідно п. 6.3 договору загальна ціна договору становить 5 382 473,20 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 1 076 494,64 грн., усього з ПДВ - 6 458 967,84 грн.
Відповідно до п. 8.3.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.
Протягом терміну дії рознарядки відповідачем поставлено товар на суму 167 688 грн 00 коп., що підтверджується товарно-транспортною накладною від 13.12.2024 № Р113 та видатковою накладною № 116 від 13.12.2024.
Як зазначив позивач, станом на день подання цього позову товар на суму 297 000 грн 00 коп. відповідачем не поставлено.
У зв'язку з тим, що відповідач частково не виконав (неналежно виконав) свої зобов'язання за договором, чим порушив вимоги пунктів 1.1 та 4.2 Договору, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 75 141 грн 00 коп. штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки від 02.05.2024 № ЦЗВ-01-01424-01, а саме 44 550 грн 00 коп. штрафу та 30 591 грн 00 коп. пені.
Отже, неналежне виконання вчасно відповідачем зобов'язань за договором, стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором поставки № ЦЗВ-01-01424-01 від 02.05.2024.
Договір між сторонами укладено за результатами проведення публічної закупівлі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
Згідно п. 18 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» предметом закупівлі є товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема: оголошення про проведення процедури закупівлі та тендерну документацію; повідомлення про намір укласти договір про закупівлю - протягом одного дня з дня прийняття рішення про визначення переможця процедури закупівлі; договір про закупівлю - протягом двох днів з дня його укладення; повідомлення про внесення змін до договору - протягом трьох днів з дня внесення змін; звіт про виконання договору - протягом трьох днів з дня закінчення строку дії договору, виконання договору або його розірвання; звіт про укладені договори - протягом одного дня з дня укладення договору.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 673 ЦК України).
У відповідності до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
Відповідно до п. 16.1 договору, договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2024.
Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар, в межах строків, визначених умовами цього договору.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Статтею 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, укладеного між сторонами, строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки Покупцем (п. 4.2 договору).
Отже підставою для вчинення відповідачем певних дій (поставка товару) є отримання від позивача належним чином оформленої рознарядки.
Згідно п. 4.5 договору сторони домовились, що рознарядка Покупця на товар направляється ним Постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу Постачальника, зазначену в цьому договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення i повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику Постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу Постачальника (зазначену в цьому договорі) сканкопiї вiдповiдної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зi змістом документу. Документ вважається отриманим Постачальником з дати його направлення Покупцем на електронну адресу Постачальника, підтвердженням чого є вiдповiдна роздруківка з поштового програмного забезпечення Покупця.
18.11.2024 позивачем направлено на електронну адресу відповідача рознарядку від 15.11.2024 № ЦЗВ-20/5771, якою було надано дозвіл на поставку парії товару на суму 464 688 грн 00 коп.
Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 18.12.2024 включно.
Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акту прийому-передачі товару та/або видаткової накладної.
Протягом терміну дії рознарядки відповідачем поставлено товар на суму 167 688 грн 00 коп., що підтверджується товарно-транспортною накладною від 13.12.2024 № Р113 та видатковою накладною № 116 від 13.12.2024.
Товар на суму 297 000 грн 00 коп. відповідачем не поставлено, що також підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Отже, відповідач не виконав у повному обсязі зобов'язання за договором щодо поставки товару у строк та в повному обсязі.
З метою досудового врегулювання спору, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, позивачем направлено на адресу відповідача претензію № ЦЗВ-20/1094 від 27.02.2025.
14.03.2025 на електронну адресу позивача надійшла відповідь на претензію № ЛОК-25/03.14.2 від 14.03.2025, в якій відповідач вказав, що недопоставка товару мала місце з незалежних від відповідача умов.
Претензія позивача залишилась відповідача без задоволення, кошти позивачу не надходили.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Отже, відповідач всупереч узгодженим сторонами умовам договору не здійсним у повному обсязі поставку товару.
Таким чином, відповідач допустив прострочення поставки обумовленого договором товару за рознарядкою № ЦЗВ-20/5771 від 15.11.2024 на суму 297 000 грн 00 коп. понад 30 календарних днів, внаслідок чого відповідачеві було нараховано 15% штрафу в сумі 44 550 грн 00 коп. та пеню за період з 03.01.2025 по 15.04.2025 в сумі 30 591 грн 00 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).
Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.
Пунктом 9.3.1 договору встановлено, що при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах передбачених п. 4.2 цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов'язань поставки товару, якщо про інше його не попередив письмово покупець.
Факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідача щодо поставки товару у строк визначений договором у повному обсязі не виконані.
Отже, зважаючи на визначений сторонами у договорі строк поставки, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару.
Відповідач заявлені позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростував, доказів своєчасного виконання умов договору в частині своєчасної поставки товару в повному обсязі на суму 297 000 грн 00 коп. або доказів безпідставності нарахування позивачем штрафних санкцій (штрафу та пені) суду не надав.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо порушення відповідачем строків поставки товару та наявності правових підстав для застосування положень ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України та п. 9.3.1 укладеного між сторонами договору.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, нарахування відповідачу 15% штрафу здійснено за несвоєчасну поставку товару на суму 297 000 грн 00 коп.
Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені та штрафу, виходячи з суми вартості товару, за яким допущено прострочення, та строку прострочення поставки, суд вважає, що розрахунки виконані правильно.
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем строків поставки товару за договором.
Приймаючи до уваги викладене, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем термінів постачання, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 44 550 грн 00 коп. штрафу та пені в сумі 30 591 грн 00 коп. заявлені позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача не приймаються судом, враховуючи наступне.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність взяв на себе відповідні зобов'язання і мав передбачити пов'язані із цим ризики ведення господарської діяльності.
Необхідно враховувати, що сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки товару.
Щодо посилань відповідача на загальновідомі обставини, то зазначена обставина стосується обох сторін справи; відповідачем не надано доказів в підтвердження перешкоджання здійснювати підприємницьку діяльність під час воєнного стану (зупинення роботи, звільнення та мобілізація працівників, використання майна для воєнних потреб тощо).
Суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов'язання.
Слід також враховувати, що введення воєнного стану в Україні негативним чином відображається не лише на діяльності відповідача, а й позивача, тобто такі обставини стосуються обох сторін.
У процесі розгляду справи відповідачем у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України не було надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів, що б підтверджували наявність обставин, що є підставою у відповідності до положень ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій.
Судом враховано прострочення відповідачем поставки товару у строки визначені договором, а також те, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій не є значним чи надмірно великим, виходячи із загальної суми вартості товару за договором, а також погодженого між сторонами розміру неустойки пені лише у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого у строк товару.
Відповідно до розділу 10 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладення цього договору та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсія, піратство, безлад, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм. Ураган, торнадо, буревій повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.
Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками.
Сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду.
Якщо строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 60 календарних днів, кожна зі сторін в установленому порядку має право розірвати цей договір.
Якщо сторона без поважних причин повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2 цього договору, про виникнення (наявність) обставини непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
До матеріалів справи відповідачем надано Сертифікат про форс-мажорні обставини № 2300-24-2275 від 16.12.2024, відповідно до якого, Запорізька торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перенавантаження в електромережі) для Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» щодо обов'язку з поставки товару у термін до 14.12.2024, які настали 03.12.2024 і тривають на 16.12.2024.
Суд критично оцінює посилання на неможливість виконання зобов'язання щодо поставки товару, визначені Договором, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, які за доводами позивача підтверджуються Сертифікатом про форс-мажорні обставини № 2300-24-2275 від 16.12.2024, відповідно до якого, Запорізька торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перенавантаження в електромережі) для Товариства з обмеженою відповідальністю «Локотраст» щодо обов'язку з поставки товару у термін до 14.12.2024, які настали 03.12.2024 і тривають на 16.12.2024, оскільки з означеного сертифікату вбачається, що аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перевантаження в електромережі) відбулась у контрагента позивача який не є стороною договору, проте товар якого мав бути поставлений.
На момент укладення договору поставки № ЦЗВ-01-01424-01 від 02.05.2024 повномасштабна агресія російської федерації проти Україні вже тривала, дані обставини для сторін договору були загальновідомим фактом.
Отже, при здійсненні господарської діяльності сторони не були позбавленні можливості враховувати і ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе.
Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).
Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд (стаття 44 Господарського кодексу України).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, укладаючи договір з визначеними строками, ціною та специфікацією (кількістю, виробником, строком виготовлення), відповідач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.
Відповідач, прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах, відповідно, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідно до листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14, 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, Статуту ТПП України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Посилання відповідача на неможливість виконання зобов'язання щодо поставки товару, визначені Договором, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, які за доводами позивача підтверджуються Сертифікатом про форс-мажорні обставини № 2300-24-2275 від 16.12.2024, відповідно до якого, Запорізька торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перенавантаження в електромережі) для ТОВ «Локотраст» щодо обов'язку з поставки товару у термін до 14.12.2024, які настали 03.12.2024 і тривають на 16.12.2024, оскільки з означеного сертифікату вбачається, що аварія (вихід з ладу обладнання внаслідок перевантаження в електромережі) відбулась у контрагента позивача - ТОВ «Машинобудівний завод «Квік», який не є стороною Договору, проте товар якого мав бути поставлений.
Суд зауважує, що надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 року в справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина 1 статті 199 Господарського кодексу України).
Суд зауважує, що договір був укладений між сторонами 02.05.2024, тобто під час тривалої дії воєнного стану а тому відповідач повинен був усвідомлювати всі ризики настання несприятливих обставин ведення господарської діяльності, зокрема, у воєнний стан.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії»).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, щодо задоволення позову.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 46, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства “Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Локотраст» задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Локотраст» (бул. Марії Примаченко, 10, м. Запоріжжя, 69036, ідентифікаційний номер юридичної особи 45492680) на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний номер юридичної особи 40075815) 44 550 (сорок чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн 00 коп. штрафу, 30 591 (тридцять тисяч п'ятсот дев'яносто одна) грн. 00 коп. пені, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 04.07.2025.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.