вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
03 липня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/241/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
за участю секретаря судового засідання Меліка І.В.
Розглянув матеріали справи
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича, м. Ужгород
про стягнення 20 746,21 грн
За участю представників:
позивача - Середенко Д.Д., в порядку самопредставництва;
відповідача - Байко М.Т., фізична особа-підприємець
Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича 20 746,21 грн заборгованості зі сплати орендної плати, за період з квітня 2015 року до жовтня 2019 року, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 36 на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади м. Ужгород від 16 червня 2015 року.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/241/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 березня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11 березня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
26 березня 2025 року від відповідача на поштову адресу Господарського суду Закарпатської області надійшов відзив на позовну заяву від 20.03.2025 за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю або у зв'язку зі спливом строків позовної давності. До відзиву, серед іншого, долучені докази надсилання його копії позивачу.
27 березня 2025 року позивач подав до суду в електронній формі з використанням ЄСІТС відповідь на відзив від 27.03.2025 з долученими, зокрема, доказами надсилання її копії відповідачу.
Надалі, з метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, суд ухвалою від 13 травня 2025 року призначив справу №907/241/25 до розгляду у судовому засіданні та повідомив учасників справи, що воно відбудеться 05 червня 2025 року, а також зобов'язав позивача надати суду в строк до 30 травня 2025 року копію паспорту відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 з доказами на підтвердження строку його дії у 2019 році.
У зв'язку з невиконанням позивачем вимог ухвали суду від 13.05.2025 щодо надання витребуваних судом документів протокольною ухвалою від 05.06.2025 суд повторно зобов'язав позивача в строк до 19.06.2025 надати витребувані ухвалою від 13.05.2025 документи та затверджений органом місцевого самоврядування порядок отримання паспорту відкритого літнього майданчика.
На виконання вимог суду позивачем 10.06.2025 надано витребувані судом документи.
Представник позивача в судових засіданнях підтримує позовні вимоги в повному обсязі з визначених в позовній заяві підстав.
Відповідач у судових засіданнях заперечує проти задоволення позову з підстав, які викладені у відзиві на позов.
В порядку ст. 240 ГПК України скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) проголошена судом в судовому засіданні 03 липня 2025 року.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою суб'єкту господарювання комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода №36 від 16.06.2015 в частині сплати орендної плати за період з квітня 2015 року по жовтень 2019 року включно, у зв'язку з чим у Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича наявна заборгованість в розмірі 20 746,21 грн, яку просить стягнути з відповідача у справі.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач згідно з відзивом на позов від 20.03.2025 заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що обов'язок зі сплати орендної плати за Договором у нього виник починаючи з 16.06.2015, а нарахована Орендодавцем до цього часу сума орендної плати є незаконною, позаяк до цього часу Орендар не користувався об'єктом оренди.
Зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості з орендної плати за Договором оренди є некоректним та не може вважатись належним доказом наявності у відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 20 746, 21 грн.
Звертає увагу, що позивачем, починаючи з квітня 2019 року, безпідставно в односторонньому порядку збільшено розмір орендної плати за Договором оренди, позаяк останнім не передбачено право Орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до договору, в тому числі щодо розміру орендної плати.
Також, звертає увагу, що відповідач у 2019 році не здійснював користування об'єктом оренди та не підтверджував на 2019 рік дію паспорта відкритого літнього майданчика № 40/2015 від 11.06.2015 року як це визначено умовами Договору.
Окрім того, звертає увагу на пропуск позивачем строку позовної давності.
Відповідь на відзив.
Позивач у відповіді на відзив від 27.03.2025 з посиланням на положення п. 3.1. Договору зазначає, що відповідач погодився на нарахування йому орендної плати з 01.04.2015 (з початку літнього сезону).
Крім того, з посиланням на 3.4. Договору зауважує, що у разі зміни розрахункових ставок та розмірів Об'єкта користування, внесення плати Орендарем здійснюється у розмірі нових ставок з дати набрання ними чинності і Орендар зобов'язаний не пізніше 3-х днів з цієї дати підписати з Орендодавцем зміни до цього Договору. Відсутність або непідписання змін Орендарем не звільняють його від внесення плати у розмірі і за ставками згідно з цим пунктом, у тому числі за зміненими, як це встановлено цим абзацом.
Звертає увагу, що відповідно до п. 6.1. Договору визначено строк його дії до 01.11.2019 та сторонами у справі не було погоджено дострокового припинення такого договору, а відтак, враховуючи, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, - посилання відповідача на те, що у 2019 році він не здійснював підприємницької діяльності та не користувався об'єктом оренди, не звільняють його від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, у тому числі внесення щомісячної орендної плати згідно з пунктом 3.2 Договору.
Пояснює, що здійснені відповідачем платежі у період з липня 2015 року було віднесено в рахунок погашення заборгованості з квітня 2015 року. При цьому, частково сплачена заборгованість у сумі 19 843,85 грн покриває борг по липень 2018 року включно (за 25 місяців) та частково за серпень 2018 року у сумі 343,85 грн.
Доводить, що у спірних правовідносинах відсутній факт пропуску строку позовної давності відповідно до п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Заперечення.
Відповідачем не подано суду заперечень на відповідь на відзив за правилами ст. 167 ГПК України.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
16 червня 2015 року між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (правонаступником якого відповідно до рішення Ужгородської міської ради від 07.09.2021 за №425 «Про реорганізацію виконавчих органів міської ради» є Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради), як Орендодавцем та Фізичною особою-підприємцем Байком Михайлом Теодоровичем, як Орендарем укладено Договір на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода №36 (надалі - Договір), предметом якого є надання Орендодавцем Орендарю права на тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою (фігурного елементу мощення), площею 26,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 40 (кафе «Джипер»), для розміщення відкритого літнього майданчика для здійснення підприємницької діяльності на умовах оренди (п. 1 Договору).
Пунктом 2.1.1. Договору передбачено обов'язок Орендодавця відповідно до Акту приймання-передачі (який підписується одночасно з Договором) надати у тимчасове користування об'єкт оренди.
Згідно з Актом приймання-передачі від 14.06.2015 Орендодавцем на виконання умов Договору передано, а Орендарем, в свою чергу, прийнято Об'єкт оренди в строкове платне користування для розміщення відкритого літнього майданчика.
Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору обов'язок внесення орендної плати Орендарем виникає з 01 квітня 2015 року (з початку літнього сезону). Орендар сплачує Орендодавцеві плату за користування об'єктом щомісячно до 15 числа поточного місяця у розмірі 780,00 грн, з ПДВ.
За змістом п. 2.2.2. Договору визначено обов'язок Орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати Орендодавцю вартість користування Об'єктом за діючими на день сплати розрахунковими ставками, визначеними п. 3 рішення сесії Ужгородської міської ради від 07.11.2014 №1505 «Про Порядок отримання паспортів відкритих літніх майданчиків у місті Ужгороді», а відповідно до п. 2.2.1. Договору Орендар зобов'язався встановлювати об'єкт згідно виданого Паспорту відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року.
Відповідно до надісланої Орендарю 26.02.2019 пропозиції від 25.02.2019 за №32.01-12/480 Орендодавець у зв'язку з внесенням змін до рішення сесії Ужгородської міської ради від 07.11.2014 №1505 «Про Порядок отримання паспортів відкритих літніх майданчиків у місті Ужгороді» пропонував підписати проект додаткової угоди до Договору в частині розміру орендної плати. Доказів підписання такої суду не надано.
Відповідно до п. 6.1. Договору, він діє до 01 листопада 2019 року. Невід'ємною частиною Договору є Паспорт відкритого літнього майданчика.
Наявний в матеріалах справи Паспорт відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 на об'єкт оренди, що підлягав передачі в оренду відповідачу свідчить, що його видано на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому №178 від 10.06.2015.
Крім того, у самому Паспорті відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 зазначено що його дія підлягає обов'язковому щорічному підтвердженні в Управлінні містобудування та архітектури Ужгородської міської ради та наданий суду паспорт свідчить, що його підтверджувалася Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради у 2016 та 2018 роках.
Позивач в позовній заяві та згідно з поданим розрахунком заборгованості по орендній платі станом на 17.02.2025 стверджує, що Орендар не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, а саме не оплатив у визначений Договором строк в повній мірі орендну плату за користування конструктивними елементами благоустрою (фігурний елемент мощення) у період з квітня 2015 року по жовтень 2019 року включно, здійснивши сплату лише 19 843,85 грн (виписки по рахунку позивача за 14.07.2015, 14.08.2015, 15.09.2015, 28.12.2015, 26.04.2016, 24.05.2016, 30.06.2016, 29.07.2016, 29.05.2017, 30.06.2017, 24.07.2017, 13.09.2017, 05.10.2017, 15.05.2018, 26.06.2018, 31.07.2018, 28.12.2018, 04.06.2020), в результаті чого в нього виникла заборгованість в розмірі 20 746,21 грн, стягнення якої є предметом позовних вимог в даній справі.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, цивільні права та обов'язки виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами договору.
Відповідно до ст.ст. 509, 526, 530 Цивільного кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, і в установлений строк.
Положеннями ст.ст. 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Сторони повинні належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за укладеними договорами. Дане витікає з умов розглядуваного договору та вимог законодавства, згідно з яким суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 ГК України).
При укладені господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного виявлення, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч. 4 ст. 179 ГК України).
Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні норми містяться також в положеннях п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.
За змістом ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 6 ст. 762 ЦК України).
Таким чином, орендою є строкове платне користування чужою річчю (чужим майном), де одна сторона (власник майна чи уповноважена особа власника) передає іншій стороні тимчасово (на строк) право володіння та користування належним йому майном та взамін отримує право вимагати отримання плати за користування таким майном (орендною платою).
Орендна плата за змістом ст. 762 ЦК України, ст. 286 ГК України у системному взаємозв'язку з положеннями ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України сплачується Орендарем саме за час користування об'єктом оренди, позаяк до моменту передачі майна в оренду власник такого майна не позбавлений права володіти та користуватися ним та, відповідно, не може вимагати отримання плати за період, коли майно в оренду ще не передано.
Протилежний підхід в тлумаченні зазначених норм суперечитиме таким засадам цивільного законодавства як справедливість та добросовісність.
Матеріали справи свідчать, що об'єкт оренди за Договором оренди №36 (фігурний елемент мощення), площею 26,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 40 (кафе «Джипер»), переданий відповідачу в оренду з 16.06.2015 та саме з даного часу розпочався період строкового платного використання об'єкту оренди Орендарем, що включає в себе обов'язок зі сплати орендної плати для Орендаря та право вимагати її отримання для Орендодавця.
При цьому, як вже зазначалось вище, диспозицією ч. 6 ст. 762 ЦК України звільнено Орендаря від сплати орендної плати за період, коли об'єкт оренди з незалежних від Орендаря причин не може ним використовуватися, в тому числі і до фактичного отримання майна в оренду.
В той же час, п. 3.1. Договору сторонами визначено, що обов'язок внесення орендної плати Орендарем виникає з 01.04.2015 та вказаний пункт Договору суперечить встановленому в п. 2.2.2. Договору обов'язку Орендаря здійснювати сплату орендної плати саме за користування об'єктом оренди.
Надаючи оцінку, означеному в п. 3.1. Договору обов'язку здійснювати сплату орендної плати з 01.04.2015 суд враховує положення ст. 627 ЦК України, за якими сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Таким чином, встановлена ч. 3 ст. 631 ЦК України можливість сторін договору поширити застосування договору до відносин між сторонами, що виникли до укладення договору передбачає очевидну наявність певних правовідносин між сторонами, які виникли ще до укладення договору та врегульовуються сторонами постфактум, про що безпосередньо зазначається в тексті договору.
Водночас, матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності між сторонами господарських правовідносин з 01.04.2015, що виключає можливість застосування до умов Договору приписів ч. 3 ст. 631 ЦК України.
З долученого до матеріалів справи Паспорта відкритого літнього майданчика №40/2015 (Додаток 2 до Договору) вбачається, що такий об'єкт оренди, як літній майданчик, площею 26,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 40 (кафе «Джипер») до 11.06.2015 взагалі не існував, а сам Паспорт виданий на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому від 10.06.2015 року.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 учасники цивільних правовідносин мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.
Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов'язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).
Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на орендаря не можна покладати обов'язок сплачувати плату за час до фактичного отримання об'єкта оренди в оренду, а саме по собі зазначення в Договорі про обов'язок Орендаря сплачувати орендну плату з 01.04.2015 без доведення Орендодавцем фактичного користування з цього часу об'єктом оренди відповідачем, беручи до уваги, що за своєю суттю орендна плата є платою саме за час користування річчю та не може довільно змінюватися порядок її формування сторонами в Договорі, - не дає підстави для нарахування орендної плати.
Таким чином, судом встановлено, що в спірних правовідносинах у відповідача відсутній обов'язок зі сплати орендної плати, нарахованої позивачем до моменту фактичного передання об'єкту оренди в оренду (16.06.2015), у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованій з 01.04.2015 по 15.06.2015 включно орендній платі в сумі 1950,00 грн слід відмовити.
Відповідні висновки в аналогічних правовідносинах викладені також і в постановах Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2023 у справі №907/508/23, від 27.01.2025 у справі №907/503/24, від 20.01.2025 у справі №907/502/24, які суд вважає за необхідне застосувати в спірних правовідносинах.
Крім того, за встановленими у справі обставинами можливість для Орендаря користуватися об'єктом оренди обумовлена виданим на такий об'єкт Паспортом відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року (п. 2.2.1. Договору).
Наданий суду сторонами примірник Паспорта відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року свідчить, що його видано на підставі рішення Ужгородського міськвиконкому №178 від 10.06.2015 і такий Паспорт дії протягом 5 років до 2019 року включно з обумовленням обов'язкової необхідності щорічного підтвердження дії паспорта в Управлінні містобудування та архітектури Ужгородської міської ради.
Наведене в повній мірі відповідає п. 4.1. Порядку отримання паспортів відкритих літніх майданчиків для здійснення підприємницької діяльності на базі стаціонарних закладів ресторанного господарства у м. Ужгороді (затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 07.11.2015 за №1505), а відповідно до п. 1.3. даного Порядку документом, який дає право суб'єкту господарювання на влаштування літньої тераси є саме Паспорт літньої тераси.
При цьому, за встановленими судом обставинами, які визнаються усіма учасниками справи у 2019 році відповідачем не підтверджувалася дія Паспорта відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року, що, в свою чергу, дає підстави для висновку, що у 2019 році Паспорт відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року не діяв, а відтак, у відповідача були відсутні підстави для правомірного користування об'єктом оренди протягом літнього сезону 2019 року.
Суд також приймає до уваги, що позивачем не надано суду будь-яких доказів користування відповідачем Об'єктом оренди у 2019 році, що за відсутності підтвердження дії Паспорта відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року на 2019 рік та наявності заперечень відповідача щодо такого користування саме у 2019 році не дає суду підстав вважати про можливість поширення умов Договору на користування окремими конструктивними елементами благоустрою (фігурного елементу мощення), площею 26,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 40 (кафе «Джипер») відповідачем у 2019 році (навіть у разі дійсного користування).
Суд, при цьому, враховує висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, тому слід застосовувати або положення ст. 762 ЦК України, або 785 ЦК України. Ці норми не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Таким чином, у випадку дійсного підтвердження користування відповідачем об'єктом оренди у 2019 році за відсутності підтвердження дії у 2019 році Паспорта відкритого літнього майданчика №40/2015 від 11.06.2015 року та з урахуванням умов Договору, Порядку отримання паспортів відкритих літніх майданчиків для здійснення підприємницької діяльності на базі стаціонарних закладів ресторанного господарства у м. Ужгороді, - таке користування матиме ознаки неправомірного, з урахуванням чого до застосування у спірних правовідносинах підлягали б приписи ст. 785 ЦК України, а не встановлення обов'язку сплачувати орендну плату за користування об'єктом оренди, яке здійснюється не у відповідності до умов Договору.
Суд звертає увагу позивача на неналежність посилання в даному аспекті на положення п. 6.1. Договору, позаяк такими врегульовано строк дії договору, а не строк дії зобов'язання зі сплати орендної плати Орендарем, яке у спірних правовідносинах не може виникати за відсутності підтвердження дії Паспорта відкритого літнього майданчика.
Окрім того, суд враховує, що розділом 6 Порядку отримання паспортів відкритих літніх майданчиків для здійснення підприємницької діяльності на базі стаціонарних закладів ресторанного господарства у м. Ужгороді визначено особливості здійснення контролю за його дотриманням комісією із встановлення відкритих літніх майданчиків, в тому числі й щодо використання літнього майданчику відповідно до Паспорта такого об'єкта та суду не надано жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що відповідна комісія Ужгородської міської ради у 2019 році виявляла встановлення відповідачем літнього майданчику, що могло б, у свою чергу, довести користування Орендарем об'єктом оренди у 2019 році.
Таким чином, судом встановлено, що в спірних правовідносинах невідповідним є нарахування позивачем 17 472,00 грн орендної плати за квітень-жовтень 2019 року включно, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.
В той же час, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечено факт користування ним користування окремими конструктивними елементами благоустрою (фігурного елементу мощення), площею 26,0 м.кв., за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 40 (кафе «Джипер»), переданого в оренду на підставі Договору №36 від 16.06.2015 в період з 16.06.2015 по 31.10.2018, а відтак, з огляду на встановлений сторонами в Договорі розмір орендної плати в цей період (780,00 грн на місяць - п. 3.3. Договору), заборгованість Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича за період фактичного та правомірного користування об'єктом оренди становить 1324,21 грн (з урахуванням часткової сплати нарахованої позивачем за цей період орендної плати на суму 19 843,85 грн, що визнається сторонами у справі).
І оскільки факт порушення відповідачем зазначених договірних зобов'язань встановлений судом та по суті Фізичною особою-підприємцем Байком Михайлом Теодоровичем не спростований, а тому позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради про примусове стягнення з відповідача 1324,21 грн заборгованості підлягають до задоволення, як обґрунтовано заявлені та підтверджені належними та допустимими доказами.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 19 422,00 грн орендної плати належить відмовити, позаяк позовні вимоги в цій частині нараховані за період відсутності в Орендаря нормативно визначеного обов'язку сплачувати орендну плату.
Щодо позовної давності.
Надаючи оцінку заяві відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд враховує таке.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, зокрема, за приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, відповідно до ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність у три роки, яка за приписами ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
З урахуванням викладеного, в спірних правовідносинах початок перебігу для позивача строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за Договором пов'язується зі спливом строку виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати за кожен місяць окремо, тобто з урахуванням підтвердженої суми заборгованості за Договором, яка по суті складає заборгованість вересня (частково) та жовтня 2018 року, -16.09.2018 та 16.10.2018 відповідно (п. 3.2. Договору), і відповідно до ст. 257 ЦК України такий строк для позивача триває до 15.09.2021 року (по заборгованості вересня 2018 року) та 15.10.2021 року (по заборгованості жовтня 2018 року).
В той же час Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначений Закон України набрав чинності 02.04.2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (із змінами та доповненнями) на усій території України з 12.03.2020 встановлено карантин, який з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами та доповненнями) неодноразово продовжувався, востаннє до 30.06.2023 року.
Окрім того, відповідно до п.п. 2) п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 (який набрав чинності 17.03.2022) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
В подальшому, ч. 2 ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» 3450-IX від 08.11.2023 (який набрав чинності 30.01.2024) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в наступній редакції: У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 дів, який неодноразово продовжувався Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 01 травня 2023 №254/2023, затвердженим Законом України №3057-ІХ від 02.05.2023, Указом №451/2023 від 26.07.2023, затвердженим Законом України №3275-ІХ від 27.07.2023, Указом №734/2023 від 06.11.2023, затвердженим Законом України №3429-ІХ від 08.11.2023, Указом №49/2024 від 05.02.2024, затвердженим Законом України № 3564-IX від 06.02.2024, Указом №271/2024 від 06.05.2024, затвердженим Законом України № 3684-IX від 08.05.2024, Указом №469/2024 від 23.07.2024, затвердженим Законом України № 3891-IX від 23.07.2024, Указом №740/2024 від 28.10.2024, затвердженим Законом України № 4024-IX від 29.10.2024, Указом №26/2025 від 14.01.2025, затвердженим Законом України №4220-ІХ від 15.01.2025, Указом №235/2025 від 15.04.2025, затвердженим Законом України №4356-ІХ від 16.04.2025 востаннє з 09.05.2025 строком на 90 діб.
З урахуванням викладеного, з 12.03.2020 встановлені в ст. 257 ЦК України строки позовної давності на підставі п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) тобто до 30.06.2023, а з 17.03.2022 такі строки продовжені на підставі п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану») до 30.01.2024, а в подальшому, тобто з 30.01.2024, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» перебіг позовної давності зупиняється на підставі нової редакції п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах з 12 березня 2020 року перебіг строків позовної давності продовжено спершу відповідно до п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (до 30.06.2023), а з 17.03.2022 такі строки продовжено вже на підставі п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, слід вважати, що позаяк позивач звернувся з даним позовом до суду 06.03.2025, тобто в межах продовжених законом строків позовної давності, у зв'язку з чим в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності належить відмовити.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Байка Михайла Теодоровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 36541721) 1324,21 грн (одну тисячу триста двадцять чотири гривні 21 копійку) заборгованості та 193,27 грн (сто дев'яносто три гривні 27 копійок) у повернення сплаченого судового збору.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 04 липня 2025 року.
Суддя Лучко Р.М.