вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
04 липня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/614/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області", Закарпатська обл., Ужгородський район, смт Середнє
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Сторожниця,
про стягнення 86557,18 грн,
Секретар судового засідання - Райніш М.І.
Сторони не викликалися
Позивач заявив позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, буд. 9 ЄДРПОУ 44858321) про стягнення 86557,18 грн суму основного боргу у розмірі 81 364,35 грн. (вісімдесят одна тисяча триста шістдесят чотири гривні 35 копійок); суму 3 % річних у розмірі 407,94 грн (чотириста сім гривень 94 коп.) за період з 27.03.2025 по 26.05.2025, суму інфляційних втрат в розмірі 569,55 грн (п'ятсот шістдесят дев'ять гривень 55 коп.) за період з 27.03.2025 по 26.05.2025, та суму пені у розмірі 4215,34 грн. (чотири тисячі двісті п'ятнадцять гривень 34 копійки) за період з 27.03.2025 по 26.05.2025.
Ухвалою суду від 30.05.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам спору процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання письмових заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, хоча був повідомлений своєчасно та належним чином (згідно з довідкою про доставку електронного листа), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, взявши до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Правова позиція позивача.
Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 86557,18 грн суму основного боргу у розмірі 81 364,35 грн. (вісімдесят одна тисяча триста шістдесят чотири гривні 35 копійок); суму 3 % річних у розмірі 407,94 грн (чотириста сім гривень 94 коп.) за період з 27.03.2025 по 26.05.2025, суму інфляційних втрат в розмірі 569,55 грн (п'ятсот шістдесят дев'ять гривень 55 коп.) за період з 27.03.2025 по 26.05.2025, та суму пені у розмірі 4215,34 грн. (чотири тисячі двісті п'ятнадцять гривень 34 копійки) за період з 27.03.2025 по 26.05.2025 за неналежне виконання умов передбачених Договором поставки № 187 від 06 листопада 2024 року.
Правова позиція відповідача.
Відповідач не подав до суду відзиву на позовну заяву.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
06 листопада 2024 року між Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області" (далі - Позивач, за договором Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬ НП» (далі - Відповідач, за договором Постачальник) укладено Договір поставки № 187 (далі - Договір).
Відповідно до п.п. 1.1.-1.5. Договору, Постачальник зобов'язався передати Покупцю у власність товар - Бензин А-95 (за кодом ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти») в кількості 1920 літрів згідно накладних на товар, а Покупець - прийняти і оплатити такий товар вартістю, визначеною Розділом 3 цього Договору.
Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами - скретч-картками на отримання товару. Відповідно до умов пункту 2.1. Договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятий покупцем по кількості та якості з моменту фактичного отримання товару на автозаправних станціях (АЗС).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що ціна за 1 літр бензину А-95 становить 51,99 грн. з ПДВ.
Відповідно до пункту 3.3 Договору, загальна сума Договору становить 99 820,80 грн. (дев'яносто дев'ять тисяч вісімсот двадцять гривень, 80 коп.) в т. ч. ПДВ 16 636,80 грн.
Пунктом 4.1 договору визначені умови, відповідно до яких між сторонами здійснюються розрахунки. Зокрема на підставі підписаної видаткової накладної та рахунку, протягом трьох календарних днів на розрахунковий рахунок Постачальника перераховуються кошти.
Згідно з п унктом 5.2.1. Договору, передача товару здійснюється на АЗС шляхом заправки автомобілів Покупця при пред'явленні скретч-картки.
Положеннями п. 5.2.2. Договору передбачено, що довірчий документ - скретч-картка, є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару.
Строк дії договору до 31.12.2024 (п. 10.1. Договору), а в частині поставки товару - до закінчення терміну дії довірчого документу (п. 5.1. Договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України.
Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області" виконало свої зобов'язання за Договором у повному обсязі, тобто здійснило оплату на загальну суму 99 820,80 грн, що підтверджується видатковою накладною № 0001/0000464 від 06.11.2024 р. та платіжною інструкцією від 06.11.2024 р. № 411. Однак, умови, передбачені Договором, Відповідачем були порушені.
Так, починаючи з 07 січня 2025 року Відповідач не виконує своїх зобов'язань з передачі Позивачу бензину А-95 на АЗС за придбаними скретч-картками. Відповідач не має змоги забезпечити бензином А-95 службові автомобілі, що призначені для обслуговування пацієнтів закладу по місцю проживання, в тому числі дітей, лежачих та паліативних хворих, виконувати роботу з транспортування ліків, імунобіологічних матеріалів та біологічних матеріалів для лабораторного обстеження, оскільки заправні станції (АЗС) Постачальника припинили свою діяльність. Відтак відсутня можливість використати придбані у Постачальника серійні талони у кількості 100 шт., а саме:
-20 шт. номіналом по 10 літрів за номерами: 303524973600; 303524973601; 303524973602; 303524973603; 303524973604; 303524973605; 303524973606; 303524973607; 303524973608; 303524973609; 303524973610; 303524973611; 303524973612; 303524973613; 303524973614; 303524973615; 303524973616; 303524973617; 303524973618; 303524973619.
-47 шт. номіналом по 15 літрів за номерами: 303111714290; 303111714291; 303111714292; 303111714293; 303111714294; 303111714295; 303111714296;303111714297; 303111714298; 303111714299; 303111714300; 303111714301; 303111714302; 303111714303; 303111714304; 303111714305; 303111714306; 303111714307; 303111714308; 303111714309; 303111714336; 303111714337; 303111714338; 303111714339; 303111714340; 303111714341; 303111714342; 303111714350; 303111714351; 303111714352; 303111714353; 303111714354; 303111714355; 303111714356; 303111714357; 303111714358; 303111714359; 303111714360; 303111714361; 303111714362; 303111714363; 303111714364; 303111714365; 303111714366; 303111714367; 303111714368; 303111714369.
-33 шт. номіналом по 20 літрів за номерами: 303611716990; 303611716991; 303611716992; 303611716993; 303611716994; 303611716995; 303611716996; 303611716997; 303611716998; 303611716999; 303611717000; 303611717001; 303611717002; 303611717003; 303611717004; 303611717005; 303611717006; 303611717007; 303611717008; 303611717009; 303611717032; 303611717033; 303611717034; 303611717035; 303611717036; 303611717037; 303611717038; 303611717039; 303611717040; 303611717041; 303611717042; 303611717043; 303611717045.
Кількість недоотриманого товару становить 1 565 літрів на загальну суму 81 364,35 грн. з ПДВ, що підтверджується, у тому числі, довідкою Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області" від 05.05.2025 № 228.
Згідно з пунктом 7.1. Договору, у разі неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Постачальник несе відповідальність згідно з умовами Договору та відповідно до чинного законодавства України.
Окрім того, у пункті 8.4. Договору зазначено, якщо виникають обставини, що унеможливлюють виконання Договору, сторона повинна офіційно повідомити іншу сторону, надавши відповідні підтверджуючі документи.
На момент подання позовної заяви таке повідомлення та підтвердження відсутнє, що свідчить про відсутність форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання Договору.
Згідно з пунктом 9.1 Договору, усі спори, що виникають з цього Договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.
Позивач, у період з 07 січня 2025 року до моменту подання позову до суду у телефонному режимі неодноразово звертався до Відповідача з вимогою виконати свої зобов'язання за Договором від 06 листопада 2024 року № 187 - передати недоотриманий товар обсягом 1 565 літрів (залишок скретч-карток становить 100 шт., а саме: 20 шт. номіналом по 10 л., 47 шт. номіналом по 15 л., 33 шт. номіналом по 20 л. ) на загальну суму 81 364,35 грн., або виконати свої грошові зобов'язання щодо повернення вартості недопоставленого товару.
Крім того, на адресу Відповідача був направлений поштовою кореспонденцією лист №105 від 26.02.2025 р. про повернення коштів, згідно з яким Позивач звертався до Відповідача з вимогою у термін до 10 календарних днів виконати свої грошові зобов'язання щодо повернення вартості недопоставленого товару в сумі 81 364,35 грн. (вісімдесят одна тисяча триста шістдесят чотири гривні 35 копійок), які були перераховані Відповідачу згідно з платіжною інструкцією № 411 від 06.11.2024 р.
Надалі, 17.03.2025 р., даний лист № 105 від 26.02.2025 про повернення коштів був також особисто вручений представнику Відповідача, що підтверджується відповідною відміткою.
Однак, усні вимоги та вимоги, викладені у листі про повернення коштів залишено Відповідачем без відповіді та задоволення. 25.03.2025 р. на адресу Відповідача було направлено лист-претензію №137 з вимогою щодо повернення коштів за невикористані скретч-картки на паливо, однак вказана претензія залишена Відповідачем без будь-якого реагування, у зв'язку з чим, Позивач змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.
ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним правочином з елементами договорів поставки та зберігання.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов'язок Продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
За встановленими у справі обставинами відповідачем, як Постачальником за Договором передано, а позивачем, як Покупцем прийнято визначений умовами Договору товар в асортименті, кількості та за ціною, що визначені у п.п. 1.1., 1.2., 4.1., 4.3. Договору, Специфікації (Додатку №1) до Договору.
Наведена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи видатковою накладною, Специфікаціями відпущених скретч-карток на відпуск нафтопродуктів по означених видаткових накладних.
Таким чином, суд констатує, що зобов'язання між сторонами Договору в частині обов'язку відповідача, як Постачальника передати у власність позивача, як Замовника визначений Договором товар припинилося відповідно до ст. 599 ЦК України його виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов укладеного сторонами Договору, а відтак, невідповідними є аргументи позивача про стягнення спірної у цій справі суми як попередньої оплати за пальне.
Позатим, згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) викладено правову позицію щодо застосування принципу «суд знає закон» згідно з якою зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище судових рішеннях зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
За встановленими у справі обставинами та відповідно до положень Договору з моменту отримання Замовником товару у власність від Постачальника зобов'язання між сторонами трансформувалися у правовідносини зі зберігання товару, який вважається переданим на зберігання Постачальнику з моменту підписання видаткової накладної.
З урахуванням наведеного, до застосування у спірних правовідносинах підлягають приписи Глави 66 ЦК України, якими врегульовано правовідносини зі зберігання майна та правові наслідки неповернення майна зі зберігання поклажодавцю.
Як визначено у ч. 3 ст. 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. При цьому, в силу ч.1 такої статті, товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
В силу ч. 4 ст. 294 ГК України до регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Частиною 2 цієї статті визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України); зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст.942 ЦК України).
Частиною 1 статті 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч. 1 ст. 953 ЦК України).
За змістом приписів п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі завдані поклажодавцеві збитки відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Суд враховує, що для відшкодування збитків підлягають доведенню такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому, визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач неправомірно утримує (зберігає) кошти у розмірі 81 364,35 грн, оскільки фактично не забезпечив та не створив умови для Позивача отримати увесь обсяг бензину А-95, як це передбачено Договором та не повернув кошти за невикористані скретч-картки на паливо.
Отже, Відповідач позбавлений можливості реалізувати право на отримання залишку бензину А-95 у обсягах 1 565 літрів (100 скретч-карток) на загальну суму 81 364,35 грн, та на повернення вартості недоотриманого товару.
Вищенаведене є підставою для висновку, що Відповідач не виконав свої зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі поставки замовленого та оплаченого позивачем товару, внаслідок чого у нього виникло грошове зобов'язання щодо повернення вартості недопоставленого товару
Своє грошове зобов'язання з передачі оплачуваного Позивачем товару - бензину А-95 на підставі вищевказаного Договору на момент звернення до суду у встановлений Договором строк Відповідач не виконав, оскільки Позивач лише частково отримав товар, залишок недоотриманого бензину А-95 становить 1 565 літрів ( 100 скретч-карток, а саме: 20 шт. номіналом по 10 л., 47 шт. номіналом по 15 л., 33 шт. номіналом по 20 л. ), внаслідок чого виникла заборгованість Відповідача перед Позивачем на загальну суму 81 364,35 грн. з ПДВ.
Відтак, своєю бездіяльністю, яка має вияв у невиконанні умов Договору, Відповідач допустив порушення зобов'язання, а тому Позивач має право на стягнення суми основного боргу, яка становить 81 364,35 грн. Надісланий Позивачем 26.02.2025 р. поштовим зв'язком та отриманий Відповідачем особисто 17.03.2025 р. лист про повернення коштів №105 Відповідач проігнорував, оскільки вимоги повернути кошти упродовж 10 днів з моменту отримання листа Відповідачем не виконані. Надалі, лист - претензію №137 про повернення коштів за невикористані талони на пальне, отриману Відповідачем 27.03.2025 р., останнім також залишено без розгляду, оскільки грошове зобов'язання щодо повернення вартості недоотриманого товару Відповідачем не виконано.
Матеріалами справи встановлено, що позивач здійснив оплату на загальну суму 99 820,80 грн, що підтверджується видатковою накладною № 0001/0000464 від 06.11.2024 р. та платіжною інструкцією від 06.11.2024 р. № 411, а відтак, слід дійти висновку про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення зі зберігання належного позивачу майна, у зв'язку з чим, з урахуванням часткового отримання позивачем товару на підставі отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток на час розгляду справи розмір збитків позивача, завданих втратою переданого на зберігання відповідачу майна (п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України) становить 81 364,35 грн грн.
Щодо стягнення пені.
Судом встановлено, що позивачем нарахована відповідачу пеня в розмірі 959,34 грн.
Частиною 1 ст. 549 ЦКУ передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГКУ передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 230 ЦКУ).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 230 ГКУ).
Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк (ч. 4 ст. 232 ГКУ).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГКУ).
Відповідно до пункту 7.2. Договору поставки № 187 від 06.11.2024 року за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Судом здійснено арифметичний перерахунок розрахунку пені, складеного позивачем, і встановлено, що він проведений коректно та вірно.
Відтак, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 4215,34 грн. пені.
Щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Судом встановлено, що позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання здійснено нарахування відповідачу три проценти річних у сумі 407,94 грн та інфляційні втрати у сумі 569,55 грн.
Приписами ст. 625 ЦКУ встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом здійснено арифметичний перерахунок розрахунку 3 відсотків річних та інфляційних втрат, складеного позивачем, і встановлено, що він проведений коректно та вірно.
Відтак, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача три проценти річних у сумі 407,94 грн та інфляційні втрати у сумі 569,55 грн.
За таких обставин, розмір завданих відповідачем позивачу збитків становить 86557,18 грн, який відповідачем не спростовано, як і не надано доказів наявності у ТОВ «Волдинь НП» належних позивачу бензину та дизельного палива на зберіганні на час розгляду справи в суді та/або інших обставин, що об'єктивно б унеможливлювали своєчасне виконання встановленого в Договорі обов'язку Постачальника повернути Замовнику зі зберігання товар на підставі виданих скретч-карток, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми як збитків підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Щодо нарахування трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені до моменту виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього кодексу.
Згідно з ч.ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
У той же час, суд звертає увагу позивача, що нормами процесуального закону не передбачено можливість зазначення у рішенні суду про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення.
Зважаючи на викладене, суд вважає за можливе зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особі), що здійснюватиме примусове виконання ухваленого рішення, трьох процентів річних та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму основного боргу в розмірі 81 364,35 грн. відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України за період з 27.03.2025 і до моменту виконання рішення суду.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, на відповідача покладається 2422,40 гривні витрат на оплату судового збору.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ 44858321, 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, 9) на користь Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області" (код ЄДРПОУ 44517740, 89452, Закарпатська обл., Ужгородський район, селище Середнє, вулиця Лікарняна, буд. 6А) суму основного боргу у розмірі 81 364,35 грн. (вісімдесят одна тисяча триста шістдесят чотири гривні 35 копійок); суму 3 % річних у розмірі 407,94 грн (чотириста сім гривень 94 коп.) за період з 27.03.2025 по 26.05.2025, суму інфляційних втрат в розмірі 569,55 грн (п'ятсот шістдесят дев'ять гривень 55 коп.) за період з 27.03.2025 по 26.05.2025, та суму пені у розмірі 4215,34 грн. (чотири тисячі двісті п'ятнадцять гривень 34 копійки) за період з 27.03.2025 по 26.05.2025 та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.)
3. Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нарахувати трьох процентів річних та пені за період з 27.03.2025 і до моменту виконання рішення суду на суму основного боргу в розмірі 81 364,35 грн, за такою формулою: Сума 3% річних = С х 3 х Д / КДР / 100, де: С - сума основного боргу, Д - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, Пеня = С х 2УСД х Д : 100, де С - сума заборгованості за період, 2 УСД - подвійна облікова ставка НБУ в день прострочення, Д - кількість днів прострочення та стягнути отриману суму процентів та пені з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ 44858321, 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, 9) на користь Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Середнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області" (код ЄДРПОУ 44517740, 89452, Закарпатська обл., Ужгородський район, селище Середнє, вулиця Лікарняна, буд. 6А).
Роз'яснити органу (особі), яка здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати боргу, три відсотки річних нараховуються на залишок заборгованості.
Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повний текст судового рішення складено 04.07.2025
Суддя Андрейчук Л. В.