Рішення від 01.07.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

РІШЕННЯ

іменем України

01.07.2025р. Справа №905/169/25 (553/4303/24)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі судового засідання Кравець А.Є., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в інтересах якого діє адвокат Шерстюк Анастасія Олегівна (свідоцтво № 1445 від 26.02.2015)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні, -

учасники справи не з'явились, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.03.2025 у справі № 905/169/25 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном строком 170 календарних днів; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Карауш Юлію Вікторівну; вирішені інші процедурні питання.

На офіційній сторінці Верховного суду веб-порталу Судова влада України опубліковано 26.03.2025 оголошення № 75623 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ».

07.05.2025 до господарського суду від Подільського районного суду міста Полтави надійшла цивільна справа № 553/4303/24 (№ провадження 2/553/345/2025) за позовом ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» заборгованості по заробітній платі при звільненні (вх.№ 3294/25) для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ».

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи № 905/169/25 (553/4303/24) визначено суддю Величко Н.В. (витяг з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2025).

Ухвалою господарського суду від 12.05.2025 прийнято цивільну справу № 553/4303/24 до свого провадження для розгляду в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ"; постановлено справу № 905/169/25 (553/4303/24) розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 01.07.2025; встановлено сторонам строк для вчинення дій процесуального характеру; вирішені інші процедурні питання.

Вказана ухвала суду отримана представником позивача рекомендованою поштою 16.05.2025; відповідачем - 12.05.2025 в підсистемі “Електронний суд».

В судовому засіданні 01.07.2025 сторони участі не приймали, про розгляд справи повідомлені у встановленому порядку.

Відповідачем не було подано відзив на позовну заяву та витребувані документи, про причини суд не повідомлено.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КузПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Абзацом 4 частини 2 статті 7 КУзПБ встановлено, що заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд бере до уваги, що відповідно до положень частини чотирнадцятої статті 39, статей 45, 47 КУзПБ пріоритетним є прийняття судового рішення про визнання кредиторських вимог конкурсного кредитора по відношенню до позовного провадження у справі про стягнення заборгованості. Законодавець імперативно визначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство пред'явлення конкурсними і забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах цього провадження.

На вимогу суду позивачем надані письмові пояснення (документ сформований в системі “Електронний суд» 21.05.2025), за змістом яких ОСОБА_1 не звертався до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25.

Судом також не встановлено обставин звернення позивача до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 251 ГПК України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні. Так, відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з частинами 2, 3, 8 статті 252 цього Кодексу розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частиною 9 статті 165 ГПК України унормовано, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, явку представників сторін у судове засідання суд не визнавав обов'язковою, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законодавством, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, заяви по суті спору є сформованими, визначений процесуальним законом строк розгляду справи спливає, тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково з наступних підстав.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Так, згідно статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/19.

За приписами ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільнені робітника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Діюче трудове законодавство передбачає безальтернативний обов'язок виплати належних працівникові сум при його звільненні, це законодавство встановлює і пов'язує юридичну відповідальність за порушення даних вимог законодавства, з юридичною особою того підприємства, установи, організації, на якому працювала особа до звільнення.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України у рішенні № 2-рп/2008 від 29.01.2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував у трудових відносинах з ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (код ЄДРПОУ 32281519):

- 21.08.2023 - прийнятий на роботу на посаду електрослюсаря підземного 4 розряду з повним підземним робочим днем у шахті тимчасово, відповідно до наказу № 255-К від 21.08.2023,

- 21.09.2023 - переведений на посаду електрослюсаря підземного 4 розрядку з повним підземним робочим днем у шахті постійно, відповідно до наказу № 291к від 21.09.2023,

- 30.08.2024 звільнений згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (наказ № 296к від 30.08.2024).

Зазначене підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 , наявною в матеріалах справи.

Як зазначає позивач, а ТОВ “КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» не спростовує, під час звільнення повного розрахунку із позивачем не здійснено, письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні позивачу відповідачем надано не було ані добровільно, ані на запит адвоката позивача.

Як стверджує позивач, відповідач заборгував йому заробітну плату за період з серпня 2023 року по липень 2024 року у розмірі 20993,69 грн., за серпень 2024 року - 53998,82 грн. та 156326,15 грн. компенсації за невикористану відпустку за 66 календарних днів, що разом становить 232318,66 грн.

На вимогу суду відповідач-роботодавець не надав детальні відомості про заборгованість перед позивачем, у тому числі про розмір компенсації за дні невикористаної відпустки.

Разом з позовною заявою позивач надав індивідуальні відомості Пенсійного фонду України з реєстру загальнообов'язкового державного страхування про застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за формами ОК-5, ОК-7 від 20.01.2025, що відображають дані про суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок та інформацію про страховий стаж.

Єдиний внесок нараховується на суми, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум.

Отже, із суми доходу, зазначеної в індивідуальних відомостях відраховуються ПДФО та військовий збір.

Відповідно до довідки Пенсійного фонду України щодо даних про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) застрахованої особи - ОСОБА_1 від 20.01.2025, вбачається, що за період з серпня 2023 року по липень 2024 року включно відповідачем нарахована заробітна плата у розмірі 601618,81 грн.

Однак, дані про нараховану ТОВ «Краснолиманське» заробітну плату позивачу за серпень 2024 року, відсутні.

Згідно з банківською випискою по рахунку позивача за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» перераховано позивачу заробітну плату у розмірі 467403,22 грн.

З наданої банківської виписки позивача також вбачається, що заробітна плата перераховувалась нерівними частинами та у різні дні розрахункового місяця різними сумами.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів про здійснення повної виплати заробітної плати позивачу у період його робити у ТОВ "Краснолиманське", рівно як не надано доказів проведення з позивачем остаточного розрахунку після звільнення згідно ч.1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України.

Розраховуючи суму заборгованості по виплаті заробітної плати, суд виходить з офіційних даних про заробітну плату ОСОБА_1 , які містяться у довідці форми ОК-5 від 20.01.2025 та сукупно за серпень 2023 року - липень 2024 року включно складає 601618,81 грн., з необхідним вирахуванням з вказаної суми ПДФО (18%) в розмірі 108291,39 грн. та військового збору (1,5%) в розмірі 9024,28 грн., що в загальній сумі становить 484303,14 грн.

Згідно виписки по банківському рахунку позивач за період березень 2023 року - серпень 2024 року отримав заробітну плату в розмірі 467403,22 грн.

Оскільки нарахована заробітна плата за період серпень 2023 року-липень 2024 року згідно довідки форми ОК-5 від 20.01.2025 становить 601618,81 грн. (без утримання ВЗ та ПДФО), то з урахуванням сплати ВЗ та ПДФО ця сума становить 484303,14 грн.

Отже, за підрахунком суду, сума заборгованості по заробітній платі за період серпень 2023 року-липень 2024 року перед позивачем складає 16899,92 грн.

Суд зазначає, що в наданому позивачем розрахунку суми заробітної плати, що підлягає стягненню за період серпень 2023 року - липень 2024 року, позивачем допущено помилку, а саме зазначено, що сума 16899,92 грн. - це заборгованість по заробітній платі без урахування ПДФО та ВЗ, наводить розрахунок такої заборгованості з урахуванням ПДФО та ВЗ, та робить висновок, що до стягнення підлягає 20993,69 грн.

Втім суд не погоджується із таким розрахунком, оскільки “на руки» отримується заробітна плата вже з вирахуваним ПДФО (18%) та ВЗ (1,5%), а отже саме 16899,92 грн. є тією сумою, що не виплачена відповідачем позивачу.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за серпень 2024 року, суд зазначає таке.

У позовній заяві позивач зазначав, що виходячи з того, що за червень 2024 була нарахована заробітна плата в сумі 52323,73 грн. (20 р.д.), за липень 2024 року - 53199,88 грн. (23 р.д.), що разом складає 105523,61 грн.; кількість робочих днів за ці два місяці складає 43 р.д.; середньоденна заробітна плата позивача за його розрахунком складає 2454,04 грн. (105523,61 грн. / 43 р.д.), а отже у серпні 2024 року, за розрахунком позивача, він повинен був отримати 53998,82 грн. (2454,04 грн. (середньоденний заробіток) х 22 р.д.).

Суд визнає такий розрахунок не обґрунтованим, а вимоги в цій частині такими, що не підлягають задоволенню.

Як вже встановлено судом, у довідці Пенсійного фонду України форми ОК-5 відсутні дані про нараховану ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) позивачу за серпень 2024 року.

Відсутність у цій довідці ПФУ інформації щодо нарахування заробітної плати свідчить про не нарахування заробітної плати, а не про наявність заборгованості.

Виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

При цьому позивач не надав суду будь-яких належних доказів фактичного виконання у серпні 2024 року своїх трудових обов'язків, а сам по собі факт перебування із відповідачем у трудових відносинах не є підставою для здійснення позивачем самостійно розрахунку заробітної плати за серпень 2024 року виходячи з середньомісячної заробітної плати за попередні два місяці роботи.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати підлягають частковому задоволенню, за період серпень 2023 року - липень 2024 року в сумі 16899,92 грн. В іншій частині цих вимог слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 56326,15 грн. компенсації невикористаної відпустки за 66 календарних днів, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» та ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

За приписами ст. 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи, заробітної плати у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Як передбачено ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.

Відповідно до п. 7 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Судом встановлено, що відповідачем вище вказаних вимог законів України дотримано не було, остаточний розрахунок при звільненні не проведений, було порушено право позивача на оплату праці, внаслідок чого станом на теперішній час існує заборгованість по виплаті позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку.

Згідно розрахунку позивача, розмір компенсації невикористаної відпустки складає 156326,15 грн. за 66 календарних днів (601618,81 : 254 р.д. х 66 к.д.), на які позивач мав право, але не скористався ними.

У матеріалах справи відсутні докази, які б спростували правильність розрахунку позивача, так як відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву та не надав витребувані судом докази, тому суд приймає до уваги розрахунок позивача.

Суд враховує, що компенсація невикористаної відпустки розраховується як частина заробітної плати і оподатковується за тими ж ставками. Проте, як вбачається з наданого розрахунку, позивач заявив суму компенсації без вирахування ПДФО та воєнного збору, тому суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає компенсація за невикористану відпустку за вирахуванням ПДФО (18%) та воєнного збору (1,5%), в загальному розмірі 125842,55 грн.

У статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок позивачем виконаний частково, оскільки ним доведено належними та допустимими доказами частково ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог. Відповідач, у свою чергу, не довів належними доказами протилежного, аргументів та вимог позивача не спростував.

За висновком суду, за відсутності в матеріалах справи доказів проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість із заробітної плати за період з серпня 2023 року по липень 2024 року у розмірі 16899,92 грн. та 125842,55 грн. компенсації за невикористану відпустку (суми визначені за вирахуванням податків і зборів), що разом становить 142742,47 грн.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти їх на відповідача, пропорційно задоволеним сумам, так як позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Отже з відповідача на користь держави слід стягнути в рахунок судових витрат судовий збір у розмірі 1141,93 грн. (142742,47грн. : 232318,66 грн. х 2323,18 х 0,8 грн. = 1141,93 грн.).

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість по нарахованій, але не виплаченій при звільненні заробітній платі в розмірі 142742,47 грн., з яких: 16899,92 грн. - невиплачена заробітна плата за період серпня 2023 року - липня 2024 року, 125842,55 грн. - компенсація за невикористану відпустку (суми вказані за вирахуванням податків та зборів).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) до державного бюджету судовий збір в розмірі 1141,93 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 03.07.2025.

Суддя Н.В. Величко