вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
25.06.2025м. ДніпроСправа № 904/443/25
За позовом Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС"
про стягнення штрафних санкцій
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС"
до Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України"
про визнання недійсним пункту 7.3 договору
Суддя Юзіков С.Г.
При секретарі судових засідань Морозі А.О.
Представники:
Позивача (за зустрічним позовом) - Камінський С.В.
Відповідача за (зустрічним позовом) - Плугатирьов В.В.
Позивач за первісним позовом просить стягнути з Відповідача штрафні санкції в розмірі 730 896,30 грн та судові витрати, мотивоване неналежним виконання Відповідачем умов Договору купівлі-продажу № 161/К-24 від 10.05.2024.
Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Від ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС" надійшла зустрічна позовна заява до Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" з вимогою про визнання недійсним пункту 7.3 Договору купівлі-продажу №161-К-24 від 10.05.2024 року.
В подальшому, у тексті рішення, для зручності його сприйняття, Державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" зазначається Позивачем, а ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС" - Відповідачем, як за первісним позовом, так і за зустрічним.
Відповідач позов заперечує, посилаючись на те, що ним реалізовано право посилатися на форс-мажорні обставини та підтвердити їх наявність відповідним сертифікатом, що він зробив після отримання претензії від Позивача. Форс-мажорні обставини існували з 03.06.2024р. по 10.07.2024р., у зв'язку з чим Відповідач не зміг поставити товар й у період з 21.06.2024р. по 10.07.2024р. Крім того, Відповідач неодноразово звертався із листами до Позивача про готовність поставити товар у тарі більшого об'єму або у тарі, яка передбачена договором за умови продовження строку поставки товару. Проте, Позивач залишив зазначені листи без відповіді, чим порушив право Відповідача на внесення змін до Договору. Така бездіяльність Позивача є формою відмови від Договору, тому стягнення штрафних санкцій не відповідає принципу справедливості. У разі визнання позовних вимог обґрунтованими, Відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення, на 80%.
07.03.2025 суд перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №904/443/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 15:30 год. 02.04.2025.
11.03.2025 від Позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що Відповідач звертався до Позивача з листами від 07.06.2024 та 20.06.2024, однак зазначені листи не містять жодних згадок про настання форс-мажорних обставин. Натомість, Відповідач у зазначених листах посилався на труднощі, з якими стикається кожен суб'єкт господарювання в Україні під час війни, включаючи Позивача, як на причину порушення термінів поставки, а не на настання форс-мажорних обставин. Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, то розмір пені, встановлений Договором не є надмірним і не перевищує подвійної ставки НБУ, загальний розмір штрафних санкцій не перевищує ціну договору, штрафні санкції нараховані Відповідачеві за реальне порушення договірних зобов'язань, майновий стан Відповідача дозволяє йому сплатити штрафні санкції.
18.03.2025 від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зазначено, що ігнорування Позивачем пропозиції про прийняття товару в більшій тарі не відповідає стандартам добросовісної поведінки у договірних відносинах, така поведінка кваліфікується як відмова від договору в односторонньому порядку з боку Покупця. Також у відповіді на відзив Позивач стверджує (хоча й не підтверджує доказами), що Відповідач має можливість сплатити такі великі штрафні санкції. Проте, Позивач не володіє даним бухгалтерського обліку товариства, не знає обсягів договірних зобов'язань Відповідача.
21.03.2025 від Позивача надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому Позивач заперечує проти задоволення зустрічної позовної заяви та зазначає, що п. 7.2 Договору передбачений штраф у розмірі 10% за порушення строків поставки більше ніж на 7 днів, а п. 7.3 Договору передбачений штраф у розмірі 25%, який застосовується у разі, якщо Продавцем взагалі не було поставлено товар. Отже, п. 7.2 та п. 7.3 Договору застосовуються в різних випадках, і тому за цим Договором Продавець не притягується до одного виду відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення, оскільки це різні порушення Договору.
31.03.2025 від Відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній просить продовжити строк на подання до суду копій декларації ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС" з податку на прибуток, реєстру закупівель, в яких товариство є постачальником за 2025 рік, мотивоване тим, що вказані документи не було надано до суду разом з відзивом, оскільки потреба в додатковому обґрунтуванні наявності підстав для зменшення штрафних санкцій виникла після отримання відповіді на відзив, в якій Позивач стверджував про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій, а перелік закупівель постійно змінюється через виконання договорів та укладення нових договорів.
Також Відповідач зазначає, що Позивач проігнорував прохання Відповідача внести зміни до умов Договору в частині поставки товару в більшій тарі. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України, прострочення боржника по договору не настало. Відповідачем підтверджено сертифікатом, що протягом визначеного договором строку поставки товару мали місце форс-мажорні обставини. Позивач не спростував законність сертифікату, а лише висловив припущення, що обставини не могли бути форс-мажорними. Крім того, ігнорування пропозиції про внесення змін до договору свідчить про те, що Позивач діяв з метою отримання права на пред'явлення вимоги про сплату штрафних санкцій, а не з метою приймання виконання по договору. Заявлена до стягнення сума штрафних санкцій приблизно дорівнює річному доходу Відповідача, а загальна заявлена сума штрафних санкцій по 9 позовах заявлених Позивачем до Відповідача перевищує річний дохід товариства в шість разів.
За клопотанням Сторін судові засідання проводилися в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні досліджено надані сторонами докази.
У судовому засіданні оголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін господарський суд
10.05.2024 Позивач (Покупець) з Відповідачем (Продавець) уклали договір купівлі-продажу №161-К-24, за п. 1.1 якого продавець зобов'язується продати і відвантажити ДК 021-2015: 15420000-8 Рафіновані олії та жири (олія соняшникова рафінована бутильована) (далі - товар) в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у Рознарядці (додаток 1 до цього договору), а Покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами, згідно з умовами цього договору.
Кількість олії соняшникової рафінованої бутильованої 94 208,00 кг на загальну суму 3 787 161,60 гривень.
Обсяг закупівлі товару може бути зменшений залежно від фінансування бюджетних видатків (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.2 Договору місткість одиниці продукції повинна бути не більше 6 л.
Згідно з п. 5.1 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників Покупця та у терміни (строки), визначені у Рознарядці (Додаток 1 до цього Договору), Продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі включно до 20 червня 2024 року.
За погодженням між Сторонами обсяги та адреси поставки можуть бути змінені (п. 5.3 Договору).
Сторони домовились, що якщо термін поставки визначається до настання певної дати, наприклад, до 1 серпня 2024 року, то останнім днем для здійснення поставки вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2024 року). Водночас коли термін поставки визначено "по 1 серпня 2024 року" або "включно до 1 серпня 2024 року", то останнім днем для здійснення поставки буде 1 серпня 2024 року (п. 5.6 Договору).
Відповідно до п. 5.8 Договору моментом поставки товару визначається момент передачі товару від представника Продавця Територіальному уповноваженому представнику Покупця.
Згідно з п. 6.2.4 Договору Покупець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір у разі, якщо станом на 21 червня 2024 року поставлено менше 50 % загального обсягу закупівлі, повідомивши про це Продавця не менше ніж за 3 (три) календарних дні до розірвання договору. При цьому, у разі дострокового в односторонньому порядку розірвання Покупцем Договору, Продавець не звільняється від відповідальності, визначеної розділом 7 Договору.
У п. 7.1 Договору Сторони визначили що:
поставкою товару вважається, що Продавець поставив Покупцю в обумовлений в Договорі (Рознарядці (Додаток 1 до Договору) термін (строк) товар, в обсязі та за цінами, що передбачено умовами цього Договору;
недопоставкою товару вважається непоставка Продавцем загального обсягу товару або його частини, який визначено цим Договором, під час строку дії Договору або у випадку розірвання Договору з підстав, визначених пунктом 6.2.4 Договору, або відмову Продавця здійснити поставку товару;
порушенням строків поставки товару є поставка Продавцем частини або повної партії товару з порушенням термінів (строків), визначених в Договорі.
Сторони узгодили, що відповідно до п.7.3 Договору у випадку недопоставки товару в обсязі, передбаченому Договором, Продавець сплачує Покупцю штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару.
Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна. Вказаний перелік обставин не є вичерпним) (п. 8.1 Договору).
Відповідно до п. 8.2 Договору Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі з наданням підтверджуючих документів.
Згідно з п. 8.3 Договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є документи, які видаються відповідним органом, уповноваженим на їх видачу згідно з діючим законодавством України.
У разі, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 (тридцять) календарних днів, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір (п. 8.4 Договору).
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 20 липня 2024 року включно (пункт 10.1 договору).
Відповідно до Рознарядки на поставку олії соняшникової рафіновованої бутильованої Продавець мав здійснити поставку товару у повному обсязі у період з 10.05.2024 до 20.06.2024 року включно.
Відповідач поставив частину товару за Договором, що підтверджується видатковими накладними № 1559 від 10.06.2024 на суму 77 666,40 грн., № 1563 від 10.06.2024 на суму 338 403,60 грн., № 1565 від 11.06.2024 на суму 331 006,80 грн., № 1564 від 10.06.2024 на суму 116 499,60 грн. на загальну суму 863 576,40 грн. у загальній кількості 21 482,00 кг.
02.07.2024 Позивач направив Відповідачеві повідомлення про розірвання Договору в односторонньому порядку з 10.07.2024 через постачання товару станом на 21.06.2024 у кількості менше 50% загального обсягу закупівлі.
За твердженням Позивача, останній неодноразово направляв на адресу Відповідача листи стосовно сплати штрафних санкцій за недопоставку товару.
Проте, зазначені листи залишені Відповідачем без задоволення.
26.08.2024 Відповідач направив на адресу Позивача повідомлення, про неможливість виконання зобов'язань внаслідок форс-мажорних обставин. Додатково повідомивши, що лист Торгово-промислової палати буде надано у строк до 30.09.2024.
12.11.2024 Відповідач направив Позивачеві копії сертифікатів Кіровоградської торгово-промислової палати про засвідчення форс-мажорних обставин при виконанні договорів № 159-К-24 від 10.05.2024, № 160-К-24 від 10.05.2024, № 161-К-24 від 10.05.2024.
Посилаючись на неналежне виконання Відповідачем договірних зобов'язань Позивач нарахував штраф за з п. 7.3 Договору на загальну суму 730 896,30 грн.
Відповідач, звертаючись із зустрічним позовом, просить визнати недійсним пункт 7.3 Договору № 161-К-24 від 10.05.2024, оскільки під час укладання договору було залишено поза увагою, що договір містить пункти про відповідальність, які дублюють штрафні санкції за одне й те саме порушення.
Наведені обставини стали причиною звернення Позивачами з позовами та є предметами спору у даній справі.
Предметом доказування, за первісним позовом є факт недопоставки товару та обґрунтованість стягуваних сум; за зустрічним позовом предметом доказування є недійсність пункту 7.3 Договору № 161-К-24 від 10.05.2024.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).
Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 611 ЦК України встановлено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст. 215 ЦК України).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст. 216 ЦК України).
Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Сторони заперечують позовні вимоги один одного про що викладено у відзивах на позови та в інших заявах по суті спору.
За первісним позовом вимоги Позивача обґрунтовуються порушенням Відповідачем умов Договору щодо своєчасної повної поставки товару.
Так, у п. 3.1 Договору, сторони узгодили, що ціна цього договору становить 3 787 161,60 грн., у тому числі, обов'язкові податки та збори. Ціна договору включає в себе вартість самого товару, його упаковки, маркування, доставки на умовах договору, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників покупця та у терміни (строки), визначені у рознарядці (Додаток 1 до цього договору), продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі включно до 20.06.2024.
Однак, Відповідач порушив свої зобов'язання за Договором та не поставив товар у встановлені строки та у повному обсязі. Поставкавідбулася за видатковими накладними № 1559 від 10.06.2024 на суму 77 666,40 грн., № 1563 від 10.06.2024 на суму 338 403,60 грн., № 1565 від 11.06.2024 на суму 331 006,80 грн., № 1564 від 10.06.2024 на суму 116 499,60 грн.
Отже, недопоставка товару складає 72 726 кг на загальну суму 2 923 585,20 грн.
02.07.2024 Позивач направив Відповідачеві повідомлення про розірвання Договору в односторонньому порядку з 10.07.2024 через постачання товару станом на 21.06.2024 у кількості менше 50% загального обсягу закупівлі.
На підставі пункту 7.3 договору Позивач нарахував штраф у розмірі 25% вартості непоставленого товару в розмірі 730 896,30 грн.
Покупець на адресу Продавця направив вимогу № ГД ДКВС-3205/3 ГД/2024 від 06.09.2024, в якій вимагав сплатити штраф у розмірі 25 % від суми непоставленого товару у розмірі 730 896,30 грн.
У зв'язку з несплатою Відповідачем штрафу у розмірі 730 896,30 грн. у добровільному порядку, Покупець направив на адресу АТ "РВС Банк" вимогу від 31.10.2024 № ГД ДКВС-4128/3 ГД/2024 про сплату суми гарантії у розмірі 189 358,08 грн.
Банк, листом № 2886/24 від 07.11.2024 відмовив Покупцю у виплаті суми гарантії у розмірі 189 358,08 грн. у зв'язку з недоведеністю обставин для виплати гарантії.
Відповідач, як на підставу неможливості виконання зобов'язань за Договором, посилається на наявність форс-мажорних обставин, що виникли внаслідок воєнних дій, а саме регулярні ракетні обстріли м. Дніпра, внаслідок яких у м. Дніпро було оголошену велику кількість повітряних тривог, а також мали місце перебої в електропостачанні споживачів м. Дніпра, в тому числі складських приміщень Відповідача.
Відповідно до умов укладеного Договору на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
На підтвердження дії форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання умов Договору Відповідач надав сертифікат № 3500-24-2048 Кіровоградської Регіональної ТПП від 07.11.2024, в якому засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): Військова агресія Російської Федерації проти України. Військові дії. Акти тероризму російської федерації на території України. Обстріли території України. Порушення діяльності підприємств та організацій. Через масовані атаки на об'єкти енергосистеми, почались відключення електричної енергії. Введено обмеження споживання (графіки відключень) електроенергії. Вищезазначені форс-мажорні обставини та інші негативні обставини, що пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України, постійно, прямо чи опосередковано порушували нормальну діяльність підприємств та негативно впливали на можливість належного виконання ними своїх зобов'язань. Таким чином, вищевказані надзвичайні та невідворотні обставини негативно вплинули на можливість належного виконання ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС", своїх зобов'язань за договором поставки №161-К-24 від 10.05.2024 року.
Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили):
- дата настання: 03 червня 2024 року;
- дата закінчення: 10 липня 2024 року.
Як зазначалося вище, у п. 8.2 Договору погоджені умови звільнення Сторін від відповідальності внаслідок дії обставин непереборної сили або стихійного лиха (форс-мажор). Відповідно до змісту вказаного пункту сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі з наданням підтверджуючих документів.
Однак, матеріали справи не містять доказів повідомлення Відповідачем Позивачеві у 5 денний термін з моменту виникнення форс-мажорних обставин та надання підтверджуючих документів.
В матеріалах справи наявне листування Відповідача, згідно з яким Відповідач повідомив про настання форс-мажорних обставин 26.08.2024, письмові докази про настання таких подій були надані ним лише 12.11.2024.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався ї триває станом на момент вирішення спору.
Необхідно також врахувати, що Сторонами договір укладений під час дії воєнного стану 10.05.2024, коли вже відбувається збройна агресія російської держави, яка постійно завдає обстрілів усієї території України різними засобами враження, крім того, у 2024 році вже мало місце постійне і регулярне відключення електроенергії у зв'язку із бомбардуванням критичної інфраструктури української економіки.
Дослідивши наявні матеріали справи (докази), суд дійшов висновку, що Відповідач не надав доказів вжиття заходів, передбачених Договором, які б надали можливість звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань внаслідок дії форс-мажорних обставин.
Перевіривши розрахунки Позивача, суд встановив, що розрахунки штрафу проведено правильно.
Відповідач, у разі визнання позовних вимог обґрунтованими, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, що заявлено до стягнення, на 80%.
Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В силу ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №923/536/18, від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18, від 30.09.2019 у справі №905/1742/18, від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
Суд об'єктивно оцінивши спірні відносини, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов'язання Відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:
- Відповідач, маючи на меті добросовісну поведінку у спірних правовідносинах, 07.06.2024 листом повідомив Позивачеві про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором, пропонував поставку товару у більшій тарі або змінити якісні характеристики товару замість "олія соняшникова рафінована бутильована" на "олія соняшникова нерафінована бутильована" або здійснити продовження строків поставки товару до 20 жовтня 2024;
- Відповідач листом від 20.06.2024 просив продовжити термін постачання товар до 30.09.2024. Та зазначив, що ті заводи з якими вони працюють не встигають виготовляти велику кількість товару, але поступово збільшують свої об'єми;
- товар за Договором мав поставлятись на умовах післяплати, що мало наслідком відсутність необхідності Покупця повертати сплачені грошові кошти за непоставлений товар та безпідставного користування Продавцем чужими грошовими коштами;
- в матеріалах справи відсутні докази завдання Позивачеві збитків, внаслідок не виконання Відповідачем умов Договору.
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку Відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
Суд також враховує, що Відповідач знав і повинен розуміти усі ризики здійснення господарської діяльності під час війни. Водночас, суд вважає, що було б несправедливим повністю покладати на Відповідача відповідальність за прострочку внаслідок спірних обставин, оскільки чинник війни неможливо повністю врахувати під час господарювання.
Отже, враховуючи, що Позивач мав правомірні очікування поставки товару у повному обсязі та у строки, узгоджені Сторонами, суд вважає справедливим, обґрунтованим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, зменшення розміру нарахованих Позивачем штрафних санкцій на 50%.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню у розмірі 365 434,65 грн. - штрафу, решта позовних вимог не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати за первісним позовом у справі слід покласти на Відповідача.
Щодо зустрічного позову, то Відповідач обґрунтовує вимоги тим, що п. 7.3 Договору суперечить положенням статті 61 Конституції України та ч. 1 ст. 203 ЦК України, що на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, є підставою для визнання такого пункту договору недійсним.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. 215, 216 ЦК України, ст. 207, 208 ГК України.
Частиною 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами ч. 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).
Згідно із ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.
Отже, встановлення судом наявності або відсутності зазначених Позивачем обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом правочину (його частини) недійсним, належить до предмету доказування у даній справі.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про публічні закупівлі" фізична/юридична особа має право не пізніше ніж за 10 днів до закінчення строку подання тендерної пропозиції звернутися через електронну систему закупівель до замовника за роз'ясненнями щодо тендерної документації та/або звернутися до замовника з вимогою щодо усунення порушення під час проведення тендеру.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник має право з власної ініціативи або у разі усунення порушень законодавства у сфері публічних закупівель, викладених у висновку органу державного фінансового контролю відповідно до статті 8 цього Закону, або за результатами звернень, або на підставі рішення органу оскарження внести зміни до тендерної документації.
Пунктом 8 ч. 2 Закону України "Про публічні закупівлі" унормовано, що у тендерній документації зазначаються такі відомості, зокрема, проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що гарантована ст. 61 Конституції України заборона подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (лат. non bis in idem- "двічі за одне й те саме не карають") має на меті уникнути несправедливого покарання.
Однак, сторони визначили і погодили всі умови договору. Доказів заперечень Відповідача щодо тендерної документації при укладенні договору в частині спірного п.7.3 Договору, доказів звернення Відповідача до Позивача з пропозицією внести зміни до договору в частині цього пункту договору, Відповідач суду не надав, а матеріали справи таких доказів не містять.
Суд погоджується з Позивачем, що п. 7.2 Договору передбачений штраф у розмірі 10% за порушення строків поставки більше ніж на 7 днів, а п. 7.3 Договору передбачений штраф у розмірі 25%, який застосовується у разі, якщо Продавцем взагалі не було поставлено товар. Отже, п. 7.2 та п. 7.3 Договору застосовуються в різних випадках, за різних умов. Відповідно, Договір не передбачає подвійного притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки це різні порушення Договору.
Відтак, відсутні підстави для висновку про подвійне притягнення особи до відповідальності, адже в укладеному Договорі не передбачена можливість одночасного застосування відповідальності за пунктами 7.2, 7.3, 7.4, 7.6 Договору у разі невиконання або неналежного виконання стороною своїх зобов'язань.
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення ст. 231 ГК України не є імперативними, що надає змогу сторонам договору визначити розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання на власний розсуд та закріпити вказаний розмір в укладеному Договорі, що фактично і було зроблено сторонами при визначенні відповідальності, закріпленої у п. 7.3 Договору.
У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
Отже, укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності Продавця. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.
Водночас, з моменту коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Отже, твердження Відповідача про те, що пункт 7.3 Договору суперечить положенням ст. 61 Конституції України та ч. 1 ст. 203 ЦК України, суд не приймає, як безпідставні, оскільки спірний пункт договору не суперечить нормам чинного законодавства.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що зустрічна по-зовна заява не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі за зустрічним позовом слід покласти на Позивача (за зустрічним позовом).
Як вбачається з матеріалів справи, при подачі позову Позивачем (за первісним позовом) сплачено судовий збір в розмірі 10 963,44 грн. згідно з платіжною інструкцією № 111 від 30.01.2025.
Відповідно до п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи ціну позову та те, що позовна заява надійшла до суду в електронній формі через систему "Електронний суд", за подання цієї позовної заяви Позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 8 770,76 грн (10 963,44 * коефіцієнт 0,8).
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, Позивач вніс судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом на 2192,68 грн.
Судовий збір в розмірі 2192,68 грн. може бути повернуто Позивачеві з Державного бюджету України за ухвалою суду за відповідним клопотанням Позивача, виходячи з положень ст.7 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Разом з тим, Господарський суд звертає увагу на те, що 07.01.2025 набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів".
Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до нового порядку органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого або Державною судовою адміністрацією України, або її територіальним управлінням, або відповідним судом.
Для повернення судового збору платнику необхідно звернутися із заявою до відповідного суду за місцем розгляду справи. Разом із заявою про повернення коштів судового збору з бюджету платником подається до суду оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Первісний позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (49081, м. Дніпро, вул. Артільна, 2, код 33667686) на користь Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 27, код 41220556) 365 434,65 грн. - штрафних санкцій, 8 770 грн. 76 коп. - судового збору.
У решті первісного позову відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" до Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" про визнання недійсним пункту 7.3 договору відмовити.
Витрати за зустрічним позовом покласти на Позивача за зустрічним позовом.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений ст.256 ГПК України.
Повне рішення складено 04.07.2025
Суддя С.Г. Юзіков